Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Розділ 21. Кордон

Рухалися протягом дня. Тихо матюкаючись, важко дихаючи, однак, не затримуючись ні на хвилину. Один із тіньовиків залишився позаду, контролюючи можливих супротивників. Хоча якщо так подумати, ми ломилися, як кабани крізь ліс, і як не помітити сліди від цілого загону? Флоренс на це запитання, просто повідомила, що головне дістатися до прикордонного міста. У мене ж були свої думки з цього приводу.

Дотримуючись вказівок Гаррета, загін прийшов до самотнього пагорба посеред лісу, зі слідами вирубки. Це насторожувало, але Даг заспокоїв, розповівши, що такі місця часто використовують найманці для тимчасових таборів.

На ніч влаштовувалися в тиші і впритул один до одного. Фургони стали невеликим зовнішнім бар'єром, якщо на нас раптово нападуть, а так, люди розташовувалися, де хотіли. Я присів поруч із Флорою. Вона мляво жувала солонину і запропонувала мені, проте відмовився - встиг перекусити в дорозі.

- Виглядаєш неважливо, - тихо вимовив я, дівчина на це тільки похмуро подивилася. Озирнувся, поруч тільки Гельт і то здається заснув. - Поговоримо?

Лейтенант тяжко зітхнула, відклавши їжу і роблячи ковток із фляжки. Я розумів, що зараз не найкращий момент для таких розмов, але відчуваю, потім буде пізно. 

- Лягай, - я поплескав по колінах. Згадалося, що коли сестра була в поганому настрої, легкий масаж голови розслабляв її. Дивний спогад, від якого защеміло в серці. Флора завмерла, не до кінця розуміючи, що відбувається. - Лягай головою на коліна, тобі потрібно відпочити.

Лейтенант озирнулася, як я нещодавно, проте до нас нікому не було діла. Хіба, що Гельт зараз прикидався сплячим і таємно стежив за нами. Коли голова Флоренс опинилася в мене на колінах, я торкнувся її волосся, перебираючи заплутані пасма й іноді торкаючись шкіри, від чого дівчина тремтіла.

- Розкажи про те, як ти стала лідером Химери.

- Хах, усього лише...

Я відчував, як Флора розслаблялася, почавши розповідати про себе. А сам намагався не звертати уваги на тихі підколки за спиною від деяких найманців, лише іноді роздратовано смикаючи вухом. 

Батько дівчини був колишнім командиром загону. Якому долею склалося, щоб в Химери з'явився вантаж із двох дітей, а саме Флори та Гельта. Як це сталося - дівчина не сказала. Для мене стало сюрпризом, що сплячий поруч мужик був братом Флоренс, проте я не перебивав, уважно слухаючи розповідь. Але суть залишилася одна: майбутній лейтенант росла серед найманців. Беручи участь у побуті, в битвах і в далеких вилазках. Так з юної дівчинки-талісмана, Флора стала спочатку командиром групи, а потім усього загону. Після смерті її батька.

Під час розповіді, мій хвіст опинився в руках у дівчини, і вона обіймала його немов подушку, іноді сильно стискаючи. Коли я торкнувся теми нещодавнього нападу, Флора тихо зізналася, що через втрати в загоні та власну травму, вона почала хвилюватися за те, яка вона лідерка. Під кінець розмови, дівчина говорила дедалі тихіше й тихіше, аж поки не замовкла й тихо засопіла. Заснула? Чудово.

Тепер я розумів, чому Гельта і Флору всі слухали, навіть бувалі вояки. Молода кров із досвідом і знаннями ветеранів. А от померлий Ніред був із «нових» людей, тих, хто приєднався після того, як дівчина стала лейтенантом. Шакра був таким самим, підібрали його на кордоні Степів, після затяжного бою. Маг сам зголосився допомогти, а потім уклав контракт із загоном, маючи свою частку.

- Ти ж не про це хотів поговорити? 

Я здригнувся, оскільки думав, що дівчина заснула під моїми руками. Але вона уважно дивилася своїми шоколадними очима, від чого мені складніше було вимовити ці слова.

- Я повторюсь, щойно перетнемо кордон, я покину загін.

Флора зітхнула, відвівши погляд убік. Я ж продовжив:

- Як і раніше казав, мені не можна з'являтися на кордоні, піду в обхід, не напряму. І є ще дещо...

Я замовк, думаючи, як правильно подати ці слова. Хто знає, може, я сам себе накручую і це все лише мої домисли.

- Тобі потрібно впритул зайнятися загоном, поруч зі мною ти втрачаєш хватку.

- Що ти таке кажеш?! - хоч і приглушено, але обуренню Флори не було меж.

- Подивися сама, - кивнув у бік найманців. - Обговорюють нас, перешіптуються, сумніваються. Не розуміють. Той же Ніред шукав простого приводу. Якщо так піде далі, загін може розвалитися. Їм потрібен лідер, а не... - я дозволив собі м'яку посмішку, тицьнувши пальцем у носик Флори. - Закохана дівчина.

- Ти...

- І є ще одна причина, - не дав їй договорити, продовживши. - Мене поки що побоюються. Темний, з могутньою силою, яка може вийти з-під контролю. Вони не довіряють мені, тим паче, коли їхній лідер сам сумнівається.

- Він має рацію, - Гельт раптово вліз, не розплющуючи очей. Так і знав, що він не спить. - У нього свій шлях.

Я кивнув. Була ще одна причина, чому я хотів від'єднатися, про яку не став говорити вголос. Останнім часом я став відчувати себе чорним котом, що приносить нещастя. І щоб це перетравити, найкраще побути на самоті. Замість слів лише нахилився і поцілував дівчину в губи.

- Добре... - її голос був сповнений смутку. Вона хотіла встати, але я притримав її, укладаючи назад.

- Завтра. Сьогодні побудь звичайною дівчиною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍