Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

оскільки більшість потрапила до плебеїв, то він обіцяв роздати по п’ятдесят тессер на кожен ряд вершників і сенаторів.

5. Відновив багато чудових будівель, зруйнованих пожежами, серед них і Капітолій, що згорів ще один раз[798], але на кожній будівлі писав лише своє ім’я, зовсім не згадуючи попередніх будівничих. Звів новий храм Юпітера-Охоронця на Капітолії, а також форум, який тепер називається форумом Нерви[799], храм роду Флавіїв, стадіон, одеум[800], а ще й озеро для морських боїв — з цього ж каменю згодом збудували Великий цирк, коли згоріли дві його стіни.

6. У походи вирушав або із власної волі, або з необхідності: із власної волі влаштував похід на Чатів, а з необхідності — один похід на Сарматів, де загинув цілий легіон разом з легатом, і два походи на Даків — під час першого розбили консуляра Опія Сабіна, а під час другого — префекта когорти преторіанців Корнелія Фуска, що керував усім походом. Після кількох боїв із чатами й даками відсвяткував два тріумфи, а перемігши сарматів, приніс лише лавровий вінок Юпітеру Капітолійському. 2. Громадянська війна, яку розпочав Луцій Антоній, намісник Верхньої Германії, завершилася за відсутності Доміція завдяки випадковості: саме в час бою раптово скресла крига на Рейні, що перешкодило допоміжним військам варварів прийти на допомогу Антонію. Про цю перемогу довідався із провіщень ще перед тим, як отримав звістку, оскільки саме в день вирішальної битви на його статую в Римі сів чудовий орел, огорнув її крилами і видав радісний клич. Невдовзі після цього звістка про загибель Антонія поширилася настільки швидко, що багато хто запевнював, що бачив, як його голову несуть до Рима.

7. Зробив багато нововведень щодо громадських звичаїв: припинивши роздачі провізії простолюду, відновив справжні бенкети; до чотирьох кольорів колісниць, що виступали в цирку, додав ще два нові — золотий та пурпуровий; акторам заборонив виступати на сцені, але дозволив практикувати своє мистецтво в приватних будівлях; заборонив каструвати хлопчиків; понизив ціни на євнухів, що були при работоргівцях. 2. Одного разу, коли щедро вродив виноград, а зерна не було зовсім, запідозривши, що через надмірну турботу про виноград занехаяли пшеницю, видав едикт, щоб в Італії більше не розширювати виноградники, а в провінціях ще й наполовину вирубати їх: однак не наполягав на виконанні постанови. Деякі з найвищих посад розподілив поміж вільновідпущениками й вершниками. 3. Заборонив поєднувати два легіони в одному таборі, а також брати на збереження від одного воїна більш ніж тисячу сестерціїв: зробив це після того, як Луцій Антоній під час зимової стоянки двох легіонів замислив переворот, покладаючи надію на значні збереження воїнів[801]. Натомість платню воїнам побільшив на четвертину, додавши три золотих на рік[802].

8. Суд провадив розважливо й належно, часто засідав позачергово на форумі, на суддівському кріслі; анулював корисливі вироки центумвірів; рекуператорам постійно нагадував не задовольняти прохання рабів про надання свободи під неправдивими приводами; суддів, звинувачених у хабарництві, звільнив разом з усіма їх радниками. 2. Для засудження одного едила, звинуваченого в здирництві, запропонував народним трибунам залучити суддів із сенату. Надзвичайно пильно стежив за міськими та провінційними чиновниками, внаслідок чого вони ще ніколи не були такими скромними та чесними: хоча бачимо, що після його правління багатьох з них все-таки притягнули до відповідальності за розмаїті злочини. 3. Взявшись за виправляння звичаїв[803], припинив свавілля в театрах, бо простолюд уже почав займати місця вершників; знищив вульгарні[804] памфлети, в яких висміювалися знатні мужі й жінки, збезчестивши їх авторів; колишнього квестора вигнав із сенату за те, що той займався пантомімами й танцями; заборонив користуватися лектиками розпусним жінкам, а також позбавив їх права отримувати подарунки й спадщину; викреслив із списку суддів римського вершника за те, що той, розлучившись із дружиною через перелюб, знову одружився з нею; деяких людей з різних санів засудив за скантінієвим законом[805]; весталок, що порушили свої обітниці[806], на яких навіть його батько і брат не звертали уваги, по всілякому жорстоко карав: спочатку — смертю, а згодом — за давнім звичаєм[807]. 4. Сестрам Окулатам, а також Варониллі дозволив самим обрати собі смерть та вислав їх коханців; Корнелію, головну весталку, яку колись виправдали, проте за якийсь час знову звинуватили й засудили, наказав поховати живою, а її коханців до смерті зашмагати різками на Коміції: лише одного, колишнього претора, покарав засланням, оскільки той визнав свою провину ще до того, як висунули звинувачення, а допити й катування не дали жодних результатів. 5. А щоб не залишити без покарання жодного зазіхання на честь богів, наказав, щоб воїни зруйнували монумент, який побудував його вільновідпущеник своєму синові з каменю, призначеного для храму Юпітера Капітолійського, а кості й останки, що були там, повикидали у море.

9. На початку свого правління настільки жахався будь-якого кровопролиття, що згадавши вірш Вергілія:

Поки безбожний люд ще не різав биків для наїдку[808],

намірявся навіть видати едикт про заборону приносити биків у жертву, коли його батько відлучився з міста. Не було в нього й натяку на жадібність чи скупість — ані коли ще не прийняв повноважень, ані коли тільки почав керувати: навпаки, часто доводив свою безкорисливість і великодушність. 2. До всіх оточуючих ставився якнайдоброзичливіше, і найперше, до чого спонукав їх, — не бути корисливими у своїх справах. Не приписував собі спадщини тих, що мали дітей. Скасував навіть запис у заповіті Рустія Цепіона, за яким його спадкоємець зобов’язувався видавати певну суму кожному сенаторові, що входив у курію. Всіх тих, що притягалися до відповідальності за заборгованості перед казною понад п’ятирічну давність, звільнив від звинувачень, і дозволив поновлювати слухання не раніше аніж через рік: до того ж, за умови, що звинувачувач, який не довів свого, карався вигнанням. 3. Квесторським писарям, що зазвичай торгували всупереч Клавдієвому[809] закону, подарував прощення за минуле. Рештки земельних ділянок, які залишилися після розподілу між ветеранами, віддав у користування попереднім власникам. За неправдиві доноси на користь державної казни[810] строго карав, так що запам’яталися його слова: “Імператор, який не карає донощиків, заохочує їх”.

10. Але надалі не залишився ані поблажливим, ані скромним: до жорстокості навернувся ще швидше, аніж до жадібності. Вбив зовсім юного і дуже хворого учня актора пантоміми Париса, за те, що той зовнішністю і вмінням нагадував учителя; така ж доля спіткала Гермогена Тарського за деякі натяки в його “Історії”, а писарів, що її переписували,