Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Тільки-но Неті зник, Гайя заметушилася взад і вперед по переходах,  печери, намагаючись вибратись  назовні, але не знайшла жодного виходу.  

Переміститися теж не вийшло,  бо  ніяка  магія не діяла.

Зрозумівши, що звільнитися  вона не зможе, дівчина  страшенно  злякалася, відчула паніку,  легку нудоту і  інстинктивно схопилася руками  за живіт. 

Уперше в житті Гайя  виявилася настільки безпорадною перед невідомою загрозою.

Але навіщо її викрали? Що з неї взяти? Може, це чийсь безглуздий жарт?

Не хотілося думати, що в усьому цьому замішаний Тешеб. Який сенс її так лякати?

Нудота зробилася ще сильнішою.

Гайя опустилася на ліжко зі свіжої трави, заплющила очі й безсило привалилася потилицею до стіни.

Потрібно заспокоїтися і гарненько про все подумати.

Рогатий не міг викрасти її з власної волі. Найімовірніше, він зробив це за чиїмось наказом.

Не замкнуть же її в цій печері навіки? Зрештою, якщо вона не повернеться, батьки почнуть пошуки, піднімуть усі магічну спільноту.

Ця думка трохи заспокоїла серце, але наступної миті страх став ще сильнішим.  А якщо її викрали з волі когось дуже могутнього? Тоді допомогти їй буде набагато важче.

Дівчина тихенько застогнала і стиснула долонями голову палаючу голову. Та що з нею таке? Вона ж ніколи не хворіла. Відьми не хворіють…

Раптом Гайя зрозуміла, що поруч із нею хтось є. 

Вона миттєво розплющила очі і схопилася на ноги, з жахом дивлячись на високого чоловіка в темному плащі.

Безпомилковим чуттям вона вгадала в ньому бога давніх часів.  

А ці зелені очі, цей насмішкуватий  погляд! 

–  Заспокойся! – сказав Нергал, з цікавістю роздивляючись дівчину, – Не потрібно  мене  боятися.

– Ти його батько? – запитала Гайя, ковтаючи   велику грудку у горлі.

–  Чий батько? 

–  Тешеба.

Нергал насупився. У голосі дівчинки він не почув жодної поваги.

Не дочекавшись відповіді, Гайя продовжила:

–Ти не мав права мене викрадати! Є закони, які повинні виконувати і відьми, і боги.  

Нергал здивовано підняв брову. Зухвалість полонянки розсердила його, але водночас припала до душі.

– Закони є! –  повільно погодився він, –  Але є і шляхи їх обходу. Чи ти цього не знала?

– Якщо кожен почне чинити за власним бажанням, у світі настане хаос, –  уперто промовила Гая, – нас навчають цьому від народження: що більше сили, то більша відповідальність.

–  Я хотів краще тебе роздивитися, тому й звелів викрасти. Інакше Тешеб мене б і близько до тебе не підпустив.

–  Навіщо?

– Хіба ти не зрозуміла, що особлива?  Мій син втратив від тебе голову, а мені це не подобається.  Я бажаю для нього іншої долі, вагомо відповів Нергал.

–  Це  якась помилка. Тешеб не любить мене. Я йому не потрібна. До того ж я й сама вже збиралася повернутися додому. По-перше, мені потрібно продовжити навчання, а по-друге, в мене є наречений!  –  твердим голосом заперечила Гайя, хоча всередині в неї все затремтіло від  чогось дуже солодкого.

– Справді? 

Нергал подивився на дівчину так пильно, немов хотів прочитати всі її таємні думки. 

Раніше він без зусиль зчитував усе, що ховалося в душах людей або відьом. 

Але він давно не займався цим, та й часи змінилися. І Гайя має рацію: кожен повинен дотримуватися закону, щоб спокійне співіснування  усіх світів тривало й надалі. 

До того ж Гайя  невловимо нагадала йому Шассурум.

Коли вони зустрілися, та  була не менш безстрашною і зухвалою. М'якість і гнучкість прийшли з часом.

Але Шассурум народилася богинею, а ця – лише відьма, нехай  і родовита.

–  Спершу потрібно буде довести, що я порушив правила, – ліниво посміхнувся Нергал, – це твоє слово проти мого.  До того ж подумай ось про що: ти можеш й не вийти звідси. А ще ти можеш зникнути в якомусь окраїнному світі, де відьми позбавляються своїх сил. Тому  раджу тобі  бути  більш поступливою.

–  То чого ти від мене хочеш? 

–  Щоб ти викинула з голови всякі думки про мого сина. Навіть якщо він наполягатиме на продовженні стосунків.  Це, до речі, для твоєї ж користі. Він усе одно тебе кине рано чи пізно. Постійність – не в його характері.

Гайя зблідла, дихання її  переривалося, але погляд залишався спокійним і  навіть зухвалим.

– Подумай на дозвіллі! – сказав Нергал, – Я скоро повернуся. І якщо ти даси мені клятву, то негайно вирушиш додому.