Джейн Остін - Емма

— Ніхто не заважає вам зіставляти прекрасність, почесність і надійність такого місця, — сказала Джейн. — Ці принади є, безперечно, рівноцінними; однак я цілком серйозна в своєму небажанні, щоб наразі робилися якісь спроби мені допомогти. Я вам надзвичайно вдячна, місіс Елтон, я дуже вдячна всім, хто співчуває мені, але я рішуче налаштована не здійснювати ніяких кроків, доки не настане літо. Упродовж наступних двох чи трьох місяців я волію залишитися там, де я є, і такою, якою я є.

— А я, запевняю вас, теж цілком серйозна в своїй рішучості, — відповіла місіс Елтон, — пильнувати — залучивши до цього моїх друзів, — щоб ми не проґавили чогось дійсно вартого уваги.

У такому стилі вона і продовжувала; і ніщо не могло її зупинити, доки до кімнати не зайшов містер Вудхаус. Тоді її марнославство отримало інший об'єкт уваги, і Емма почула, як місіс Елтон таким же приглушеним тоном сказала Джейн:

— А ось, дивіться, іде мій любий старенький кавалер! Уявіть собі — він настільки галантний, що пішов поперед інших чоловіків! Яке чарівне і привабливе створіння! Кажу вам, він мені подобається надзвичайно. Я в захваті від його отієї чудернацької старомодної ввічливості; вона мені набагато більше до вподоби, ніж сучасна невимушеність і безпосередність; сучасна невимушеність часто дратує мене. Але цей славний дідусь містер Вудхаус! Чули б ви його галантні промовляння на мою адресу за обідом! О! Кажу вам — мені починає здаватися, що мій cara sposo ще візьме та приревнує мене. У мене таке враження, що я в нього у фаворі; він навіть підмітив, яке в мене плаття. Як воно вам, до речі? Це Селіна вибирала. Гадаю, що красиве, але ось не знаю: може, воно занадто пишне? Мене просто верне від самої думки про те, що я можу виглядати надто пишною, всілякі прикраси викликають у мене жах. От і тепер я мушу причепити деякі оздоби, бо так вимагає етикет. Ви ж знаєте, що молода дружина мусить виглядати молодою дружиною, але ж мій природний смак весь тяжіє до простоти; простий стиль убрання настільки доречніший за прикраси! Та бачу, що я в меншості: мало хто здатен належним чином поцінувати простоту вбрання — показна пишність та прикраси є на першому місці. Я маю задумку оздобити своє сріблясто-біле поплінове плаття ось такими прикрасами. Як ви гадаєте, воно мені личитиме?

Тільки все товариство встигло зібратись у вітальні, як до нього приєднався містер Вестон. Він встиг повернутись якраз до вечері, і вирушив до Гартфілда відразу ж після її закінчення. Ті, хто добре його знали, майже не сумнівались у його появі й тому не здивувалися, решта ж зраділи надзвичайно. Містер Вудхаус був настільки радий бачити його зараз, наскільки ж він був би засмучений його приходом раніше. Джон Найтлі просто онімів од здивування. Його надзвичайно сильно вразила та обставина, що чоловік, котрий міг би після ділового дня в Лондоні спокійно провести вечір удома, знову вирушає в дорогу, проходить пішки півмилі до чужого будинку заради того, щоб допізна пробути в різношерстному товаристві й закінчити день, намагаючись бути ввічливим серед людського гамору. Чоловік, котрий був на ногах з восьмої ранку й уже міг би спокійно відпочивати, котрий змушений був багато говорити й уже міг би помовчати, котрий побував не в одному натовпі й тепер міг би побути на самоті! І ось такий чоловік полишає спокій і безпеку власної домівки і холодного та сльотавого квітневого вечора знову поринає в непривітний світ! Якби він порухом пальця змусив свою жінку відразу ж піти додому, то це ще можна було б зрозуміти; але схоже було, що його поява не тільки не припинить прийому, а навпаки — подовжить його. Джон Найтлі спантеличено подивився на нього, знизав плечима і мовив: «Я не чекав такого навіть від нього».

Тим часом містер Вестон, абсолютно не підозрюючи про викликані ним у Джона Найтлі спантеличення та протест, як завжди радісний і бадьорий, намагався сподобатися решті присутніх, із повним правом перебуваючи в центрі уваги після проведеного за межами домівки дня. Потім же, відповівши на розпитування своєї дружини щодо вечері, запевнивши її, що всі її детальні вказівки слугам було виконано, і поділившись тими світськими новинами, про які він устиг дізнатися, містер Вестон перейшов до розповіді про справи чисто родинні, котра хоча й призначалася в основному місіс Вестон, але, безперечно, зацікавила всіх, хто був у кімнаті. Він дав місіс Вестон листа; лист був від Френка і адресувався їй; він перехопив його на шляху і дозволив собі розпечатати.

— Прочитай, прочитай його, — сказав містер Вестон, — тобі сподобається; там лише кілька рядків — це не займе багато часу; прочитай його Еммі.

Емма і місіс Вестон проглянули листа разом; він же тим часом сидів і говорив з ними злегка приглушеним тоном, однак усі добре чули, про що йшлося.

— Ось бачите, добра новина — він приїздить. Ну, що на це скажете? Хіба ж я не говорив вам завжди, що він незабаром повернеться? Енн, серденько, хіба я не казав тобі цього, а ти не йняла віри? Бачите — будуть у Лондоні наступного тижня, це найпізніше; бо коли їй щось потрібно, то тут вона нетерпляча, мов той дідько. Скоріш за все вони приїдуть до міста завтра або в суботу. Що ж до її болячок, то все це не варто й дірки з бублика. Це просто чудово, що Френк буде поруч із нами — в Лондоні, тож він зможе побувати й у нас. Коли вони приїдуть, то залишаться там надовго, а це означає, що половину свого часу він пробуде з нами. Саме цього я і хотів. Ну що, гарна новина? Ти закінчила листа? Емма весь його прочитала? А тепер сховайте його; ми добряче поговоримо про нього якось іншим разом, зараз непідходяща обстановка. Іншим же я лише коротко викладу обставини справи.

Місіс Вестон була надзвичайно задоволена таким поворотом подій. Ні в словах, ні в самому своєму вигляді вона цього не приховувала. Вона почувалася щасливою, вона знала, що вона щаслива, і знала, що їй слід бути щасливою. Її поздоровлення були емоційними й відкритими. Емма ж не могла відреагувати так само швидко, бо їй знадобилося трохи часу, щоб розібратися зі своїми почуттями й усвідомити міру свого схвилювання, котре, як вона вирішила, було досить великим.

Однак містер Вестон був надто радий, аби придивлятись і надто говірливий, аби дати висловитись іншим,