Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

станом… «Наженіть на нього страху!»… він «командир»… у нього є куткові… у нас мабуть, найлихіший… безперестану погрози… пані Туазель їх отримує і передає мені… «Вручити особисто» написано… не маю захисту… що, і мені Мюрбату привіт передати? це легко, я винахідливий… але гризотно для сумління, коли ви, саме ви нікому зла не робите… і всі цим користаються!.. усе люте в житті припадає на вас… а всі радощі й лінощі іншим!..

Варикози, розсіяні склерози, грижі, ускладнення й запалення сідничного нерву, а бронхіти які! просити кого? що? і про що? у Безоні, Беконі, Анржантеї, Сартрувілі, Уй… скільки навіжених? і нетерплячих! розлютяться гірше, ніж Мюрбат, якщо там не з'явлюся!.. теж погрози мені надсилатимуть і мініатюрні труни… чи, може, всі згоріли? тоді інший клопіт… знову мій! на мою голову! розтини всім робити… бо я «присяжний» лікар.

Без мене на небо не полетять…

Я, присяжний лікар такий-то, посвідчую, що пан Анабаз Леон, 42 роки, токар, проживав за адресою Вуа де Алаж, 15, учора 18 червня був знайдений обгорілим. Його особу посвідчено. Підлягає похованню за місцем смерті. Підпис.

Усім розтини пороблю! навіть порваних на шмаття ідентифікую!.. вже мав десять чи дванадцять випадків… сірі, обвуглені, наче пофарбовані, обмазані… може, там будуть рибалки верховодок, ті, що з димарів попадали?.. просто в полум'я?.. ідентифікую, засвідчу, підпишу…

Два століття… три століття… і все піде на краще!.. Ратаї великого Майбуття не будуть розбиратися, хто там хто! удовольняться моїми довідками від руки! а потім на аукціоні рукописи за ціною золота! таким є хід Історії і брррум!

Утраплять накупити собі «атомних» машинок за мої «дозволи на поховання»! і веселої відпустки!

Лише сон чогось вартує! і негайно! не за сто сім років!.. спати — це трохи померти, і щоб нічого не наснилося, спати, як туша… я б собі викроїв хоч мент божественної сплячки, якби не Жуляка на вітряку, жонглер громами! і найгірше й наймерзенніше, що цьому фігляру все сходить з рук!.. цьому клоуну-обрубку, що знавіснів від спалахів! крутію на коліщатках, який від самого початку й безперестану нам накликав, он слухайте брррам!.. всю веремію, усі бомби на наш будинок! уже без вікон, без дверей, ще трохи — й стін не буде… яка несправедливість!.. Був би тут Оттавіо, одне лиш слово! Він би скочив! він би того ліпила спровадив просто в піч! тільки б пшик лишився! від Жуляки! котлета на грилі!.. і пити вже не треба! спрагу як рукою!

Ого! ви скрикнете, от мерзотник! добалакався, скажений рогоносець!.. нічого такого не було!.. вигадує! патякає! наклепує! нажовчує! нашпечує! там був не тільки він! були й інші! і не бачили такого! ні вітряка! ні Жюля! ні Потопу! навіть фріців! усе об'їздили! Біянкур! нижню Булонь! Іссі, Берсі… усі квартали, які ви згадали, і казали, як там гарно і навіть чудесно, може, правда, трохи заяскраво, але ні краплі катаклізму!.. усе оглянули!.. Ґренель… жару не більше, ніж пропитих грошей!.. як розваляло велодром, не бачили!.. ні як кипіла Сена! ні як дриґалася Тріумфальна арка!.. ні метро, повне серафимів, як усі станції у хмарах погоріли!.. нічого такого! брехло! вайло! лайно!

— Ми не маємо стосунку до тих лайдакі-і-і-в! ви про них говорите лише собі на захист! вони не чубилися під столом! ні біля буфета! ні пів буфета! не чули хропіння-харкання Норманса, ні вибухів у долині Маркаде!.. вони всі в каналізації сиділи, ваші лайдаки! трясця! казна-що! під бомбами не шпацирували!.. ні на Жавелі… ні в Сен-Клу… ні у Венсенні… десь значно нижче сиділи ваші персонажі! ще глибше нір сліпих щурів, щурів-печерників, які сховалися від усього!.. тільки пізніше вони оговталися, знов набралися страшенного нахабства, злигалися, замайоріли прапори, пішли паради!..

«От ми, сміливці з-під пачулі! хто проти? покидьок!»…

Підіть погляньте, як святкують маси! Героїв тепер маси! Баяр не вартий і кольки! тисячі кольок!..

— Він не злякався?

— Зрадник! запроданець! бунтівник, бо не обісравсь зі страху! у петлю!

От вам виверт ідеалів… душі навиверт!.. світ навиверт! не тільки квартира пані Туазель! сонце блукає із заходу на схід! гадаєте, ви все бачили? дзуськи! дзуськи! дзуськи! це лише початок!.. Апокаліпсис проводиться любенько по районах!.. тринадцятий уже в повітрі!.. і шістнадцятий! і сімнадцятий!

— Ти ба, як розходився!

— Гай-гай, я не прибільшую! Усі дива попереду!.. Я лише ледь доторкнувся… це ще не пшик! у повітря! усього себе! не просто так!.. у мене унікальні спогади!.. мало хто врятувався!.. і мало хто не бреше… я, Лілі, Бебер і мало хто! Пірам!

Якщо про жар, про полум'я, ви б подивились на Бебера!.. спина і хвіст геть підгорілі!.. що навіть через Німеччину, яку ми переїхали з півдня на північ рік потому і де потрапили під добрих два десятки бомбардувань, і все шалено палахкотіло, клянусь вам! він так не обпікався… вуса справа вже не відростають, та він не зважає…

Отакі справи… мусите відчути атмосферу… на небі, де розрив, довге вогняне пасмо розтягується над усім Парижем… вихоплюється з розриву, зникає в ньому… досить, щоб осліпити тих, хто бачить!.. літуни, по-перше! певен! їх сліпить першими!.. тому скидають бомби навмання… де нема нічого стратегічного… якщо гримлять на схилах Кардіне… і внизу вулиці Ламарка… і вулички позаду… Монкальм, Рюїссо… Мон-Сені… вирва на вирві!.. мовляв, «сію-посіваю»! сліпуче! там нема заводів! нема нічого! всліпу! навмання! коли навмання, то будь-який будинок можуть! бомба, одна-єдина, бррранг! прямо в будинок!.. це їх би вигнало з-під столу! це й Норманса б звіяло! і буфет! і своячку! і нас із ними!.. та навіть снаряд, коли впритул!.. а де гармата? до речі! уже не гримить! вона вже не на розі Дерера? мушу знайти Туанон під столом!.. мушу знайти і співачку!.. знову рачки лізти… витикаються якісь голови… жодної знайомої!.. ба, ні! одна! якраз! співачка!..

кого насміливсь покохати…

Вдихнула повітря!.. брррум! і з кожним ударом задихається! «о-о-ох»! стогне!.. і знову за своє!

я і за царство не скажу, як її звати…

Наче на той світ зібралася!.. крррра! знадвору ніби щось осипається…

як її звати…

Вони там, як розмазаний пудинг… а запах!.. Я досить чутливий