Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

натрапив на зграйку дівчат-підліток. Не старші чотирнадцяти, якщо дивитися на їхні обличчя, — але вже його зросту. Дівчата

принишк ли, коли він проходив повз, — а залишившись за його

спиною, вибухнули реготом та кудись побігли. Голден раптом

усвідомив, що станція Тайко — це повноцінне місто, а він тут —

іноземець, який не знає, куди податися і чим себе зайняти.

За якийсь час геть не здивувався, піднявши погляд

і усвідомивши, що ноги принесли його до ліфта в район доків.

Він зайшов усередину і натиснув на кнопку. Про необхідність

увімкнути магнітні підошви, аби його не збило з ніг, згадав

вчасно — якраз тієї миті, коли гравітація хитнулася вбік

і зникла.

Хоча корабель був їхнім лише три тижні, Голден відчув себе

наче вдома, піднімаючись стикувальною трубою на «Росинант».

Усере дині він легкими доторками спрямував свій політ уздовж

трапа в напрямку кокпіта. Сів у крісло другого пілота, пристібнувся й заплющив очі.

На судні панувала тиша. Реактор вимкнено, на борту нікого, не

чутно жодного поруху. Гнучка стикувальна труба, що

під’єднувала «Росі» до станції, передавала ледве чутну вібрацію.

Заплющивши очі та розслабившись у кріслі, Голден міг

відгородитися від усього, що відбувалось у світі навколо.

Він міг би знайти тут спокій, якби впродовж усього минулого

місяця перед його поглядом, щоразу, коли він заплющував очі, не поставала Аде — підморгуючи і розсипаючись на пил. Голос

у глибині думок належав капітанові Мак-Давеллу, який до

останнього шукав способи врятувати корабель. Голден боявся, що ці привиди тепер з ним аж до його смерті, навідуватимуться

в кожен момент тиші.

Він пригадав ветеранів, з якими спілкувався за часів служби.

Вони могли вкласти свою посивілу за життя на флоті голову

будь-де та солодко спати, навіть якщо за два метри від них

затято грали в покер чи дивилися телепередачу на повній

гучності. Тоді Голден казав собі, що це лише звичка, — тіло

адаптувалося до середовища, в якому нечасто випадала по-справжньому тиха годинка. Але зараз розмірковував — чи не був

такий акомпанемент сну бажаним для ветеранів? Спосіб

відлякувати утрачених товаришів. Відходивши свої двадцять

років, ветерани, певно, поверталися додому й ніколи більше не

могли заснути. Він розплющив очі та побачив зелений

сигнальний вогник на панелі приладів.

Цей єдиний вогник у приміщенні нічого не освітлював. Але

його повільне блимання трохи заспокоювало. Тихе серцебиття

корабля.

Фред, певно, мав слушність — суд був правильним варіантом.

Але

Голден

мріяв

побачити

той

корабель-невидимку

в Алексовому прицілі. Хотів, щоб незнайома йому команда

пізнала ту жахливу мить, коли жоден із захисних маневрів не

спрацював, торпеди вдарять за секунду і ніщо не може їх

зупинити.

Він хотів почути від них такий самий настрашений вдих, який

почув від Аде.

На якийсь час йому вдалося прогнати привидів у голові

фантазіями про криваву помсту. А коли ті все одно повернулися, він полетів на житлову палубу, пристібнувся до своєї койки та

спробував заснути. «Росинант» співав йому колискову з тиші та

гудіння вентиляторів.

Розділ двадцятий. Міллер

Міллер сидів на терасі кафе — над головою тільки обшир

тунелю. У громадській зоні росла висока бліда трава, а склепіння сяяло насиченим білим. Станцію Церера зірвало

з якоря. Інерція і закони орбітальної механіки втримували її на

тому самому місці фізичного простору, де вона була завжди —

але змінилася її історія. Припортові гармати точкового захисту

не змінилися. Запас міцності портових шлюзів не змінився. Усе, що вони втратили, — ефемерний щит політичного статусу, і втрата була колосальною.

Міллер схилився вперед, сьорбаючи каву.

У громадській зоні бавилися діти. Тобто він думав про них

зараз, як про дітей — у їхньому віці сприймав себе уже

дорослим. П’ятнадцять, шістнадцять. У всіх — пов’язки ОПА на

руках. Хлопці запально та гучно обговорювали тиранію

і свободу. Дівчата