Валерій Павлович Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

гарячому піску. Оті джезвочки - то було єдине, що наш Джигіт встиг зі свого дому забрати, коли у них там перша війна почалася.

Мені стало незручно перед чоловіком. Бо й справді - за всією тою біганиною я вже, здається, сто років не говорила з Павлом про щось інше, окрім справ. Тож швиденько переодяглася, взяла його під руку - і вперед!

Як то кажуть, знати, де впадеш, то соломки підстелив би. відпочили ми того вечора, зараз! Тільки-но сіли, ще навіть каву не подали, аж тут Самуїл Фірінштейн, власною персоною. Як завжди - тихий, чемний, але як той реп’ях: уже причепиться, то не відірвеш.

Після історії з пікетуванням сільради наш єдиний у селі єврей став надзвичайно побожний. Звісно, що синагогу у Великих Колодах для нього ніхто не побудував, бо навіть у тій, що у райцентрі, не завжди збиралося обов’язкових десять чоловіків-прихожан. Зате наш Самуїл почав свято шанувати суботу. З вечора у п’ятницю він усю наступну добу не брався за холодну воду і навіть не виходив з хати. Дружина з тещею спочатку пирхали, а потім, коли тесть сказав: дайте людині спокій, уклали міжетнічну угоду. Вони роблять усе за Самуїла в його суботу, а він відпрацьовує за себе і за православних членів родини у святу християнську неділю. Однаково, казала теща, “субота - не робота, помий та помаж, та й спати ляж”.

Треба сказати, що Самуїловій дружині, а особливо - тещі така практика припала до душі. Пригадую, Павло колись заскочив до них у якійсь справі саме в неділю, а там - ідилія! Жіноцтво по телевізору якийсь серіал дивиться, а зять на кухні картоплю для дерунів натирає.

Так от, іще каву не принесли, а Самуїл Фірінштейн уже сидів перед нами. Мовчки. Але дивився з докором і сумно зітхав. Мовчали й ми. Нарешті Павло не витримав:

- Самуїле, я так здогадуюся, що ти не до мене. Бо ти ж у нас тепер свинини не їси.

Самуїл ще раз зітхнув і висловився:

- Ні, ну що мені робити з цими антисемітами? Вже не можна подивитися і зітхнути, як одразу дехто починає докопуватися, чим євреям не догодили. Одразу починається образа менталітету. Маріє, вибачте, я не вашого родича маю на увазі. Хоча - і його теж.

Павло буркнув:

- Та знає тут дехто, що таке менталітет. Між іншим, у цього “дехта” дві вищі освіти. Одна нормальна, а друга - університет марксизму-ленінізму. Тож Бебеля від кобеля відрізнити можу.

Фірінштейн збирався ще раз зітхнути, але передумав. І навіть не відреагував на Павлові кпини щодо “кобеля”.

- Маріє, я, власне, до вас, а не до цього марксиста-ленінця з ветеринарною освітою.

- Ну, як до мене, то кажіть. До речі, Маркс із Леніним теж… добре, про це не будемо.

- Я вибачаюся, Маріє, але сподіваюся, що ви, як розумна жінка…

- Так, Сьома, тільки не треба про мобільник, про бізнес, про моє ясновидіння!… Кажіть одразу, що припекло?

- А я й кажу. Ви, як розумна жінка, сподіваюся, не дасте вашому братові зробити з усієї цієї історії нову “справу Бейліса”?

- Тиць Гриць! - вигукнув Павло. - Що це ще за Бейліс і що за справа?

- Ну… Чесно кажучи, я точно не знаю, чи то Бейліс когось убив, чи то його самого вбили, але головне, що врешті решт усе звалили на євреїв, та так, що той Бейліс мусив тікати аж у Америку.

- Як же він утік, якщо його вбили?

- Ну не плутайте мене. Головне - суть справи. Ви ж зараз разом із братом Семена Григоровича шукаєте.

- Не тільки ми. Всі шукають. Але до чого тут євреї?

- Як до чого? Я ж кажу: антисеміти - вони не дрімають! І тоді, коли Бейліс був, і зараз.

- А коли це було? З отим Бейлісом, маю на увазі.

- Ой, чекайте… забув. Перед війною, але перед якою - не пам’ятаю. Ото як буду наступного разу в синагозі, то перепитаю у рабина. Тут що головне… ви ж мене перебили… як тільки у антисемітів щось не виходить, вони одразу звалюють усе на євреїв. Ой, вей! Згадав!

- Про що згадали? Що Семен Григорович Панченко теж єврей?

- Ну, серед євреїв теж бувають такі, що у них прізвища на “ко”.

Павло зреагував миттю:

- Наприклад, Коган?

Фірінштейн здійняв руки над головою:

- Я не про Когана… тьху!… не про Панченка згадав, а про “Справу Бейліса”.

Тут мені довелося добряче стусонути Павла під столом по нозі. Так, що він аж скривився.

- Самуїле, шановний ви наш, ну до чого тут Бейліс?

- Так я ж кажу, що ні до чого! Я ж згадав: то ще за царя було. А от “справа лікарів” - то вже за Сталіна. Знаєте, з чого вона почалася? В одному гастрономі продали зіпсовану свинину, бо холодильник зламався, народ почав помирати, а продавці сказали, що це єврейські диверсанти шприцами в м’ясо отрути понаколювали.

Павло засопів, а потім поцікавився:

- Сьомо, а в гризло? Що за натяки стосовно зіпсованої свинини? Май на увазі: якщо я колись і стану антисемітом, то виключно з твоєї вини.