Симона Вілар - Сповідь суперниці

— А якої винагороди ти чекаєш для себе, Гуго?

— Тільки твоєї прихильності. Адже я так тебе люблю…

Бертрада задоволено посміхнулася. І написала листа королю під моє диктування. Тепер нам залишалося тільки чекати приводу для публічного скандалу. Бертрада запевняла, що їй нічого не варто його спровокувати. Ух, і дияволиця!

А потім сталася одна подія.

Трапилося це за день після нашої з Бертрадою домовленості. Тільки завершилася денна трапеза, слуги ще не зняли стільниць із підстав, а я зі своїми лицарями попивали ель у кутку. Графиня в оточенні своїх жінок розсілися біля одного з камінів. Саме тоді до неї наблизився управитель із повідомленням, що до замку прибув саксонський тан Хорса з Фелінга, в якого є справа до графа. Бертрада хотіла позбутися гостя, але я вважав за краще втрутитися — пояснив, що в мене свої рахунки з цим саксом і коли вже він приїхав, мені навіть клопоту менше. Заінтригована Бертрада звеліла впустити гостя й надала мені всі повноваження.

Незабаром до зали увійшов Хорса — в смушковій накидці до п’ят, довгій гаптованій туніці, на плішивому тімені срібний обруч. Причепурений сакс був без зброї, тільки мав біля пояса звичайного ножа. Очевидячки прибув із миром. Але на обличчі позначилася пиха, склепіння замку він оглянув із презирливим несхваленням.

Я непомітно підійшов до нього.

— Чого тобі треба, flearde asul?

Він миттєво розвернувся. Впізнав мене, відсахнувся. Не з ляку, радше від обурення.

— Я прибув до Едгара Армстронга. А якщо тобі, нормандцю, є що мені сказати, то давай вийдемо в поле і там вирішимо, хто з нас надутий віслюк.

Я розреготався.

— Бракувало ще, аби я приймав умови сакса. А графа немає в Гронвуді. Проте міледі Бертрада напевне зглянеться та вислухає тебе. А там… Що ж, я знайду спосіб, як поквитатися з таким нахабою, як ти.

Його обличчя побіліло від гніву, проте в очах страху не було. Я більше не розмовляв із ним, повернувся до столу. Але заздалегідь зробив жест, щоб Герівей та ще один із моїх підлеглих перепинили саксу вихід. У цього нечеми цілком вистачило б нетактовності, щоб піти, не вшанувавши графині. Та й відпускати його ось так не хотілося. Адже ця саксонська свиня сміла погрожувати мені, коли сила була на її боці. А тепер наші місця помінялися, і я вже постараюсь гідно провчити його.

Чи помітив Хорса, що шлях до відступу відрізано, чи й дійсно мав якесь уявлення про пристойність, але просто через залу попрямував до міледі. Бертрада ледь удостоїла Хорсу поглядом. А ось він роздивлявся її з виразним зацікавленням. Проте вклонився, хоча й не так, як годилося — поквапливо, ледь зігнувшись.

— Жалкую, що потурбував вашу милість. Моя справа радше стосується вашого чоловіка. Але якщо його нема…

У Бертраді, схоже, прокинулась цікавість.

— Хто ви?

Хорса назвав себе, та ще й так зарозуміло, ніби графиня була зобов’язана цієї ж миті запропонувати йому місце поряд себе.

— Яка у вас справа до мого чоловіка? Можливо, я зможу допомогти?

Ах, яка чарівна пані! Хорса навіть трохи зніяковів.

— Що ж, може, ви дійсно зумієте допомогти. Справа стосується підопічної графа, леді Гіти Вейк. Я б хотів одружитися з цією дівчиною, але вона каже, що згідно з законом не може пов’язати себе шлюбом без дозволу свого опікуна. Ось я й приїхав до графа просити її руки. Але коли його нема…. Чи можу я просити вашу милість поклопотатися перед чоловіком про мою справу?

Тепер на обличчі Бертради читався очевидний інтерес і водночас зловтіха. Усмішка так і зміїлася на її тонких губах.

— Ви так хочете повінчатися з цією леді?

Бертраду б влаштував такий результат. Я навіть розхвилювався, що вона виявить прихильність до Хорей й тим самим не дасть моїй помсті відбутися, їй дуже хотілося, перевищити свої повноваження та віддати коханку чоловіка цьому селюкові. Схоже, розумів це й Хорса. Тому й вирішив звернутися до графині за відсутності чоловіка. Але Хорса таки був брутальним саксом, тому не зміг скористатися вигідною ситуацією і все зіпсував: безцеремонно заявив Бертраді, що й для неї його шлюб із Гітою вигідний, бо тоді вляжуться чутки про датську дружину графа й про те, що він повінчався з донькою короля тільки через її становище, тоді як його серце належить Феї Туманів.

Чи Хорса так хотів зачепити нормандця, чи далася взнаки звичайна саксонська нетактовність, але графиня першої миті заніміла. Пані, які сиділи обіч неї, перелякано перезиралися, а Ральф позад мене тихо вилаявся. Я цитькнув на нього. Мені було цікаво, чим усе скінчиться.

Бертрада нарешті опанувала себе.

— Звичайно, шляхетний Хорсо, я поклопочуся про вашу справу. Проте не розумію чому ви, людина славного давнього роду, готові взяти на себе таку велику ганьбу, щоб одружуватися з жінкою, вагітною від мого чоловіка. Чи, як кажуть у вас, саксів, — корова з телям дорожче коштує?

Хорса так сахнувся від неї, що наступив на полу своєї накидки та мало не впав.

— Ви брешете, міледі!

— Брешу? Про що саме, скажіть, будь ласка? Про те, що ви не славного роду, чи про те, що Гіта Вейк черевата, як корова?

Їй чудово вдалося зіграти подив. А Хорсу били дрижаки. Я навіть розхвилювався за Бертраду: хоч би цей брутальний сакс не вичинив із нею чого зопалу. Тому вирішив втрутитися.

— Як ви наважилися дорікнути її милості в брехні? Чи ви, який, мов оса довкола меду, в’єтеся біля Гіти Вейк, і не зрозуміли, що вона з черевом? Що ж, тоді Всевишній пожартував над вами й замість того, щоб обдарувати очима, як у всіх смертних, розташував їх у тому місці, на яке зазвичай сідають.

Мої хлопці так і зайшлися від реготу. Захихотіли й пані Бертради, сміялася вона сама. Реготали навіть челядинці графа.

Хорса зацьковано роззирався. А я торжествував. Ще недавно цей