Петро Кралюк - Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк

Чигиринський підстароста Чаплинський вчинив збройний наїзд на хутір Суботів, який належав Хмельницькому. У результаті цього наїзду хутір перейшов у власність цього шляхтича-рейдера. Уже говорилося, що на цій історії концентрували свою увагу автори другої половини XVII ст. та козацькі літописці.

Іноді ця легенда доповнюється ще любовною історією: Хмельницький захопився якоюсь вродливою шляхтянкою. На неї ж кинув око й Чаплинський. Після наїзду на Суботів він забрав цю жінку до себе. Хмельницький хотів знайти управу на свого ворога, звертався навіть до короля Владислава, щоб той допоміг

йому. Але ніякої помочі не отримав. Більше того, Чаплинський почав переслідувати Хмельницького, намагався його ув’язнити. Майбутній вождь повстанців потрапив до в’язниці. Але, відповідно до легенд, «жінка Чаплинського» добилася його звільнення. Після цього Хмельницький втікає на Запоріжжя, а там підіймає повстання, яке з часом охопило всю Україну.

Насправді історія конфлікту Чаплинського й Хмельницького настільки була заплутана різними авторами (як українськими, так і чужоземними), що тут важко відділити правду від вигадок. Схоже, романтичні оповіді про жінку-красуню (ми навіть не знаємо, як її звали — чи то Мотроною, чи Геленою, чи якось інакше), через яку пересварилися Чаплинський і Хмельницький, майже повністю є наслідком вигадок. Але ці вигадки вже стали традиційними і без їхнього переказування не обходяться ні художні твори про Хмельницького, ні навіть твори істориків.

Н. В. Атамась. «Мотрона Чаплинська» (Музей Богдана Хмельницького, Чигирин)

Доволі адекватно проінтерпретував оповідки про конфлікт Чаплинського й Хмельницького Грушевський. Він писав, що з чого почалася сварка між конфліктуючими сторонами «зістанеться мабуть секретом, та і в дїйсности такі ворогування сплітаються часто з таких складних, а в окремішности маловажних мотивів, що потім самі головні участники не здають собі справи з початку своєї ворожнечі і вказують зовсім ріжні причини».

«По звісному принціпу cherchez la femme, — писав далі історик, — і тут з часом особливу популярність здобула романтична «боротьба за жінку» між Хмельницьким і Чапліньским. Мовляв, Чапліньский ухопив жінку, невінчану, з котрою жив Хмельницький, а Хмельницький добивався її назад, але анї Чапліньский не хотїв її віддати, анї вона не хотїла вже вертати ся, бо перейшла на латинство і Чапліньский обвінчався з нею. Аж по корсунськім погромі коронних військ Хмельницький захопив її в свої руки і мешкав як з жінкою, діставши якесь благословенство на сей шлюб від патріарха в Київі. Се трівало до 1651 р., коли сталася в Богдановій родинї траґедія, закінчена — як оповідали — повішеннєм сеї жінки. Але вся ся історія з жінкою стає причиною афери доперва в пізнійших писаннях, котрих автори стояли від вражіннями сеї траґедії 1651 р. У тих же авторів, які сеї пізнїйшої траґедії не знали — у Гановера, Пасторія, Віміни, нема згадки про якусь романтичну причину сварки Хмельницького з Чапліньским. Так само ані в автентичних листах Хмельницького, ні в так званом «реєстрі кривд», ані в оповіданнях Хмельницького, переказаних ріжними аґентами, ні в поголосках, збираних Кунаковим по горячим слідам, зимою 1648–49 р., ні в пізнійшій кореспонденції з королем, де Хмельницький добивався видачі йому Чапліньского, — нема ніяких слідів сього романа. Мова йде все про самі прозаічні річи, так що се змушує ставитися досить скептично до всеї сеї романтичної історії, як причини пізнійших бід. Правдоподібно аж траґічний кінець сеї другої Богданової жінки звернув увагу на неї і так зложилася пізнійша історія про неї, як причину всеї біди — як про «степову Гелєну», зза якої пішла козацько-польська війна»[576]. Від себе додамо, що про цю любовну історію мовчить і Павло Алепський. І взагалі цей сучасник Хмельницького нічого не говорить про конфлікт Чаплинського й Хмельницького, а вважає, що на повстання Хмеля спровокував сам король Владислав[577].

Звісно, яскрава історія конфлікту Чаплинського й Хмельницького, присмачена ще й до того трагічно-романтичним коханням до «степової Гелени», багатьма сприймалася й сприймається на ура. Більше того — вона часто трактувалася й трактується ледь як не головна причина Хмельниччини. І це по-своєму зрозуміло. Адже не треба дошукуватися причин явища. Усе ніби лежить «на поверхні». Насправді такі історії ні що інше, як відвернення уваги від суттєвих чинників.

Не будемо переказувати тих інтерпретацій конфлікту між Чаплинським та Хмельницьким, які є в літературі. Щоб їх навести й розібрати, треба написати окрему книгу. Зрештою, основні версії цього конфлікту були озвучені вище. Спробуємо на основі інформації цих версій (часто доволі фантастичних) реконструювати реальну картину.

Передусім варто відкинути романтичну історію зі «степовою Геленою». По-перше, вона не зустрічається в ранніх джерелах, а лише в джерелах пізніших, коли ім’я Хмельницького почало обростати легендами. По-друге, ця історія заплутано й нелогічно виглядає в різних хронікерів. То «степова Гелена» коханка Хмельницького, яку вподобав Чаплинський. То вона жона Чаплинського, що допомагає звільнитися Хмельницькому з ув’язнення.

Заплутано виглядає й драматична історія побиття сина Хмельницького під час наїзду Чаплинського на Суботів. Як звали цього сина? Чи це був старший син Хмельницького Тиміш, чи якийсь інший син, ім’я якого нам не відоме? Чи цей син був побитий, але залишився живим, чи його побили до смерті?

Спробуємо відволіктися від цих драматичних, але малоймовірних історій. На нашу думку, конфлікт Чаплинського й Хмельницького був типовим майновим конфліктом. Хмельницький у 1646–1647 рр. належав до заможних людей, про що, зокрема, говорить Натан Гановер[578]. Очевидно, цей єврейський хронікер почерпнув інформацію про багатства Хмеля від своїх одноплемінників, котрі, як правило, звертали увагу на такі «прозаїчні» речі. Можливо, це багатство викликало заздрість у Чаплинського і навіть у самого тодішнього чигиринського старости Олександра Конєцпольського.

Чаплинський здійснив наїзд на володіння Хмельницького й привласнив їх тоді, коли там того не було. Він скористався тим, що Хмельницький не мав належних документів на свої володіння. Це було типове рейдерське захоплення в дусі того часу. Далі відбувся суд. Але Хмельницький, який не міг документально підтвердити право власності, його програв. Єдине, що отримав, то це відносно невелику компенсацію за втрачені володіння (ніби в розмірі 50 злотих). Богдан звертався за допомогою до короля Владислава. Але той не міг нічого вдіяти — адже закон був не на боці Хмельницького. І тоді буцімто король запропонував йому «вдатися до шаблі», власне, вирішити