Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

спокусу диявольську, хоче-бо диявол в огуду вкинути людину, тож творить їй те. Подячливий же все Богу віддає, через що те уподібнюється до милостині". Це ангели сказали мені, я ж, — каже, — закричав: "Господи, прости, Господи, зогрішив, твоє воно є, не жалію про це!" І тоді біси звідти щезли, ангели ж пораділи і, поклавши мені пропале срібло за милостиню, відійшли".

Це почувши, братія прославила Бога, який наставляє на шлях покаяння тих, що, зогрішили, і звістив їм силу такої подяки. Блаженний же Арета, Богом наставлений, відтоді в усьому змінився на краще розумом та норовом, аж усі дивувалися й говорили про нього з апостолом: "А де збільшився гріх, там зарясніла благодать". І той, кого ніхто раніше не міг відвернути від огуди, по тому ніколи не відвертався від хвали, в усі дні славлячи Бога й дякуючи Йому Иововим голосом: Господь дав — і Господь узяв", як Господь зволив, так і буде, "нехай буде благословенне Господнє ім'я". Також і про інші прогріхи свої каявся щиро, схиляючись до нелицемірної убогості, до послушання не тільки позірного, чистоти зовнішньої та внутрішньої, подвиг чинячи ненастанними моліннями, безмірним постом і іншими численними чеснотами тілесними та душевними (до чого привела його чеснота подячності), більше, аніж у срібло та золото багатіючи, а з чеснотами у самого Бога; до Нього й переставився на вічний спокій після достатніх трудів, і покладений був чесно в печері, де чудотворним нетлінням мощів своїх засвідчує блаженство своє, рівне милостивим, отже, помилуваний є. Його ж святими молитвами хай і ми, подячно поживши, помилувані будемо і з ними купно нехай дякуватимемо Богові в Тройці у Царстві Небесному в безконечних віках. Амінь.

Місяця жовтня в 25-ий день

Страждання святих мучеників Маркіяна та Мартирія, Нотарів

Коли примножилася нечестива Арієва єресь, великі учинивши в святій Церкві роздори, і, ніби ризу, розідравши її надвоє, тоді однаке було гоніння на вірних християн від аріянів, як і від ідолопоклонників, бо були ненавиджені, мучені, гнані й убивані всі, котрі Христа Творця, а не творіння Бога вочоловіченого, а не просту людину, ісповідували; а найбільше множилася аріянська сила відтоді, коли сам цар Константій, син великого Константина, упав у ту єресь. Мав він у дворі своєму двох великих сановників: Євсевія і Пилипа, аріянів, що вельми гонили благочестивих і утискали Христову Церкву. Оті винуватцями були вигнання й смерті того, що поміж святих, отця нашого Павла Сповідника, патріарха царгородського; його-бо відіслали у Вірменію, підбуривши своїх однодумців, щоб зачавили його, що й сталося, а замість нього вивели на престола Македонія. І інших численних учителів та ісповідників благочестя по-всякому погубили, а з них було двоє: Маркіян та Мартирій, котрі словами та писаннями своїми вельми прикрашали Божу Церкву і були як два церковні сочки, що молоко учення виточували, духовних дітей напоювали. Були ж спершу при згаданому святому Павлу Ісповід-нику, патріарху; Маркіян був читець, Мартирій же іподиякон, обидва ж нотарії, котрі писали всі учення та діяння свого патріарха, утверджуючи ними благочестя. Але й самі були великі проповідники слова Божого і поборники Церкви, що, ніби два щити, від єретичного стріляння захищали, дав-бо їм Господь, як вірним своїм, "мову та мудрість, що не зможуть противитися чи суперечити їй усі противники їхні", арії. Коли ж було вигнано й забито святого Павла, повернули єресеначальники отруту свою на учнів його оцих, на Маркіяна та Марти-рія, спершу-бо, як іскру вогненну в попелі, ярість свою в лукавстві сховавши, намагаючись хитрою звабою відвернути їх од благочестя до свого злочестя, давали багато золота угодникам Божим, обіцяючи випросити їм у царя велику благодать і вивести їх на архієрейські престоли і багатьох маєтків панами учинити, тільки нехай погодяться на таке злочестя. Вони ж усе в ніщо поставили: не взяли золота і відкинули обіцяні їм почесті, а з лукавства їхнього посміялися, бажаючи ліпше наругу, безчестя, муки й смерть прийняти заради благочестя, аніж, у єресі живучи, мати багатство, славу й честь. Побачили єретики, що нічим не можуть прихилити святих тих ісповідників до свого зловір'я, засудили їх на смерть, якої більше за життя бажали святі заради Христа.

Коли ж схоплені були й приведені на місце усічення, випросили собі малий час на молитву і, звівши очі та руки горі, сказали: "Господи Боже, "що сотворив серце кожного з нас, наглядаєш всі наші діла", прийми в мирі душі рабів своїх, оскільки заради Тебе мертвимося — "пораховано нас, як овечок жертовних". Радіємо, що такою смертю виходимо із життя цього заради імені Твого, сподоби-бо нас, щоб стали ми причасниками вічного життя у Тебе, Життя нашого". Так молилися, коли ж сказали: "Амінь!" — схилили під меча голови свої святі й усічені були від злочестивих аріян за сповідання божества Ісуса Христа.

Чесні ж їхні мощі деякі із вірних узяли та й поховали при воротях Меландійських у тому-таки Константинограді, їм-таки пізніше церкву той, котрий серед святих, отець наш Іван Золотоустий від основ збудував, і подавались у ній усілякі болящим зцілення через молитви святих мучеників на славу Богу, хваленого в Тройці навіки. Амінь.

У той-таки день святого Мученика Анастасія, котрий самовільно на мучення за Христа в руки нечестивих удався і мечем був посічений.

Місяця жовтня в 26-ий день

Страждання святого, славного великомученика Христового Димитрія

Святий великомученик Димитрій народивсь у місті Солуні від доброрідних і благочестивих батьків; батько його був воєводою Солуня-міста, таємно віруючи в Господа нашого Ісуса Христа і служачи Йому. Не сміючи ж явно ісповідувати пресвятого Його імені, бо велике було тоді на християн від нечестивих царів та мучителів гоніння, боявся-бо грізної небезпеки від беззаконних, тримав у собі схований бісер віри Христової: беріг усередині палат своїх у таємній молитовниці дві святі ікони, прикрашені золотом та коштовним камінням: одну — воплоченого Спаса нашого, другу ж Пресвятої Богоматері — перед ними завжди кандила запалюючи і тиміям кадячи, із одновірною жінкою своєю молився істинному, який живе у виші, Богові і єдинородному Синові його й пренепорочній Володарці. Були й милостиві вельми до жебраків і творили великі добродіяння тим, що потребували, але не мали дитини і через те, у великій бувши печалі, молилися Богу, щоб дав спадкоємця дому їхньому, і через довгий час почуті були — по-м'янув-бо Вишній молитви їхні та милостиню, дав їм цього святого і достоблаженного Димитрія, від народження якого весь Солунь звеселився, співрадіючи воєводі своєму. Той же учинив усьому