Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

наказав розіп’яти. Батька родини, який сказав, що фракійський гладіатор дорівнюється мурміллону, але не дорівнюється розпорядникові[811], наказав стягнути з крісла і кинути на арену до псів, почепивши табличку: “Із щитом[812] та поганим язиком”. 2. Знищив багатьох сенаторів, серед них і колишніх консулів, у числі яких був Цивік Цереал, що на той час був проконсулом в Азії; Сальвідієна Орфіта й Ацилія Глабріона вбив у вигнанні, приписавши їм причетність до змови; багатьох скарав смертю за цілком незначні провини. Елій Ламія загинув через дотепні, але старі й невинні жарти: коли Доміціан відібрав його дружину, хтось похвалив голос Ламії, і той відповів: “Я утримуюсь”[813], а коли Тит спонукав його одружитися знову, відповів: “І ти також хочеш одружитися?”[814] 3. Стратив Сальвія Кокцеяна за святкування дня народження імператора Отона, який був його вуйком по батькові; Метія Помпузіана — за те, що подейкували, начебто він завжди мав при собі імператорський гороскоп і мапу землі, нарисовану на пергаменті, а також промови царів та вождів з Тита Лівія[815], а рабам дав імена Магон та Ганібал; Салюстія Лукулла, британського легата — за те, що той дозволив назвати новий вид списів “лукулловими”; Юнія Рустика — за те, що вихваляв Петія Траса та Гелвідія Приска і назвав їх найсвятішими мужами: під приводом цього покарання він вигнав усіх філософів з Рима й Італії. 4. Стратив також Гельвідія Молодшого, запідозривши, що той наприкінці вистави під образами Париса й Енони зобразив розлучення Доміція з дружиною; одного свого двоюрідного брата, Флавія Сабіна, стратив за те, що в день консульських виборів глашатай помилково привселюдно назвав його не майбутнім консулом, а імператором. 5. Але після перемоги в громадянській війні він став ще жорстокішим. Аби дізнаватися про таємні змови, застосовував до суперників нові тортури, припікаючи їм органи, а деяким навіть відрубував руки. Знаємо, що помилував лиш двох із відомих змовників — трибуна сенаторського рангу і центуріона: щоб зняти з себе підозру і довести, що вони не мали стосунку до воїнів чи полководця, видали себе за безсоромних розпусників.

11. Жорстокість його була не те що незмірною, а навіть вишуканою і немислимою. За день до того, як розіп’яти свого казначея, запросив його до себе у спочивальню, посадив біля себе на ложе, заспокоїв, підбадьорив і відпустив, давши ще й гостинців з обіду. Задумавши стратити Арецина Клемента, колишнього консула, який був близьким його другом і довіреною особою, напередодні ставився до нього з такою ж, якщо не більшою, шанобливістю, а врешті, прогулюючись із ним, сказав, глянувши на донощика: “Хочеш, завтра вислухаємо цього раба?” 2. А щоб ще більше випробовувати людське терпіння, ніякого жорстокого вироку не зачитував, попередньо не вихваляючи своє милосердя, і попередня м’якість завжди була певною ознакою жорстокого кінця. Караючи кількох засуджених за зневагу до величі, розпочав слухання з того, що сьогодні має намір з’ясувати, наскільки він дорогий сенатові: так легко добився покарання за давнім звичаєм[816]. Тоді, жахаючись жорстокості покарання, щоб втихомирити ненависть, промовив (варто докладно передати його слова): “Дозвольте, отці-сенатори, покластися на вашу милість — оскільки знаю, що нелегко її здобути: нехай засуджені самі оберуть собі смерть — щоб помилувати ваші очі, та щоб розуміли, що і я був у сенаті”.

12. Виснаживши казну дорогими будовами і видовищами, а також підвищенням платні воїнам, задля заощадження коштів намірився зменшити кількість воїнів; але зрозумів, що в такий спосіб приверне до себе увагу варварів, а не позбавиться фінансових труднощів: і тоді без вагань взявся за найрізноманітніші грабунки. Майно живих та мертвих конфісковували за будь-яким звинуваченням першого-ліпшого донощика: достатньо було запідозрити діло чи слово супроти величі правителя. 2. Відбирав спадщину зовсім сторонніх осіб — якщо хоча б хтось один підтверджував, що при житті той називав Цезаря спадкоємцем. Вимогливість, з якою він оподатковував юдеїв, перевершувала все інше[817]: податок накладали навіть на тих, що не відверто сповідували юдаїзм, чи приховували своє походження, ухиляючись таким чином від податків[818]. Ще замолоду я пам’ятаю, як на велелюдному зібранні, де був і я, прокурор оглядав дев’яносторічного старця, чи він обрізаний, чи ні. 3. З ранньої молодості Доміціан зовсім не був привітний, радше навпаки — нестриманий та непоміркований як у словах, так і у вчинках: Ценіда, батькова коханка, повернувшись з Істрії, хотіла, як годиться, поцілувати його — він простягнув їй руку; розгнівавшись, що зять його брата також одягає слуг у біле вбрання, продекламував: “Блага нема в многовладді”[819].

13. Здобувши владу, не вагався навіть у сенаті вигукувати, що він сам дав батькові й братові владу — тепер лиш повертає її собі; а коли вдруге одружувався зі своєю жінкою після розлучення, то видав едикт, що знову приводить її на своє ложе[820]. Залюбки слухав, як народ вигукував у святковий день: “Слава Владиці й Владичиці!”[821] До того ж, коли на Капітолійських іграх Пальфурій Сура, якого Доміціан вигнав із сенату, виборов нагороду за красномовство і глядачі одноголосно просили поновити його, не удостоїв їх навіть словом, а тільки через глашатая наказав їм замовкнути. 2. З такою ж зневагою розпочав офіційного листа від імені своїх прокураторів: “Владика й бог наш наказує вчинити так”. Тож згодом увійшло у звичку іменувати його саме так — як на письмі, так і в розмові. Власні статуї на Капітолії дозволяв ставити лише золоті та срібні, та й то лиш певної ваги. По цілому місту набудував стільки величезних воріт і арок, на яких були колісниці й інші тріумфальні відзнаки, що на одній хтось написав грецькою: “Досить”[822]. 3. Сімнадцять разів був консулом — як ніхто перед ним; сім з них, що були посередині — одне за одним; однак усі ці консульства були тільки титулами, оскільки жодне з них не довів до травневих календ, а всі завершував до січневих ід. Після двох тріумфів прийняв прізвисько Германіка і перейменував місяці вересень та жовтень за своїми прізвиськами Германік та Доміціан — у першому народився, а в другому очолив імперію.

14. Усім цим породив неймовірну ненависть до себе: тому й загинув від руки друзів та вільновідпущеників, і навіть його дружина була втаємничена у змову. Хоча вже давно знав рік, день і навіть годину своєї загибелі, та навіть здогадувався, як помре. Ще замолоду все провістили йому халдеї — навіть його батько привселюдно жартував над ним, коли Доміціан при обіді відмовлявся від грибів: мовляв, чи не знає своєї долі,