Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

- Нарешті ти прокинулась. Я гадала, що ти ще не відійшла від чудотворної дії шампанського з віскі.

- Ха-ха, як смішно, Ані. Може краще допоможеш мені? Мені потрібно заїхати в агенцію Майка і підписати декілька папірчиків, - серйозно мовила Лія.

- О, ні-ні, дякую. Ти ж знаєш, якої я думки про всі ці справи, - байдуже відповіла я.

- Ані, ну, будь ласка! Ти моя єдина надія на цьому світі. Прошу, прошу, прошу! - благала Лія, дивившись на мене своїми великими очима.

Я зовсім не хотіла їхати кудись у цей холодний зимовий день, але у мене не було вибору, тому я погодилась. На радощах Лія міцно обняла мене і побігла одягатись. Я зробила те саме: вдягла білий светр, чорні джинси, пальто та зав'язала високий хвостик на голові. Поки я чекала на Лію, пішла до Адама, щоби повідомити про те, що він буде сам. Чесно, я не дуже хотіла залишати його у своєму домі самого, а то мало що може статися. Адаму я ще не довіряю...

Проте, він дав слово, що нічого ні з ним, ні з будинком не станеться, коли нас не буде. Ох, сподіваюся…

Потім я спустилася до Лії, яка уже чекала мене біля вхідних дверей. Вона, побачивши мене, викрикнула:

- Боже, Аніка, скільки тебе можна чекати? - квапливо вигукнула вона.

- Взагалі-то, я вже давно готова. Ми можемо їхати, - відповіла байдуже я і взявши ключі з тумбочки, ми вийшли з дому. 

Я зачинила двері та направилася до машини, Лія за мною. Ми сіли у салон і швидко поїхали до агенції.

Ми щасливо доїхали й пішли до корпусу головного офісу. Дійшовши до колишнього кабінету Майка, Лія зайшла туди, а я не поспішала. Вирішила тим часом детальніше перевірити цю агенцію, адже я досі зовсім не довіряла Майку. Не може бути все так просто з їхнім швидким зарученням... Але це мені не вдалось, бо через декілька секунд Лія викрикнула мені з кабінету:

- Ані, ну де ти ходиш? 

Я фиркнула собі під ніс і зайшла всередину. 

Лія завантажила мене роботою, а сама підписувала якісь папери, навіть не читаючи їх. Я довго спостерігала за її діями й, не витримавши, запитала:

- Лія, ти так просто підписуєш ці папери?

- А що мені ще з ними робити? - не відриваючи погляду від паперів, мовила Лія, ставлячи свій підпис.

- А перечитати їх не потрібно? Можливо, ти там вже десь підписала договір про свою смерть, - цілком серйозно говорила я.

- Ані, не верзи дурниць. Працюй, - сказала вона мені так, ніби я її служниця.

Я хотіла відповісти їй на це, але до мене задзвонив телефон. Я вийшла з кабінету, побачивши здивований погляд Лії, але удала, що не побачила її. Я підняла слухавку.

- Алло? - спокійно відповіла я.

- Я вже закінчив всі свої справи, мила, але додому їхати зовсім не хочеться. Можливо сходимо кудись вдвох? - запитав мене Дейв.

- Молодець, але тобі прийдеться їхати додому. Я з Лією зараз. Ми маємо деякі справи.

- Справді? Чому ти мені не сказала? 

- Ну ось зараз кажу. Раніше я думала, що ти зайнятий, і тому не попередила. Зустрінемося вдома?  Я не маю часу зараз говорити, - сумно промовила я.

- Гаразд, тоді до зустрічі вдома, - таким же тоном відповів Дейв, і я збила виклик.

Чорт. Замість того, щоби проводити час зі своїм хлопцем, я скріплюю якісь документи. Клас! Лія завжди допомагала мені в особистому житті. Тільки її допомога не завжди "приходила" туди, куди треба. Повернувшись в кабінет, я почула запитання подруги про те, куди я виходила, і хто мені дзвонив, на що я просто і ясно відповіла – «не важливо», і приступила далі до роботи.

Ми провели там бісові три години! Я встигла побувати на якомусь зборі працівників, а потім ще чекала, поки Лія договориться про щось зі своїми колегами.

Нарешті мої молитви були почуті, і ми були вільні. Як тільки ми вийшли звідти, я вдихнула на повні груди.

Мовчки сівши у машину, ми поїхали додому. Уже майже доїхавши до нашого будинку, до нас під'їхали три чорні джипи та обгородили нам дорогу. Я не зрозуміла, що коїться і подивилася на Лію, а та вже налякано дивилася на мене. Потім із машини вийшли п'ять дужих хлопців. Вони направлялися до нас. Потім один із них показав нам жест, щоби ми вийшли з машини.

Що за чорт?

Я розстебнула пас безпеки, і почула:

- Ані, не виходь! Хто зна, що вони хочуть, – крикнула Лія, але я проігнорувала її попередження і вийшла.

Лія невдоволено цмокнула язиком і все-таки пішла за мною. Я повільно підійшла до них і стала навпроти того хлопця, який показував жест. Лія стала біля мене. Вони ще довго нас розглядали й, не витримавши, я запитала перша:

- Якісь проблеми? – я вигнула брову.

- Так. Але не у нас, а у вас, - почувши це, ми з Лією переглянулися. – Ви у курсі, що тепер ваше легке та красиве життя закінчилося?

Той мужик посміхнувся спотвореною посмішкою. Я скривилася.

- Що це означає? - запитала Лія, і він змінив свою увагу на неї.