Тетяна Барматті - Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті

– Але в мене нічого немає.

– Зате є в мене, не хвилюйся про це, – серйозно видихнула я. – Як тебе звати?

– Райлі.

– Мене Світлана, а тепер скажи нам Райлі, хто тебе сюди підіслав?

– Демони, – ледь чутно прошепотів хлопець. – У них моя мама та сестра.

– Але чому саме тебе?

– Я володію магією, не досконало, якщо чесно, але якщо мені дадуть точні координати переходу, то можу відкрити портал.

– Ясно, відправили того, кого не шкода, – похитала я головою. Хоча, чого я чекала від демонів?

– Ви врятуєте мою маму та сестру? – З надією уточнив у мене Райлі, заглядаючи своїми великими зеленими очима у мої очі.

– Ми зробимо все, що зможемо, – чесно відповіла я, розуміючи, що справді стаю сестрою милосердя.

– І хто ж доповів демонам про все? – Хмикнув Шанліс, як тільки Райлі вивели з кімнати, пообіцявши мені перед цим поселити хлопця в якісь вільній кімнаті, не забувши накормити його. – Я впевнений, що вони не просто так відправили хлопця до нас. Ці рогаті маніпулятори, напевно, знають про те, що ми збираємося відвідати їх найближчим часом. Як і про те, що ми маємо вразливе місце, нашу прекрасну дружину і наречену, – уточнив він, глянувши на Дарака. – Наречену, заради якої ми зробимо все. Залишилося тільки зрозуміти, хто цей сміливець.

– Ну, варіантів багато, – знизала я плечима. – Дракони, які чули мою розмову з Імператором, – на слові «Імператор» я звично скривилася, висловлюючи цим все своє ставлення до цього «чоловіка». – А може, і перевертні, просто розповівши демонам про те, що ваша дружина людина.

– А може, й сам Імператор, – кивнув Сан задумливо. – А що? Одним махом він позбувся б не тільки набридливих гостей, а й радника, який не дає йому правити так, як він того хоче.

– З келихом вина в руках? – Постарався спокійно зіронізувати Дарак, але на його вилицях були видні жовна. – Я реально прикінчу його, якщо він це зробив. Демони могли відправити когось спритнішого, ніж Райлі, і тоді б ми не спокійно розмовляли, а металися, мов звірі.

– Значить, демони не дуже довіряли своєму інформатору, – кивнув Шанліс. – Зараз нам потрібно швидко продумати план та діяти на випередження. Поки вони будуть гадати, чи підставив їх інформатор чи ні, ми зробимо їм сюрприз.

– Нам потрібний завершений зв'язок, – хитнув головою Дарак.

– Звичайно, – погодився Шанліс, зиркнувши на дракона.

– Світлано, зараз я попрошу, щоб тобі принесли іншу сукню.

– Навіщо? – Спантеличено уточнила я. Сукня на мені, здається, ніде не забруднилася.

– Ти ж сама казала – не можна, щоб наречений бачив наречену у сукні.

– А, так-так. Нічого страшного, можна й так, – пробурмотіла я, не бажаючи витрачати більше ні хвилини.

– Це неправда? – Уточнив у мене Ларі, переглядаючись з іншими чоловіками.

– Ну як, у це вірять більш дорослі жінки мого світу, а мені просто згадалося, – ніяково усміхаючись, зізналася я.

Дарак після моєї відповіді загарчав щось нерозбірливе, але явно дуже ємне і поніс мене кудись у невідомому напрямку. Нагшаси повзли за нами, наче вірні проводжаті, хитро переглядаючись між собою. Ну а я мліла, насолоджуючись теплими обіймами, чудово розуміючи, що зовсім скоро, буквально за якусь годину, ми будемо на людських землях, де може статися все, що завгодно.

Опинившись у якійсь печері з білого каменю, я з цікавістю все розглядала, бачачи вперше таку красу. У цій печері все виглядало досить гармонійно, резонуючи з багатим оздобленням палацу, але мені так подобалося набагато більше. Тут наче була душа, тепло.

– Тут дуже гарно, – видихнула я, і мій голос розійшовся відлунням по печері.

– Так, це одне з моїх улюблених місць у палаці, – прошепотів Дарак.

Зупинившись біля якогось постаменту, чоловік поставив мене на ноги та взяв за руки, розвертаючи обличчям до себе. Уявляючи цей момент, я чомусь думала, що потрібен буде якийсь жрець, похмурі пісні, порізані руки чи ще щось таке, але в храмі були тільки ми вп'ятеро. Не знаю, як чоловікам, але мені подобалося те, що немає нікого стороннього, хто міг би тільки своїм перекошеним обличчям зіпсувати чудовий момент.

– Я, Дарак Тан-Вар, перед лицем Покровителя драконів клянусь любити тебе, Світлано, жити тобою та нашою родиною до останнього подиху. Нехай магія буде мені свідком.

Ледве не відривши рота від подиву, я слухала шалені удари власного серця, які звучали в мене буквально у вухах. Те, що сказав Дарак, було схоже на блискавку в саме серце, як розряд струму.

– Я, Шанліс, Предводитель нагшасів, призиваю Покровителя нагшасів і клянусь любити тебе, Світлано, жити тобою, нашою сім'єю та нашими дітьми до останнього подиху. Нехай магія буде мені свідком.

– Я, Шархісан, призиваю Покровителя нагшасов і клянуся любити, дбати про тебе, Світлано, нашу родину та наших дітей. Нехай магія буде мені свідком.

– Я, Ларішшер, призиваю Покровителя нагшасів і клянусь любити та оберігати тебе, Світлано, нашу сім'ю та наших дітей. Нехай магія буде мені свідком.

Ледве не плачучи, я прикрила на кілька секунд очі, намагаючись зібратися з думками і хоч трохи приборкати почуття і емоції, які переповнювали мене. Я просто мушу зараз сказати слова клятви самим серцем, як це зробили мої прекрасні чоловіки.

– Я, Світлана з іншого світу, призиваю всіх Покровителів і присягаюся любити кожного зі своїх чоловіків, ніколи не виділяти когось із них, піклуватися про нашу сім'ю та дітей. Нехай Покровителі будуть мені свідками! – Видихнула я важко дихаючи. Про слова я зовсім не думала, все сталося, наче само собою, ніби це хтось замість мене взяв і сказав усе. Хоча це саме те, що я відчувала і що я мала на серці.

Блискавки, грому та голосів Покровителів у голові не було, але мені це було непотрібно. Я тяглася до губ Дарака , бажаючи лише одного, злитися в поцілунку з цим нереальним чоловіком, відчути його кохання кожною клітиною свого тіла.