Єва Басіста - Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста

Глава 27

Неймовірно боляче розуміти, що Липовський так вчинив… Він зговорився з моїм братом та отримав мене таким нечесним шляхом…

Негідник! Козел!

Я беззвучно плачу, а чоловік витягає два келихи зі стола та пляшку. Наливає коричневе спиртне, а там бере один стакан до рук.

Змочує губи. Він нервується? Не знаю. Олександр не показує жодних емоцій, а я не можу заговорити. Горло здавлює така сильна образа, що не передати ніякими словами, адже потрібних для її висловлення, напевно, не існує.

Чоловік сідає на диван, закладає нога на ногу та повертає до мене голову. Обдивляється та каже:

- Дарма ти роздуваєш трагедію.

Ці чотири слова фактично убивають. Протикають тіло наскрізь. Роблять із нього решето. Тепер мене можна використовувати замість сита.

- Зараз нема жодної різниці яким чином я тебе затягнув до ліжка, - продовжує, стискаючи келих із брунатним пійлом. - Тому не думай зараз мені робити істерику. Це того не коштує.

Говорить холодно та одночасно байдужо. Зараз нагадує того Липовського, який був при перших зустрічах. Чавить владністю та тим, що він може купити все за свої брудні гроші.

- Адо, - звертається до мене. - Бери келих та сідай поряд.

- Ні, - нарешті пробивається мій голос, який хриплий.

- Ні? - дивується.

- Ти мене обманув,- запинаюся. - У найнахабніший спосіб змусив стати твоєю. Як я зрозуміла, то це ти придумав цю історію з викраденням та собаками? І ті бандити твої люди?

- Так, - киває головою. - Усе придумав я.

- Ти покидьок, - роблю крок назад та впираюся у стіну. - Твоя вигадка коштувала мені гору нервів…

Сльози знову душать. Течуть із очей водоспадом.

- Хто тобі винен, що не хотіла сказати мені "так" ще на виставці, - байдужо продовжує та робить ковток, кривлячись. - Якби не твоя витребенькуватість, то все було б не так, а тому мені довелося йти на подібне. Я не бачу в цьому нічого поганого. Проста хитрість.

Мої вуста складаються у посмішку, яка крива та гірка, а ще солона. Відчуваю сльози на вустах.

- Ти так хотів мене трахати, що не полінився обернути таку аферу… Видно дуже свербіло одне місце.

- Так, бо ти мені сподобалася, а тому захотів тебе та отримав, - дивиться кудись у сторону та п’є.

- А ти не міг придумати інший спосіб? – істерію. - Ні? Потрібно було мене так мучити? Так?

- Це було покарання за відмову, - схиляє голову на бік та нарешті дивиться на мене. - Адо, мене вже починає втомлювати ця розмова. Ходімо снідати.

- Тебе втомлює? - скрикую. - Я сльозима обливалася від думки, що з братом щось станеться, а коли єдиним виходом стала співпраця з тобою, то відчувала себе бруднішою за повію!

- Не кричи, - спокійно відповідає. – Починає голова боліти.

- А у мене серце, - стираю сльози. - І дуже сильно.

- То може перестань волати, - встає він та впевнено крокує до мене, нагадуючи товарний потяг. - Що зараз дасть репет? М? - знаходиться за пів метра. - Це вже минуле. Тобі ж наче зараз добре зі мною. Тому перестань робити трагедію!

Я кохаю його, але правда розпалює нестримну ненависть до нього. Хочу обійняти Олександра, але одночасно і боляче вдарити.

- Ти чуєш мене? – бере за руку, яку одразу висмикую.

- Не чіпай мене!

- Та чого ти така складна? - звужує свої холодні очі. - Через дурницю нерви зараз мені псуєш!

Олександр починає дратуватися. Злиться. Хоче мене злякати, але я не реагую.

- Ти вхопив відмову, але якщо так хотів мене отримати, то міг зробити це в інший спосіб, а не вдаватися до обману!

- Я не люблю йти довгими шляхами, а також ніколи не бігатиму за дівкою, - підходить у притул. - У мене нема на подібне часу та бажання. Я бачу гарненьку та беру! Втямила!

Останнє слово кричить, що змушує голосно сказати у відповідь:

- Я тебе ненавиджу! Ти більше мене ніколи не побачиш! Шукай нову!

Розвертаюся, щоб піти, але він притискає до стіни. Блокує собою. Не дає поворухнутися, а рукою задирає підборіддя. Палить поглядом. Спопеляє мене.

Тільки зараз починаю відчувати страх. Серце колотиться, а нутрощі стискаються.

- Ти ж наче вночі рюмсала, що хочеш бути зі мною? - задирає голову ще  вище. - А зараз волієш піти?

- І піду, - сміливо відповідаю. - Ти мене обманув!

- Лише один раз, - зазирає в очі та сильніше притискує до холодної та твердої стіни. - І лише заради того, щоб отримати тебе.

- І для чого? - не можу дихати. - Тільки для сексу?

Він тримає коротку мовчанку, а там відповідає:

- А для чого ще потрібні дівчата?

- Відпусти мене, - тремтять мої губи, а там голосніше видаю. - Відпусти!

Він підкорюється. Відходить від мене та складає руки на грудях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍