Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

істинно вірних, котрі були присутніми на Літургії в перших віках християн, котрих лики дивляться тепер на нього з іконостасу. І звівши на них усіх очі, закликає їх на допомогу, як братів, що моляться тепер на небесах, бо попереду найсвятіше дійство — починається Літургія вірних.

Літургія вірних

У закритому вівтарі ієрей розгортає на святому престолі антимінс[239], — замість престолу, — полотно із зображенням Тіла Спасителя, на яке повинні бути поставлені приготовані ним на Проскомідії Святий Хліб і Чаша, наповнена вином і водою, і які з бічного жертовника перенесуться тепер урочисто на очах усіх вірних. Розгорнувши антимінс, — що нагадує про часи гоніння християн, коли Церква не мала постійного перебування і, не маючи змоги переносити з собою престол, стала використовувати се полотно з часточками мощей, і яке залишилось ніби на звістку, що й нині не прикріплюється вона ні до якої особливої будівлі, міста чи місця, але, як корабель, пливе понад хвилями сього миру, не закидаючи ніде свого якоря: її якір на небесах, — розгорнувши сей антимінс, він приступає до престолу так, наче б приступав до нього вперше і наче б тільки тепер готувався починати це служіння: бо у перші часи християн тільки тепер відкривався престол, який досі залишався закритим і заслоненим завісою через присутність оголошених, і тільки тепер починалось справжнє моління вірних. Ще у закритому вівтарі припадає він до престолу, і двома молитвами вірних молиться за очищення своє, щоби неосудно стояв перед святим жертовником, щоби достойний був приносити жертви у чистому свідченні сумління. А диякон, стоячи на амвоні посеред церкви, представляючи ангела, побудника до молитов, тримаючи орар трьома перстами, закликає всіх вірних до тих самих молінь, якими почалась Літургія оголошених.

І так стараючись про приведення своїх сердець у суголосний настрій миру, тепер ще необхідніший, всі вірні взивають: Господи, помилуй! — і ще сильніше моляться за мир з висот і за спасіння душ наших, за мир усього миру, добрий стан Божих Церков і з’єднання всіх, за святий храм сей і тих, що входять до нього з вірою, побожністю і страхом Божим, за те, щоб визволитися від усякої скорботи, гніву й нужди. І взивають ще сильніше у серцях своїх: Господи, помилуй!

Ієрей з глибини вівтаря виголошує: Премудрість! — знаменуючи сим, що Та ж Сама Премудрість, Той же Вічний Син, що приходив у вигляді Євангелія сіяти Слово, яке вчило жити, буде перенесений тепер під виглядом Святого Хліба, щоб принести себе у жертву за весь мир. Зворушені сим нагадуванням, усі присутні спрямовують думки, готуючись до наступних найбільш священних священнодійств і служінь. Ієрей, що править Літургію, тихо молиться, припадаючи до престолу, сією величною молитвою: Ніхто не достойний зі зв’язаних тілесними бажаннями і пристрастями приступати до Тебе, або приближатися, або служити Тобі, Царю Слави: бо служіння Тобі велике і страшне і самим силам небесним. Та позаяк ради безмірного Свого чоловіколюбства Ти безперемінно і незмінно був чоловіком, Сам був архієреєм, і Сам передав нам священнодійство сеї богослужбової і безкровної жертви, як Владика всіх. Ти бо єдиний, Господи, володієш і небесними, і земними, Тебе на престолі херувимському носять, Ти серафимів Господь і Цар Ізраїлів, Ти Єдиний Святий і в святих спочиваєш. Тебе, отже, молю, Єдиного Благого, споглянь на мене, грішного і непотрібного раба Твого, очисти мою душу і серце від сумління лукавого і вчини мене здатним силою Святого Твого Духа, одягненого благодаттю священства, стати перед Святою Твоєю Трапезою і священнодіяти Святе і Пречисте Твоє Тіло і Чесну Кров! Бо до Тебе приходжу і, схиливши мою голову, молюся Тобі, щоб Ти не відвернув лиця Твого від мене, ані не виключив мене з-поміж слуг Твоїх; але сподоби мене, щоб я, недостойний, приніс Тобі ці Дари: Ти бо єси Той, Хто приносить і Кого приносять, і Хто приймає, і Кого роздають, Христе, Боже наш, і Тобі славу віддаємо з Безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим, Благим і Животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні.

Царські врата розчиняються посередині молитви, так що ієрея бачать, коли він ще молиться з піднесеними руками. Диякон з кадильницею в руці виходить, аби приготовити путь для Царя всіх, і, сильним курінням піднімаючи хмари кадильних пахощів, серед котрих перенесеться Несений на херувимах, нагадує всім, щоб виправилась їхня молитва, як кадило перед Господом, — нагадує про те, щоб усі були духмяністю Христовою, за словом Апостола, вони згадували про те, що треба їм бути чистими херувимами, щоб підняти Господа. А лики на обох криласах підносять від лиця всієї церкви сю Херувимську пісню: Ми, херувимів тайно являючи і животворній Трійці Трисвяту пісню співаючи, всяку нині житейську відкладім печаль; щоб і Царя всіх ми прийняли, що його в славі невидимо супроводять ангельські чини.

Був у древніх римлян звичай новообраного імператора виносити до народу у супроводі легіонів військ на щиті в отіненні багатьох схилених над ним копій. Пісню цю склав сам імператор, що упав у прах з усією своєю земною величчю перед величчю Царя всіх, на копіях несеного херувимами та легіонами небесних сил: у перші часи самі імператори смиренно ставали у ряди служителів при виносі Святого Хліба.

Спів сієї пісні наче ангельський, подібно до того, як на висотах співали незримі сили. Ієрей і диякон, повторюючи внутрішньо про себе ту саму Херувимську пісню, приступають до бічного жертовника, де звершувалася Проскомідія. Приступивши до Дарів, покритих воздухом[240], диякон говорить: Візьми, владико! Ієрей знімає воздух, і покладає йому на ліве плече, і промовляє: Піднесіть руки ваші до святощів і благословіть Господа. Потім бере дискос з Агнцем і покладає його на голову диякона; а сам бере Святу Чашу і, слідом за несеним світильником чи лампадою, виходить бічними, або північними, дверима до народу. Якщо служіння правиться собором, з багатьма ієреями та дияконами, то один несе дискос, другий — Чашу, третій — святу ложку, якою причащають, четвертий — копіє, що простромило Св. Тіло. Всі речі виносяться, навіть та губка, котрою збирались крихти Святого Хліба на дискос й котра представляє ту губку, вмочену в оцет і жовч, якою напували люди Творця свого. При співі Херувимської пісні, уподібнюючись до небесних сил, відбувається сей урочистий хід, названий Великим Входом.

Бачачи Царя всіх, якого несуть у смиренному вигляді Агнця, що лежить на дискосі, наче на щиті, оточений знаряддями земних страждань, наче копіями незліченних невидимих воїнств