Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

віддих. Мертрі набурмосився на Голдена — чи не тому, що це

вперше його захоплено зненацька. Голден вичікував, не зводячи

погляду з супротивника, досить розлючений, щоб натиснути на

гачок, але й картаючи себе за те, що допустився такого.

Мертрі посміхнувся. Але від того напруга не спала.

— Якби ви затягли сюди ще й того, другого, то ваша погроза ще

мала б якусь вагу. Але ж ми обидва знаємо, хто кілер у вашій

залозі.

— Якщо ви гадаєте, що я не виб’ю вас із того крісла цієї ж

секунди, аби врятувати від вас усіх людей на цій планеті, то ви

не знаєте мене зовсім.

Тут щось зашкрябало по підлозі: то Керол почовгала до дверей

і надвір, аби опинитися поза можливою лінією вогню. Голден не

зводив погляду з Мертрі. А той, побурмосившись кілька секунд

на капітана, знову розплився непевною своєю посмішкою. «Отак

ми й порахуємось», — подумав Голден, борючись із напливом

адреналіну, аби не затремтіла рука.

Коли ж кудкудакнув на столі ручний термінал, викликаючи

абонента на зв’язок, Голдена це так струснуло, що він ледве

втримався, аби не натиснути мимоволі на спусковий гачок.

Мертрі не зворухнувся. Термінал заверещав знову.

— Можна мені відповісти? — запитав Мертрі.

Голден лиш головою кивнув йому, впустивши пістолета в

кобуру. Мертрі взяв термінал, натис кнопку зв’язку.

— Говорить Вей, — промовив звідти голос.

— Доповідай.

— Команда зайняла позицію. Пташки усі в гнізді й

озброюються. Брати їх?

— Постривай, — мовив Мертрі. Тоді поклав термінал на стіл і

знову подивився на Голдена. — Вас сіпає й досі те, що сталося на

Еросі. Я це розумію. Ви ірраціонально сприймаєте все це

інопланетянське лайно, та, коли чесно, хто б його й сприймав

раціонально? Я прощаю вам оці ваші погрози. І я високо ціную

те, що початковою метою вашого приходу сюди було застерегти

мене від загрози моїй команді. Якось це переконує мене в тому, що, попри відмінності в наших поглядах, ви все-таки

намагаєтеся рятувати моїх людей.

— Ніхто не повинен тут загинути, — сказав Голден, без надії

сподіваючись, що Мертрі позадкує.

— Ну, якщо висловлюватися точніше, це не зовсім так, —

заперечив Мертрі. — Я добре справуюся з цією моєю роботою.

Чи ви гадали, що мені нічого не відомо про це невеличке

повстання? Та я раніше вас дізнався про нього.

Ті двійки безпеківців, які постійно патрулювали містечко, нізащо не підійшли б упритул до стін чи вікон, аби

попідслуховувати.

— Ви ожучили містечко своїми жучками!

— Кожнісіньку будівлю в ньому, — визнав Мертрі. — Отож я, високо цінуючи ваш прихід сюди, сам тим часом узяв ситуацію

під свій контроль.

— Ви ожучили моє місто? — вухам своїм не повірила Керол.

Схоже було, що гнів витіснив з її душі страх.

— Що ви робите? — спитав Голден. — Не наробіть дурниць!

Мертрі тільки посміхнувся знову, взяв свій ручний термінал і

мовив:

— Ударна командо! Дійте!

Піна, що покривала стіни, приглушила постріли, що залунали

на вулиці. Троє людей у приміщенні почули тільки якусь

швидку послідовність тихих лускань. От мов десь далеко

відбувався салют або повідлітали затискачі на якійсь гідравліці, й вона запирхала.

— О ні! — вигукнула Керол і кинулася до дверей. Голден — за

нею, на ходу бабраючись зі своїм ручним терміналом, аби

викликати Еймоса.

Надворі бахкало куди гучніше. Стакато рушничної стрілянини

розколювало мирну нічну тишу, спалахи далеким стробоскопом

осявали окраїну містечка. Голден мчав на ті постріли, криком у

термінал наказуючи Еймосові прийти. У пітьмі він спіткнувся, упустивши термінал у порох, але не зупинився, щоб його

підхопити.

На північній окраїні містечка він натрапив на решту

безпекової команди Мертрі: вони обстрілювали один із

тамтешніх будинків. А ті, що були в приміщенні, відстрілювались. Безпеківці кричали обложеним, щоб ті

здавались, а вони відповідали прокляттями й пострілами

зсередини будинку. В одне з розтрощених вікон ринув дим —

щось горіло там, у хаті.

—