Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

21 Підліткове кохання

Настала середина листопада. Усі дерева скинули листя, вітер розніс їх околицею, а дощі прим’яли до землі. Замовкли жаби, цвіркуни, перестали літати бабки та метелики. Холодало. Ще пара тижнів і мав початися сніг, а з ним і зимові предмети. Учні все більше закутувалися у теплі вовняні накидки, віддаючи перевагу сидіти у кімнатах, а не виходити на двір. Особливо менше стали гуляти діти із земляною та водяною кров’ю.

- Тук-тук, - постукав вчитель Ракор до свого улюбленого вихованця.

- Заходьте! – енергійно відповів йому Хаол.

- Привіт, це я, - зазирнув старший у кімнату.

Приміщення це стало помітно просторішим, ніж влітку. Хлопець розширив його метри на півтори у боки. Збільшив стіл, що на нього могло поміститися ледь не усе на світі. Начаклував на стіні зліва полички, де зберігав зошити із книжками. Розвісив свої портрети, які намалював Вайо. Створив пухнастий килим, по якому було розкладене кругле чорне каміння, та і взагалі наче перефарбував стіни, від чого тут стало значно світліше.

- Наставнику! – весело обернувся підліток, що сидів за столом. – Заходьте! – махнув до себе. – Тільки… Можете зняти взуття? – ніяково попросив учень.

- Взуття? – опустив той погляд на поріг та побачив пару чорних чобіт біля стіни. – Так, звісно, - роззувся і пройшов усередину. – Ох, теплі, - опустив він погляд на каміння, по якому ступав у білих шкарпетках.

- Так, вони гріють мені кімнату, - радісно посміхнувся хлопець, показавши ледь не усі свої зуби.

- Хах, який корисний подарунок зробив тобі Вайо, - підняв викладач очі до Хаола.

- І довговічний. Вони досі свою температуру не втратили. Сподіваюся, що вони будуть теплими усю зиму, - підскочив підліток і почав топтатися по камінню голими ступнями.

- Ахор Вайо доволі хороший, тож думаю вони протримаються біля року, перед тим, як почнуть втрачати свої властивості.

- Хаха! – обійшов він наставника по кругу та міцно обійняв, потонувши в шарах зимового омаре з вовни. – Наставнику… - із ніжністю стиснув Ракора.

- Хаоле… - ласкаво обійняв його той.

- Люблю вас, наставнику.

- Я тебе теж неймовірно люблю, - поцілував підлітка в волосся.

- Чого прийшли, наставнику? – відпустив його та подивився в обличчя.

- Та запитати, як у тебе справи, чи не хочеш попрактикуватися сьогодні, - посміхнувся старший, склавши руки за спиною.

- На вулиці холодно, наставнику… - засмутився молодший, покосився у вікно і миттю загорівся: - Наставнику! – узяв його за руку та потягнув до столу. – Наставнику! Дивіться! – показав на латаття у об’ємній мисці з водою, що стояло під вікном. – Вже три великих листка випустила!

- Хаха, твоя квітка стає все більшою, - погладив він хлопця по плечу, ніби хвалячи. – Навіть світло їй зробив, - оглянув два пучки світла на середині рами, що світили прямо на листя. - Можливо навесні вже буде квітнути.

- Так! – енергійно подивився Хаол на чоловіка. – Вона вже велика! – повернувся до латаття. – Ще трохи і вже має бути готова для цвітіння! Вчитель Кайто сказав, що у півроку вони вже мають квітнути!

- Але навряд вона буде це робити узимку, - співчутливо зауважив педагог. – От коли буде багато сонця, тепло…

- У нас навряд буде багато сонця навіть улітку, - потішно додав хлопець.

- Хах, це так, - огледів Ракор зелене листя, що трохи виходило за межі миски. – То що? – подивився на підлітка. – Підемо практикуватися? Далі буде тільки холодніше, Хаоле.

- А ми можемо попрактикуватися у академії? – ніяково посміхнувся учень.

- Хаха, Хаоле, як же ти збираєшся робити снігові бурі, якщо холоду боїшся?

- А я літній маг, наставнику. Я роблю літні дощі, а не сніги, - жартівливо показав йому язик.

- Хаха! Добре, туман ми можемо практикувати і у класі. Але для снігу та граду необхідно буде вийти назовні. Хаоле, я ще ані разу не бачив твій град.

- А граду вчать у сьомому класі, наставнику, - невесело зауважив хлопець.

- Брешеш, у шостому, - хитро примружився Ракор. – Мені вчитель Вромон це передав.

Підопічний незадоволено відвернув голову, подумки називаючи того педагога нехорошими словами.

- Хаха! Ходімо! Пізня осінь – ідеальний час для практики граду! – похлопав хлопця по спині.

- Робити град складно… - ліниво пожалівся учень.

- А що просто, Хаоле?

- Не знаю. Дощ просто.

- Хаха! Колись ти і на дощ жалівся, що він у тебе не виходить!

- Та коли то було? У минулому житті… - почав колупати нігтем нерівність на столі.

- І все ж… - заінтриговано протягнув Ракор.

- Наставнику, я хочу запросити Вайо сюди, - подивився хлопець на вчителя.

- Оу, - скинув той посмішку. – Хаоле, - продовжив він серйозніше, - на територію академії заборонено заходити тим, хто не є її учнем або вчителем.

- Ми тихо, наставнику. І я прослідкую, аби все пройшло добре. Аби його ніхто не образив і він нічого не підпалив.

- На жаль… Але це неможливо, - стиснув губи.

- Але чому? – ледь не обурено підняв Хаол плечі. – Він мого віку! І також учень! Він нічого поганого не зробить!

- Хаоле, деякі правила написані нещасними випадками, які траплялися на території академій. Краще не ризикувати.

- Але я хочу показати йому нашу академію! Свою кімнату! Наставнику! – благав він старшого.

- На жаль, але ані він не може потрапити на території нашої академії, ані ти не можеш зайти на територію його. Навіть, якщо ти зможеш якимось чином обійти це правило, замаскувати його чи сховати – це все одно ставить під загрозу, як його, так і інших учнів. Хаоле, Вайо дуже сильно відрізняється від тебе та інших учнів нашої академії. У нього навіть кров не грозова. Я не знаю, що з ним буде, якщо хтось ненароком вдарить його блискавкою, він перемерзне від нашої вологи, або застудиться під дощем. Я чесно не хочу ставити його під удар. І я поняття не маю, що може зробити він. Хаоле, одяг учнів їх академії захищений від вогню. Він буквально не здатен зайнятися. А наш одяг горить наче папір. Ти уяви яка тут буде паніка, якщо Вайо злякається, чи ще щось, через що він викине одну єдину іскру. В нас дерев’яна академія, купа паперу. Це небезпечно. Хаоле, благаю, не треба думати про те, аби завести його на територію нашої академії. І не треба напрошуватися до нього – там зовсім інші температури. Ти можеш обпектися об що завгодно. Їх академія стоїть на схилі вулкану. І вона збудована з каменю та металу. Не треба. Усі академії побудовані спеціально для їх учнів, - узяв його за руку. – Коли ви виростете – живіть разом, але не треба ходити на територію академій один до одного.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍