Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Припиніть це! — закричав, підбігаючи до безпеківців, Голден. А ті мов не бачили його й не чули — і далі гатили

свинцем у будинок. Одна з повстанських куль влучила комусь із

кехівців у груди, але важкий обладунок зупинив свинець, тільки

глухо бумкнуло. Одначе та безпеківка таки впала горілиць, скрикнувши від болю й несподіванки. Тоді її товариші

зосередили вогонь на тому вікні, звідки було зроблено влучний

постріл, і розтрощили лутки, всю раму й навіть саму стіну на

друзки.

Вмить усередині розпросторився, жбухнув вогонь, хвилею

жару й шипіння вирвавшись надвір. Хтось там, у приміщенні, закричав, від болю чи паніки. Ось розчахнулися вхідні двері, які

рушничний вогонь уже зрешетив на сітчасту масу вуглецевих

волокон чи то, радше, осколків. І на ґанок вискочила жінка з

рушницею в руках. Безпекова команда вмить розстріляла її, перетворивши на криваве сито, й вона впала під нижню

сходинку, засіпавшись у корчах.

— Вони ж там горять! — загорлав Голден, ухопивши

найближчого кехівця за руки й струснувши його. — Треба

вивести їх звідти!

Охоронець відповів тим, що відштовхнув його.

— Відступіться, поки очиститься територія, сер!

Голден відповів таким дужим поштовхом, що просто посадив

кехівця у брудяку, й метнувся до жінки, що впала під ґанком.

Хтось із тих, що оборонялися в приміщенні, подумав, либонь, що то хтось нападає, бо звідтіля пролунав постріл, і десь за метр

далі його голови здійнявся вгору мініатюрний вибух пилу.

Кехівці на той постріл відповіли дружною стріляниною, тож

Голден опинився під перехресним вогнем двох супротивних

груп.

«Знову!» — подумала якась віддалена й все ще спокійна

частина його мозку, чудуючись, як часто щось отаке трапляється

з ним.

Він кинувся на землю й перекотився на ту полеглу жінку, криком благаючи всіх припинити вогонь. Але ніхто його не

слухав. Іще раз гучно жбухнуло полум’я в будинку, й тим жаром

обпекло Голденові обличчя й руки. Постріли з будинку так зразу

й відрізало, а за хвилину перестали стріляти й кехівці. Голден

схопив полеглу жінку за руки й потягнув геть від полум’я.

Добувшись до кехівців, спіткнувся і впав їм під ноги.

— Допоможіть їй! — прохрипів він жінці, що простягла йому

руку, аби допомогти зіп’ястися на ноги. Ось він спромігся стати

навкарачки, але надто паморочилася голова, годі підвестися.

Хтось інший із безпеківців уже нахилився над нею.

— Ця вже мертва.

Голден, утративши зненацька рештки сил, повалився назад на

землю. Запізно. Та гігантська м’ясорубка, від якої він намагався

врятувати цих людей, просто знай пережовувала їх безнастанно,

а вони все вишиковувались, аби швидше туди, в неї, кинутись.

Кехівці допомагали своїй пораненій товаришці, а вона

наполягала, що з нею все гаразд, що обладунок не пропустив

кулі, а в неї просто велике садно. Хтось відколов жартик про

пришелепків, що з рогачками виходять чинити опір рушницям, і ті, хто почув це, засміялись. А оселя весь цей час палала, наповнюючи повітря ядучим чорним димом та духом

розпеченого епоксиду й смаженої свинини.

Тут кехівці начебто згадали про його присутність, і кілька душ

підійшло глянути на нього. «Затримайте його!» — наказала

якась жінка. Вей! Та сама, що була поїхала з ними, аби

подивитися на інопланетянського робота. Та сама, що те

чудисько застрелила. Вона дивилася згори вниз на Голдена, й

нічого схожого на співчуття не світилося в її очах.

— Роздовбанка! — мовив Голден, силкуючись зіп’ястися знову

на ноги. — Ти ж навіть не лайно безпеківське!

Вей торохнула його в груди кольбою своєї рушниці, збивши

назад, на землю. Хтось інший з безпеківців спрямував на нього

цівку рушниці. Тут він усвідомив: а либонь, з усією можливою

ймовірністю, зараз його можуть і застрелити.

— Ну-ну, постривайте! — втрутився чийсь супокійний голос. Це

з пітьми виступив на світло Мертрі. — Нікому не стріляти в

капітана Голдена!

— Він намагався допомогти терористам, — доповіла Вей.

—