Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 72. Знищення темної відьми Алоїзи.

Зоряна причаїлася в потаємній кімнаті з каміном в замку Алоїзи. Вона чекала від Пенелопи знаку, що відьма в себе в кабінеті й можна вийти. А тому лежала на підлозі, прислухаючись до кожного звуку. Поруч з нею лежав її вірний Шарик, також уважно прислуховуючись. Дівчинка знала, що в цей час Авіджа з Агеною, Арефієм та іншими світлими чаклунами зайшли до Алоїзіади й, мабуть, вже почалася велика битва світлих і темних сил. Зі свого боку, дівчинка могла допомогти їм лише, затримавши тітку. Це б підвищило шанси на перемогу. Раптом, вона почула розпачливий зойк Пенелопи. А потім роздратований голос Алоїзи: 

— Зоряно! Погане руде дівчисько, я знаю, що ти тут! Якщо тобі дорога твоя маленька іспаночка, то швидко спускайся сюди, бо інакше я її вб’ю! 

Руденька у розпачі схопилася за голову. Ні, тільки не це! Все не має повторитися! Шарик підняв вуха й замотав хвостом. Зоряна дуже злякалася за Пенелопу, а тому не могла й далі продовжувати ховатися й квапливо викрикнула: 

— Якби в мене були сходи, то я б ними пішла, я б швидко йшла-йшла, і додому б прийшла. 

Вмить з’явився широкий прохід в підлозі й Руденька з Шариком поспіхом почали спускатися. Біла сходів на них вже чекала розлючена та розпатлана Алоїза. Її волосся наче в медузи горгони, звивалося й було схоже на десятки гадюк, які були готові вкусити її. Брови відьми злетіли догори від гніву, очі налилися кров’ю, а зіниці розширилися. 

Поруч на колінах стояла Пенелопа з широко відкритими від страху очима. Навкруги її шиї стискалося вогняне кільце, яке могло в будь-який момент відрізати їй голову. Шарик перелякано заскавучав.

— Що ти собі думала, дурне дівчисько, — проревіла тітка, ігноруючи пса. — Ти гадала, що розумніша за мене? Що ви так просто зберетеся разом і знищите мене??? — її очі бігали туди-сюди від люті. — Мені сьогодні знайома відьма сказала, що бачила на площі руду дівчинку, яка у мене служить. Ти настільки тупа, що навіть не здогадалася не називати себе моєю служницею! Адже по кольору твого волосся я б все одно зрозуміла, що то була не Пенелопа, а ти! 

І тут відьма несподівано зареготала: 

— Ти знаєш, що я вбила свого могутнього батька, щоб вижити? Невже ти думаєш, що я б дозволила звичайній недосвідченій й дурній дівчинці знищити мене? — і вона знову зареготала. — І як же ви збиралися мене вбити? — раптово перестала сміятися чаклунка. 

Дівчинка похнюпившись й опустивши голову мовчала. Не почувши відповіді, Алоїза почала демонстративно стискувати вогняне кільце навколо шиї Пенелопи, чим викликала сльози та схлипування в тої. Обличчя іспанки стало червоне як у рака, а очі ще більше розширилися від жаху. З боку на шиї тоненьким струмочком потекла кров. Шарик завив, а Зоряна нажахано вигукнула: 

— Не чіпай її! Ми хотіли зняти персня з твого пальця, коли ти заснеш.

Це ще більше насмішило Алоїзу. Презирливо дивлячись на племінницю, вона прибрала вогняне кільце й почала обшукувати Пенелопу: 

— Я вас негідниць знаю. А ну покажи, які там ще є зілля у тебе. 

Тремтячими пальцями Пенелопа вивернула пусті кишені.

— Хм, — здивувалась Алоіза, якщо в тебе немає, значить…

Вона повернула голову до Зоряни, яка не витрачаючи ані хвилини, швидко витягнула з кишені пляшечку з сонним зіллям і кинула її  якомога далі від себе на підлогу біля Алоїзи. Останнє, що побачила дівчинка — це здивовані очі тітки. Далі все поринуло в пітьму. 

Зоряна крізь туман та шум у голові почула стогін Пенелопи. Спочатку дівчинка не зрозуміла де знаходиться й що відбувається. Вона швидко відкрила очі. Озирнулася. Біля неї корчилася від болю й трималася за горло Пенелопа. Трохи далі лежала тітка Ліда чи як її тепер всі називали — Алоїза. Це був їх останній шанс. Хутко вскочивши на ноги, дівчинка підбігла до відьми та схопила ту за руку. В цю ж мить тітка почала приходити до тями. Відкривши очі, вона скривилася:

— Не бувати цьому, — прошипіла. Вона простягнула свої кволі старечі руки й промовила. — Помри! — й тицьнула пальцем в сторону Руденької. 

Вмить з її пальця вихопилося чорне полум'я й понеслося прямісінько у дівчинку. Несподівано Шарик вискочив поперед Зоряни. Темне полум’я вдарило його у бік, випаливши величезну діру. Він голосно заскавчав й впав. Його очі закрилися. Він більше не дихав. 

— Ні! — вигукнула дівчинка. Вона підбігла до пса, але той вже був мертвий.

— Що ти наробила! — кричала Руденька. — Що ж ти наробила!

Відьма лише тихо по-старечому засміялася. Вона не могла встати й добити Руденьку, бо ж останні сили віддала на заклинання смерті. Однак Алоїза все ще була жива.

Розлючена Зоряна підбігла до неї й, впавши на коліна, спробувала схопити Алоїзу за плечі та притиснути до підлоги. Сльози душили дівчинку, застилали повіки. Відьма, скориставшись станом Руденької, спритно викрутилася, відіпхнувши ту руками. Її товсті покручені пальці з гострими нігтями вп'ялися в плечі Руденької. Очі палали люттю. Навіть ослаблена, вона ще була досить сильна. Зоряна відчувала, що якщо зараз не докладе зусиль, то вони з подругою загинуть. І смерть Шарика буде марною. Її тато загине! Інші люди постраждають. Та боротися ставало дедалі важче. Руки боліли. Руденька намагалася дотягнутися до шиї відьми. Плечі горіли вогнем. Раптом Зоряна відчула, що хтось допомагає їй і міцно тримає Алоїзу. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍