Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

І Гайя знову залишилася сама. 

Спершу вона дуже сильно злякалася, хоч і намагалася триматися, поводитися впевнено і навіть зухвало. 

А тепер, коли більше не було перед ким зображати сильну героїню, дівчинка впала на ліжко і розридалася, але вже за хвилину піднялася і рішуче витерла сльози. 

Протистояти древньому богу – не найкраща тактика.  І в усьому цьому винен Тешеб. Мало того, що він спробував зробити з неї іграшку для своїх утіх, тепер ще наражає на небезпеку її життя і свободу.

Невже немає виходу?

Гайя зосередилася і  промовила  дуже сильне заклинання переміщення, якого навчив її батько.

Простір здригнувся, але не відкрився.

Але той факт, що відгук усе-таки відбувся, надихнув Гайю. 

Вона неодмінно повинна вирватися звідси, побачити Тешеба і вимагати, щоб він закінчив усі ці переслідування і залишив її, нарешті,  в спокої.

Потрібно створити засіб пересування: мітлу, якусь швабру, щітку.  Зійде навіть віник або простий прутик. Головне – задати потрібний намір.  

Гайя зосередилася ще сильніше, збираючи в один згусток усю свою магію,  і зігнулася навпіл від різкого, раптового болю в животі. В очах потемніло, у скронях оглушливо застукала кров.

Щоб не впасти, схопилася рукою за стіну. Що відбувається? 

Світ закрутився з шаленою швидкістю. 

Гайя навіть збагнути нічого не встигла – гарячий потік налетів з нізвідки, підхопив її і поніс. 

Дівчина ніяк не могла його зупинити,  вона раніше не володіла такою силою переміщення. Це було щось зовсім нове і дуже болюче. 

Потік кинув її кудись і стрімко відхлинув. 

Гайя не могла піднятися, продовжувала лежати, важко дихаючи. Її вивертало від болю. Але потім біль став затухати.

Через кілька митей дівчина почула спів птахів і повільно розплющила очі. 

Вона лежала на галявинці посеред лісу.  На траву падали сонячні плями. Легкий вітер ворушив крони дерев.  Світ навколо дихав спокоєм і безтурботністю.

Гайя повільно піднялася. Тупий біль усе ще пульсував у глибині живота, але не заважав їй рухатися.

– І куди це я потрапила? – пробурмотіла Гайя, здивовано озираючись.

Вона вирішила не думати зараз про те, як їй вдалося вирватися з ув'язнення. Може, просто так зірки зійшлися…

Гайя, кривляючись від болю, побігла лісом, щоб визначити, де вона опинилася.

Було очевидно, що це – не земний світ. Дівчина стривожилася не на жарт. 

Вона не мала досвіду переміщення по потойбічних світах, до певного віку –це заборонено. До того ж  земних відьом неохоче пускають за межу, тільки в разі крайньої потреби.

– Як же мені вибратися звідси? – пробурмотіла вона, петляючи між дерев, яким, здавалося, немає ні кінця ні краю.

Чуття підказувало, що вона перенеслася не дуже далеко від земної реальності, але все ж це був світ невідомий і тому – небезпечний, незважаючи на всю його удавану безтурботність і сонячне світло. 

У сонячному світлі, найчастіше, ховається не менше зла, ніж у непроглядній темряві.

Одне втішало: Тешеб скоро зрозуміє, що вона зникла і почне її розшукувати.  А якщо не почне? Раптом, йому все одно? Чи він сам так підлаштував?

Думки кидалися з крайності в крайність. 

Гайя зупинилася біля розлогого дерева, притулилася щокою до нагрітої кори і задумалася, заплющила очі.

А, може, нічого не робити і просто чекати? Рано чи пізно за нею, напевно, хто-небудь з'явиться!

Тільки-но вона так подумала, як її тонкий слух вловив обережний рух десь неподалік.

Вона миттєво розплющила очі.

За кілька кроків від неї стояв величезний чорний вовк з очима, що горіли зеленим вогнем.

Дівчина ще міцніше схопилася за дерево. Ні, це не просто вовк. Занадто чорний, занадто кошлатий. Перевертень!

І вовк припав до землі, скинув шкуру і перетворився на високого  чоловіка: смаглявого, з рудою скуйовдженою бородою.

– Оце пощастило! – хрипло розсміявся він, – давно до нас такі красуні не потрапляли!