Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Скориставшись моментом, дівчинка швидко стягнула перстень з її жовтого пальця. 

— Ні-і! — заволала відьма.

Мить. На обличчі, руках та тілі тітки з’явилися бридкі шматки відвислої шкіри. Лице вкрилося старечими зморшками. Її очі нажахано дивилися на племінницю. Ще мить. Повіки нависли над очима. Волосся посивіло. За секунду відьма почала скручуватися й ставати меншою. Її очі покрилися білою плівкою. І ще за одну мить на місці великої темної чаклунки лишилася лише купка сірого попелу.  

— Хух, — зітхнула Руденька з огидою та полегшенням.

Вона повернулася, щоб побачити, хто їй допоміг. Однак, встигла лише мигцем помітити спину Морана, який вже вибігав з кімнати. В цей момент з іншого боку кімнати через запасні двері увірвалися Авіджа з підмогою. Та вже допомагати було ні з чим. Темну чаклунку Алоїзу було знищено назавжди. 

Побачивши мертвого Шарика, Авіджа закляк. Він поглянув на Зоряну й зрозумів, що відбулося. Чаклун впав на коліна перед своїм мертвим другом й міцно притиснув його до грудей. 

— Пробач друже, — чоловік ридав, — пробач, що я запізно… Надто пізно, щоб врятувати тебе…

Його плечі здригалися від сліз. Дівчинка також безсило опустилася на підлогу й заплакала. Шарик був її другом з самісінького народження. Пенелопа сіла поруч та обняла подругу. Це була зовсім не солодка перемога. Святкувати не хотілося. Занадто високу ціну вони заплатили за знищення відьми. 

Похнюпившись, так вони мовчки й сиділи на підлозі біля мертвого друга, який пожертвував своїм життям заради Руденької. Через відкриті двері до кімнати увірвався протяг й розвіяв попіл відьми.