Башлер Жан - Нарис загальної історії

осередках, занадто обмежені, вони можуть зажадати піднятися на ширшу точку зору, досягти іонійського способу мислення, дійти до виділення грецької манери й, отже, вийти на суто людський рефлексивний принцип у тому сенсі, що, коли його виділити й систематизувати, його зможе перебрати будь-яка людина, без жодного особливого окультурення, якщо вона має потрібні природні здібності та навчилася їх використовувати. Потенційність культурного рівня реальності цивілізації полегшує доступ до також потенційного загальнолюдського рівня, оскільки обидва вони мають будуватися на основі одної актуалізації: якщо пощастить ухопити один, то з’явиться можливість ухопити й другий. І навпаки, коли рівень, що знаходиться по цей бік загального, актуалізується в реальній цивілізації, то, з одного боку, немає потреби будувати його абстрагуванням від окреміших актуалізацій, а з іншого — дієвці стихійно змішують цей рівень із людським і це перешкоджає будь-яким зусиллям у просуванні до просто людського. Нинішня можливість «культурно акліматизуватися» до китайської чи індійської цивілізації та взяти в них усі необхідні знання, щоб приблизно розбиратися в людських загадках, запобігає будь-яким зусиллям заглибитися чи поглянути вище в сенсі абсолютно людського.

Дія уможливлює зовсім інший спосіб узагальнення. Щоправда, ідеться не про власне узагальнення, а про зіставлення індивідуалізацій аж до можливого включення їх усіх. Цей спосіб народжується з того, що дія не має доступу до загального: вона, за своєю природою, особлива, а отже, культурно детермінована. Не можна побудувати святилище взагалі, воно обов’язково буде південнофранцузьким-романсько-хрис-тиянським або китайським-корейським-буддійським. Відсутність імперії та єдиного й одноманітного релігійного й ідеологічного апарату змогла запобігти нав’язуванню якоїсь моделі та сприяє дослідженню поля можливих форм. Рефлексивне знання можливих форм святилищ змогло вийти в Європі за межі поля, позначеного віхами протягом двох-трьох століть по наверненню Костянтина, щоб доступитися до практично незміренного поля можливостей, означуючи як святилище будь-який простір чи об’єм, відмежований у такий спосіб, що він дає змогу отримати нинішній досвід відокремленості священного від мирського. Але нескінчене розширення поля можливостей, доступного для дії, не робить його через це загальним у тому сенсі, в якому загальним є наукове чи рефлексивне раціональне твердження. Будь-яке нинішнє сприйняття певних можливостей через якусь діяльність роблення, що полягає в наданні форми матерії чи матеріалізації форми, обов’язково матиме результатом культурно окремий продукт.

Гіпотеза має бути точною, щоб стосуватися можливого виходу за межі традиційних європейських речей у модерній добі. Конкретно це означає, що коли ми припустимо легітимність усіх видів гуманізації, які можна виявити, то потрібно інтегрувати позаєвропейські теми в європейські й теж піддати їх варіаціям. Отже, уможливлюється відкриття назустріч усім культурним вираженням людського, актуалізованим від появи виду і доступних через документальні свідчення. Тут ми повертаємося до європейського ставлення до фактичного чужинця. Неімперіалізація не лише сприяла пізнавальному інтересові до чужоземних речей і етнографічному ставленню до них із симпатією, вона дозволила також інтегрувати в європейські речі безліч чужоземних. Грецький досвід наштовхнув нас на образ культурного «перетворювача». Його можна поширити на весь цивілізаційний європейський досвід. Європейській цивілізації притаманне те, що вона спирається не стільки на власний матеріал, скільки на механізм, що дозволяє їй європеїзувати будь-який матеріал. Механізмом тут є мережева структура. Матеріал, який обробляє цей механізм, надходить звідусіль.

І знову ж таки ці особливості краще сприймаються в порівнянні з дуже відмінною ситуацією. Якщо простежити розбудову китайської цивілізації впродовж кількох тисячоліть, то вражає не стільки механізм побудови, скільки матеріал, який будується. Виникає відчуття, що тут відбувається органічний розвиток суто китайських тем від самих витоків, де, звичайно, можна виявити певні запозичення, але вони зазнають настільки помітної обробки китаїзацією, що їх уже не поталанить розпізнати. Наприклад, таке колосальне запозичення, як буддизм, якщо він таки був запозиченням, зазнає такого китайського й даосистського впливу, що сприймається і китайцями, і чужоземними спостерігачами як майже суто китайський продукт. Китайську та індійську цивілізації можна сприймати як субстанції, здатні без кінця-краю виробляти нові випадковості, тоді як європейська цивілізація виглядає більше як механізм, здатний перетворити будь-яку випадковість у субстанцію. На побудову цього механізму пішло чотири тисячі років, і повністю утвореним і дієвим він уважається лише з XI ст. Якщо взяти це століття за пункт відліку й прослідкувати назад до середини бронзової доби, тобто до середини III тисячоліття до н.е., хоча, звичайно, не забороняється піти й ще далі, то неможливо винести звідси таке відчуття, яке нам навіює китайська історія. Європу 1000 р. і наступних століть не можна в жодному відношенні сприймати як органічний розвиток субстанції, яку можна виявити в III тисячолітті навіть у зачатковому стані. Уже давно цей висновок звично формулюють так: Європа — це результат поєднання грецької філософії, римського права та християнства. Це формулювання гарне тим, що воно підкреслює різнорідність матеріалів, з яких складається ця цивілізація, а до його недоліку можна віднести те, що воно не наголошує на основному, а саме на механізмі, який дає змогу перетворити різнорідне в однорідне й увесь час повторювати цей процес.

Європейська цивілізація є не більш загальною, ніж усі решта, але в неї є така визначна особливість, що вона розвивається з тенденцією до асимілювання всього. Здатність до асиміляції може обмежуватися тільки спадщиною, накопиченою після неолітичного перетворення в усьому світі. Саме в цьому сенсі може йтися про культурне узагальнення. Європейська цивілізація здатна відкриватися до всіх культурних досвідів, накопичених на планеті за тисячоліття, і ця здатність відкриватися та асимілювати стає дедалі очевиднішою й дієвою на трьох великих етапах — хрестових походів, Великих географічних відкриттів та імперіалізму. Цей спосіб узагальнення через поглинання всіх наявних проявів індивідуалізації наклався на спосіб власне узагальнення через доступ до людського. Обидва ці способи самостійні й не викликають неминуче один одного. їхня зустріч стала випадковою. Але вона привела до виникнення переворотного процесу — модерної доби як поля культурних можливостей, поля, народженого в Європі європейських особливостей, але відкритого відтепер для всіх людей, оскільки всі історії людства кінець кінцем злилися за посередництва європейців у єдину спільну історію. У плані цивілізації узагальнення через відкритість і асиміляцію означає прийняття та врахування всіх первісних і традиційних спадщин, і може привести до двох полярних підходів. Один — це еклектика, яка полягає в побудові такого собі культурного гіперринку всіх спадщин, де кожен може вільно робити покупки на власний смак. Еклектика завжди стерильна, але за нею легше прямувати, бо вона не потребує жодних творчих зусиль. Оскільки кількість можливих комбінацій висока, то можна прогнозувати ефекти моди, бо зусилля