Аврора Лав - Берегиня Серця Атлантиди, Аврора Лав

Я розвернулась до нього, очі палахкотіли гнівом і болем, серце билося в шаленому ритмі.

— Я — донька Альвхейму! — голос мій залунав чітко, гордо. — Вона — моя королева! І я маю право знати! Право питати!

Повітря в залі напружилось до межі. Здавалося, одна іскра — і все згорить. Мовчазне очікування пронизувало кожного присутнього. Енергія била в скроні, пульсувала в пальцях.

— Ви несете відповідальність за криваву війну, що точиться на Землі! — кожне моє слово било по тиші, наче меч.

Королева не зрушила з місця, але її голос став колючим, сповненим зневажливої іронії:

— Якщо ти стверджуєш, що Семіни приборкали темряву… тоді звідки війна?

Я ковтнула повітря, відчула, як у грудях піднімається хвиля болю.

— Ларан, — прошепотіла я, а потім голосно, чітко повторила: — Це він. Йому вдалося вивільнитись. І тепер він несе смерть.

Королева стиснула підлокітники трону. В її погляді з’явилась тінь жаху — та, яку не так просто приховати навіть найсильнішому серцю. У залі запала важка, тривожна тиша. Світло, що лилося крізь вітражі, раптом здалося тьмянішим.