Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

17.4

Ірвін сидів за столом кухні, повернутий обличчям до вікна. Він гадав що саме і яким чином може взяти у Кори для відстеження її. Зі слів чаклунки це має бути дуже цінна для неї річ. Хлопець приблизно уявляв, що саме йому потрібно, але ж як це дістати?

Перед очима вчергове промайнула тендітна фігура.

- Ти не збираєшся піти? – роздратовано запитав Ірвін.

Чаклунка зупинилась. Поглянула на нього і впевнено відповіла:

- Ні. Не піду, доки ти не придумаєш, що саме маєш викрасти.

«Викрасти», - Ірвіна пересмикнуло від цього слова. Він потер скроні і затулив долонею очі.

- Тоді принаймні піди перевдягнись!

- А треба? Мені і так добре, - гмикнула дівчина і крутнулась на місці від чого краї сорочки небезпечно піднялись вгору, відкриваючи інтимні місця.

- Це не твоя квартира. Вважай, що ти в гостях. Тож, будь люб’язна, мати належний вигляд.

Нікаелла цокнула, але пройшла до другої спальні, гостьової. Ірвін помітив легеньке рожеве сяйво з-під дверей, яке за мить зникло. Дівчина випливла з кімнати у короткій чорній сукні з довгими рукавами та заплетеним в косу чорним волоссям. На голові, ніби корона, красувався тонкий золотистий обідок, доповнений довгими сережками.

- Якби і в простих смертних все з’являлось за помахом руки, було б легше, - тихо зітхнув.

- Перепрошую? – все ж почула чаклунка. – «З’являлось за помахом руки»? Ха! Магія не береться нізвідки і нікуди не зникає. Прямо, як енергія. Щоб щось отримати, треба щось віддати. Я перемістила твій револьвер, обмінявши його на квіти з магазину флористки, тут неподалік. А повернула, обмінявши місцями з цукорницею. При цьому також витрачається наша магія. Вона відновлюється, але на це потрібен час, - Нікаелла сердито тупнула підбором.

- І що ти обміняла на цей наряд? – питально підняв брову.

- Твою сорочку, - стисла плечима. Майєс опустив голову, прикрив очі. Нічого, він витримає це. Переживе. Бувало і гірше. – То, який план?

- Не знаю. Нам треба якось проникнути в палац бюро.

- Хм… Є одна ідея.

Нікаелла Бранс пройшла до кухні. Порилась в шафах, повідкривала шухляди. Переможно вигукнула «ага», знайшовши глибоку старезну каструлю. Набрала в неї води і поставила на стіл перед Ірвіном. Торкнулась поверхні пальцем. Почала щось швидко шепотіти. Очі засяяли яскравим фіолетом, як і обідок каструлі. Чаклунка кілька разів крутнула пальцем проти годинникової стрілки.

- Готово, - вона вказала долонею на воду. Ірвін недовірливо підняв брову і обережно зазирнув в каструлю.

- Нічого собі!

У воді відображався палац детективного бюро «Примара». Добре проглядались подвір’я із маками та кам’яні сходи. Ірвін бачив, навіть те, як Себастьян Чейз вийшов на вулицю і попрямував у невідомому напрямку.

- Кілька днів тому залишила там свого помічника. Через нього ми можемо бачити хто приходить та хто йде. Лише чути не можемо. Почекаємо, поки вони підуть і тоді ти проникнеш всередину.

Ірвін вдивився у картинку будівлі. Йому раптом стало душно в цій квартирі. Він розв’язав краватку, кинув на крісло.

- В тебе немає чого поїсти? – Нікаелла зазирнула в холодильну камеру, але там було порожньо. – Я їсти хочу-у-у, - протягнула вона, вдаючи дитину. – Може підемо в кафе? Або замовимо? В цій квартирі взагалі є телефон?

Кора ніколи не казала, що хоче їсти. Вона або їла, коли і всі, або зовсім забувала про це. Напарнику завжди доводилось нагадувати їй поїсти і готувати для неї. Ірвін піднявся. Накинув шкіряну куртку і пішов до дверей.

- Гей! Ти куди це?

- Ти залишаєшся тут і слідкуєш за ними, - кивнув в бік каструлі. – А я іду в магазин.

 

- Ех, я ж не доїла, - хнюпилась Нікаелла, стоячи в тінях, сусідньої з палацом «Примари», будівлі.

- Це найкращий шанс проникнути в бюро, а ти ниєш, що перервали твою вечерю? Хіба ти не збиралась помститись за брата? – дорікнув Майєс. Чаклунка підкотила очі, але замовкла.

Біля сходів палацу стояв шикарний екіпаж з чотирма дужими кіньми, чорними мов воронове крило, що мало не зникали у нічній темряві. Нещодавно з карети вийшов Серж Рубан із чимось в руках і попрямував всередину. Трохи раніше, вдень, із пакунками повернувся Чейз. Дівчата та Лорік не виходили.

- Як думаєш, куди вони збираються?

- Судячи з парадного плаща Сержа, це якийсь святковий захід. Якщо детективи вийдуть в масках, тоді це захід Темного світу.

Так і сталось. Через деякий час на порозі показались маг та детективи. Усі в білих масках та в чорних плащах. «Підбори», - подумав Ірвін, бачачи, як Кора злегка похитується при ходьбі. Більше здалеку він розгледіти не міг. Вони сіли в карету, Лорік Вайн махнув їм рукою зі сходів і екіпаж злетів у небо. Ірвін чітко розчув дівочий скрик, але не знав кому саме він належав. Можливо, це Себастьян Чейз верещав, як дівча. Лорік зайшов і двері зачинились.

- А, як я потраплю всередину? Я ж не тіньовий детектив, - раптом згадав Ірвін.

- У них є дзвінок. Ти не знав? Отам, біля хвіртки, маленький червоний камінчик, - Нікаелла вказала на металеві прути. Тепер із даром бачити хлопець справді розгледів незвичний дзвінок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍