Девід Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

«Та все і так добре. Зараз не потрібна віза, щоби поїхати до Москви».

«Якби довкола Вас не здійняли такий галас, — сказав Бабенко, — то Ви б давно вже були вдома».

«А хто здійняв галас?»

«Ваші гадані друзі, — відповів Капустін. — Сахаров і ті, що навколо нього, використали Вашу хворобу для підриву радянської влади».

«Як це людська хвороба може підірвати такий могутній режим?»

«Це правда, — сказав Капустін. — А ще Вас використовували у своїх цілях сіоністи».

«Я не знаю жодних сіоністів».

«Вони діють через таємні мережі».

«Це щось таке, чого я не розумію».

«Звичайній людині цього і не зрозуміти», — сказав Капустін.

«Ми маємо бути певні, — сказала Буткевич, — що Ви знову не потрапите сюди. У Вас дружина, донька. Живіть для них. Не вплутуйтеся більше в брудні справи. Зрозумійте, що ми Вам ближчі за будь-кого з ваших так званих друзів. Ми справді не бажаємо завдати Вам жодної шкоди».

«Тоді як треба розуміти той факт, що ви забороняєте мені писати чи малювати?»

«Коли Ви починаєте писати вірші, — відповіла Буткевич, — Ваша хвороба повертається. В майбутньому Ви не матимете потреби писати вірші, навіть про квіти».

«А хто мені дасть роботу після звільнення?», — спитав Тереля.

«Щодо цього не хвилюйтеся, — сказав Капустін, — ми поговоримо з товаришами в Ужгороді, й там про все подбають».

«Просто відпочиньте, — додав Бабенко. — Робота нікуди не подінеться. Найважливіше, що Ви маєте зробити, — це зрозуміти нашу радянську дійсність».

10

ГЛАСНІСТЬ

Споконвіку було Слово...

Євангеліє від Івана. 1:1

На світанку одного червневого дня в 1991 році підмосковним лісом їхало авто з російським телерепортером Сергієм Рибіним і його оператором. Вони непоміченими проїхали через браму дачного селища радянської еліти Назар’єво, припаркували машину, а потім, пройшовши ґрунтовою дорогою, підійшли до охоронця, що стояв перед продуктовою крамницею. Рибін кивнув охоронцеві, й оператор почав знімати двоповерхові дерев’яні дачі із широкими верандами, а потім — високі берези навколо і великий асортимент товарів у крамниці.

«Вони тут непогано живуть», — сказав Рибін охоронцю, який ніяк не намагався завадити їхнім зйомкам.

«Краще за всіх», — відповів той із сумною посмішкою на зморшкуватому обличчі.

«А порівняно з Вами — як?»

«Їм завозять чорну ікру, і вони її беруть кілограмами, — відповів охоронець, одягнений у синій однострій із зеленими погонами. — А я й ста грамів не можу купити. Їм відпускають по п’ятнадцять кілограмів цукру, а в моєму селі норма — півтора кіло на особу».

«Жодної справедливості», — зауважив Рибін.

«Отож, жодної».

За вісім днів цей сюжет було показано у вечірній інформаційній програмі незалежного російського телебачення «Вісті», в репортажі про привілейоване життя партійних високопосадовців. Наступного ранку покупці в чергах у порожніх московських продовольчих магазинах обмінювалися обуреними репліками: «Ви бачили вчора новини? От негідники!»

Впродовж п’яти років гласність використовували як зброю в політичній боротьбі між Горбачовим і його опонентами. В результаті в політичному пантеоні радянських громадян змінився склад героїв і лиходіїв, як змінилося й уявлення про ворожі та дружні країни й про той ідеологічний конфлікт, що призвів до холодної війни. Проте гласність, почавшись як внутрішньопартійний маневр, врешті знищила віру в комунізм, яка була головним підґрунтям режиму. Ця зміна, своєю чергою, визначила долю системи, бо саме віра в комунізм допомагала виправдовувати жертви всього народу.

БЕРЕЗЕНЬ 1982 РОКУ

На вулиці в світлі ліхтарів безперервно падав сніг, а Леонід Бородін — письменник і російський націоналіст — намагався пояснити мені менталітет, виплеканий у країні радянським режимом за допомогою контролю за інформацією.

«Те, що нас розділяє, це не просто різні політичні системи, — говорив він, — а два різні стани свідомості. На Заході люди будують своє життя довкола матеріальних речей — великого будинку, одягу, нової машини. У нас же люди не мають доступу до таких речей. Для нас важлива перемога наших ідеалів. Радянські люди дуже щирі. Вони щиро бажають, щоб негри в США мали всі права. Вони щиро хочуть, щоб настав день, коли селяни в Сальвадорі побачать тріумф справедливості. Тут не існує егоїзму, ми бажаємо добра всім».

Бородін зробив останню затяжку й загасив недопалок у попільничці.

«Коли будували Братську ГЕС, — продовжував він, — я був комсомольцем-добровольцем. Ми жили в наметах посеред хащів. Не було ні свіжої їжі, ні водогону. Нас заїдали комарі. Поруч був табір із сотнею в’язнів. Ми харчувалися гірше за них, а працювали важче. Після роботи були такі виснажені, що просто падали в ліжка. Це було в 1957 році. Тоді все здавалося романтичним. Ми страждали більше за в’язнів, але я й досі згадую ті дні з теплотою».

Бородін вийшов із кімнати, походив кілька хвилин коридором, а повернувшись, сів, закурив ще одну цигарку й зайшовся довгим, виснажливим кашлем.

За місяць до того КДБ провело у квартирі Бородіна обшук, і він знав, що йому залишалися лічені дні на волі. А зважаючи на респіраторне захворювання, перебування в колонії загрожувало його життю.

«Люди погано живуть у цій країні, — сказав він, — але ми впевнені, що ми сильніші. Якщо буде потрібно, ми їстимемо шкіру від своїх черевиків. Американці не їстимуть. Якщо Рейган їх про це попросить, вони його переоберуть. А ми їстимемо. Капіталізм — це експлуатація людини людиною і це — зло. Ми маємо боротись зі злом. Якщо Америка побудує сто танків, ми затягнемо паски й побудуємо сто два.

Люди тут неймовірно впевнені в своїй праведності. Ви колись спостерігали за Громико, коли він виступає в ООН? Чули його висловлювання? Жодних сумнівів у собі. Він демонструє абсолютну впевненість у своїй правоті.

Цьому режимові не потрібне територіальне чи економічне верховенство. Він бажає ідеологічного верховенства — верховенства соціалізму над усім світом. Саме тому, коли Захід, залиша-ючись осторонь, кричить: “Ви раби, зібрані докупи, покірні, як вівці, чому ви не скинете ярмо?” — ми відповідаємо лише іронічним сміхом. Ми сходимо на Еверест. Перед нами — сяюча мета, і ніщо нас не зупинить».

Описаний Бородіним менталітет панував у Радянському Союзі роками, мобілізуючи населення на жертви заради створення земного раю, який завжди залишався десь далеко попереду.

Покійний письменник Володимир Кормер сказав під час нашої розмови на початку 1980-х, що в СРСР справді існує морально-політична єдність, але не на основі марксизму-ленінізму. Ця єдність ґрунтується на прагненні жити згідно з певною ідеєю й примушувати інших до того самого.