Мiла Морес - Магія без пам'яті , Мiла Морес

Розділ 23

Півночі я валялася без сну, голова почала боліти, але в якийсь момент я провалилася в неусвідомлену глибину. Крізь сон відчула рух на ліжку, розплющила з переляку очі. Могла б подумати, що на край мого ліжка присів містер Нотрил, але в напівтемряві кімнати я не побачила очікуваного силуету. На відстані ввімкнула світло, воно залило кімнату і злегка засліпило очі. Обдивилася постіль, нічого не виявила, знову лягла під ковдру, вимкнула світло. За кілька хвилин ще раз відчула рух на ліжку. Сама я залишилася нерухомою, а біля моїх ніг щось повзає. Цього разу я виразно вловила, як щось холодне ковзнуло біля ноги, піднімаючись вище колін.

Я схопилася з ліжка, знову ввімкнула світло, стягла за собою ковдру, звону оглядаю постіль. На білому простирадлі не залишилося нічого, ніби все мені привиділося. Лягати назад вже не хочеться, надто страшно, адже я розумію, що все це не було розіграно моєю уявою. Я вже прокинулася остаточно, розумно розмірковую, значить, на моєму ліжку справді був хтось, окрім мене.

Перемістилася до спальні викладача, стою в піжамі над сплячим чоловіком. Якщо він несподівано прокинеться, то подумає, що я прийшла його задушити уві сні. Ну й асоціації… На своє виправдання скажу, що вночі й не такі дурниці можуть примаритися.

Може таки не будити містера Нотрила? Може, я все нафантазувала? Занадто багато подій сталося, я перенервувала, злякалася.

Ні, таки не витримаю, страшно повертатися до кімнати.

- Містере Нотрил, — буджу викладача, торкаючись до плеча, — містере Нотрил, вибачте, у мене на ліжку щось повзає.

- Лаурі? – спросоння його голос трохи хрипить. У кімнаті відразу ввімкнулося світло. Захотілося виправдатися, сказати, що я стою над його ліжком не з метою задушити подушкою, але, здається, він і так це зрозумів.

- Там щось повзає, чи не могли б ви подивитися? Я боюся спати.

- Звичайно, Лаурі, - лагідно каже, ніби не я влаштувала йому вчора сцену і не я тікала від нього ввечері, боячись серйозної розмови.

Містер Нотрил перемістився в мою кімнату, я в той же момент тримала його за руку, так що ми опинилися в моїй спальні удвох. Він оглянув моє ліжко, заглянув під подушки, під матрац, перевірив під ліжком, але так нічого й не знайшов.

- Тобі наснився поганий сон, Лаурі? - Дивиться на мене з ніжною усмішкою.

- Ні, нічого не снилося, щось повзало під ковдрою, я відчувала дотик до ноги.

- Але тут нічого немає, - він киває на ліжко, ніби підтверджуючи свої слова. - Лягай спати, Лаурі, тобі треба виспатися.

- Я боюся тут спати, - рухаюся спиною до дверей. - Посплю на дивані.

- Ходімо до мене, - подає мені руку, - у мене велике ліжко, нам двом вистачить місця.

Дивлюся із прищуром на чоловічу руку, очі то опускаю, то піднімаю, оцінюю, чого я зараз боюся більше. Найменше я хотіла б залишитися у своїй квартирі одна, тому руку подала через десять секунд роздумів.

Лежу на краю ліжка містера Нотрила, він з протилежного боку, чую його спокійне дихання. Він знову засинає, так швидко та без проблем. А я не можу відключити думки, ще й нога почала свербіти, під ковдрою містера Нотрила холодно, вона зовсім мене не зігріває.

У такий момент я маю думати про приємну близькість чоловічого тіла, але, як не дивно, зараз це мене не хвилює. Та й сплячий викладач мало схожий на того, хто хоче зі мною інтимної близькості. Він мирно сопе, відвернувшись обличчям у протилежний бік, я дивлюся йому в потилицю.

- Містере Нотрил, вибачте, - чіпаю його за плече, - дуже холодно. У вас є ще одна ковдра?

- Лаурі? – здивувався тим самим хриплим голосом, мабуть, забув, що я сплю поруч із ним. - Так, візьми, - мене накрив важкий махровий плед.

- Дякую, - скоро зігріюся, буде легше.

Лежу, дивлюся на тіні, що застигли на стіні, їх залишає світло місяця, що пробивається крізь вікно. Містер Нотрил лежить поруч, але, здається, не спить.

- Все гаразд, Лаурі?

- Все одно холодно.

- Іди до мене, я тебе обійму, буде тепліше.

Я присунулася до викладача, потонула в його обіймах. Стало тепліше і спокійніше, але ноги вже перестали мене слухатися. Вони живуть своїм життям, ніби то вже не частина мого тіла.

- Так краще, Лаурі? Зігрілася? - Він торкнувся мого чола, перевіряючи температуру.

- Я не відчуваю ніг, містере Нотрил.

Тієї ж миті він схопився з ліжка, в кімнаті запалилося світло, всі ковдри з мене зникли, кудись поділася і піжама. Я лежу на ліжку абсолютно гола, а містер Нотрил стоїть наді мною і дивиться на моє тіло. Страшно, дуже страшно, бо мої ноги на місці, але я не можу поворухнути ними, тільки верхня частина тіла мене ще слухається. І очі містера Нотрила потемніли настільки, що я ледве впізнаю їх.

- Лаурі, я тебе переверну, будь ласка, нічого не роби.

І моє тіло перекинулося. Тепер я лежу на животі, викладач дивиться на мою голу попу. Я не бачу його очей, але чомусь здається, що його погляд спрямований саме туди. Зі спини й дивитися більше нема на що.

- Містере Нотрил, що там?

- Лаурі, лежи, не рухайся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍