Ксю Бадб - Закохана В Диявола, Ксю Бадб

Не знаю, хто йому зателефонував, але те, що цей мудак третій раз продинамив мене, майже довівши до оргазму, починає відверто бісити. Їду з його водієм, а хочеться повернутися до чоловіка і відірвати йому член тільки за те, що посмів знову познущатися з мене. Хоча я також непогано на ньому відігралася
- Все ж винен лише він, тому що він забрав мене із звичайного життя і тому тепер я його особиста проблема.- посміхаюся від цієї думки. 
Між ногами дотепер волога і на губах залишився смак пана Сореро. Мене привозять додому та приводять аж до будинку. Помічаю, що охорони на вулиці побільшало.
Піднімаюся в спальню та відразу йду в душ. Мені потрібно зняти цю напругу, яка заважає взагалі думати. Довожу себе до оргазму пальцями і повертаюся в спальню. Розумію, що Девіда сьогодні не буде і вперше за 4 дні я буду ночувати сама. Якось аж дивно розуміти, що все ліжко повністю лише для мене. Останні пів року взагалі не спала сама, зі мною постійно ночував Едвард. Зараз думка про цього пацюка виводить з рівноваги, змушуючи уявляти, як я виламую йому кожен палець і дивлюся, як він страждає.
На телефон приходить повідомлення:
Девід
"Янголятко, кінчаєш просто шедеврально, але я вже казав, зі мною ти будеш кінчати набагато яскравіше"
Дивлюся по сторонах і розумію, що камера є навіть у ванні. 
Пишу єдиний смс:
Лізі
"Ти маніяк і збоченець, перестань за мною слідкувати."

Кладу телефон і сама падаю на подушку, накриваючись ковдрою з головою, щоб приховати свою посмішку. Варто зізнатися, що мені починає подобатись ця гра, знаючи, наскільки я збуджую Девіда і наскільки він сильно мене хоче. Але чи на довго вистачить мого терпіння, щоб не віддатися йому. 
А попереду в мене 5 днів самотності. То що ж, чим зайнятися? В мене є золота карточка з безлімітом, купа охоронців, які ходять за мною хвостом, і 5 вільних днів, щоб спробувати пожити життям, якого я ніколи не мала, а про яке могла тільки мріяти.
З цими думками провалююся в сон і прокидаюсь зранку. Збираюся, виходжу снідати. Жінка, яка, я так зрозуміла, тут управляє будинком, вже приготувала мені сніданок. Дякую, і вона зникає на кухні. Снідаю, думаю, чим зайнятися. Перша ідея, яка приходить, це зустрітися з подругою, яку не бачила довгий час. 
- Привіт, сучка! - Вікі відразу бере трубку і задоволена пищить. - Нарешті ти зателефонувала! - вона завжди вміла привітати так, що знаєш точно, ти її не байдужа 
- Привіт, Вікі! Як ти? Які плани на сьогодні? 
- Для тебе я завжди вільна, Манюня, ти знаєш. - посміхаюся. Ми з нею знайомі вже більше десяти років, можна сказати, ще із молодшої школи. І хоча час від часу перестаємо спілкуватись через те, що життя розводить нас в різні міста, а іноді країни. Але я завжди знаю, що якщо мені буде потрібно, Вікі буде поруч. 
- Пропоную зустрітися на каву, я маю багато тобі що розповісти. - знаю, жінка зацікавиться моєю історією і моїми пригодами. А ще в неї виникне також бажання прихлопнути Еда 
- З радістю. Пиши адресу і до зустрічі. - Скидаю їй адресу однієї непоганої кав'ярні неподалік від будинку Девіда та вирушаю збиратись. Одягаюсь по-простому, не хочу приваблювати зайвої уваги. Виходжу, кажу охоронцям, куди їхати. Зі мною їде не лише водій, але й ціле авто охоронців позаду.
Вікі зараз буде шоковано побаченою картиною Заходжу в кав'ярню і від моєї появи всі навколо трішки почуваються ніяково. Ну звісно, я також почувалася б ніяково, якби сюди завалила якась дівчина із чотирма чоловіками, схожими більше на машини для вбивства. Займаю столик і роблю замовлення.Охоронці сідають за сусіднім столиком, але не зводять з мене погляду.

Вікі залітає як торнадо, відразу вішаючись мені на шиї 
- Сучка, як же я за тобою сумувала. - Вона обіймає мене і я не можу сховати посмішку. Люблю цю жінку.
- Вікі, ти мене зараз задушиш, а потім тебе за це пристрелять. - Показую головою на охоронців. Вона проводить здивований погляд з них на мене, сідає напроти.
- Ти зобов'язана мені все розповісти. 
І в цей момент приносять каву.
Я розповідаю подрузі в деталях про сексапільного пана Сореро, з яким я тепер живу, і те, через що я до нього потрапила. Вона каже, що відкрутить Еду голову, як тільки його побачить. І я в цьому чомусь не сумніваюсь. Також вона в захваті від історій про нашу спільну гру з Девідом і про те, що в мене є безлімітна карточка, якою я можу розпоряджатися на свій смак. 
- То що виходить, подруго? Ти зараз живеш з сексуальним небезпечним мільйонером, який хоче тебе, що прям не може. І ще він залишив тобі свою карточку, яку ти можеш витратити, як хочеш. - Подруга посміхається так, що я знаю, що в тій світлій голові вже з'явився план. 
- Саме так. Будуть пропозиції? - Вона посміхається ще ширше, підморгуючи мені. 
- У мене завжди є пропозиції, але спочатку я схожу у вбиральню. - Подруга зникає. 
І в цей момент збоку хтось підсідає. Повертаю голову і бачу свого недонареченого.
- Лізі, я такий радий що з тобою все добре. - Едвард намагається схопити мене за руку, але я відсмикую і повертаюсь на нього. 
- Ти якого хріна тут взагалі робиш? - точно не хочу його зараз бачити і не хочу псувати собі настрій.
- Лізі, я так хвилювався. Я думав, цей монстр з тобою щось зробив. Він ненормальний. Ти навіть не уявляєш, що він... - Зараз, дивлячись на Еда, я розумію, що ненормальний тут лише він.
- Ти, блядь, в своєму розумі, ти програв мене в покер і називаєш його ненормальним? - моя злість закипає і бачу, що охоронці також сидять в будь-який момент готові викинути Еда звідси за лічені секунди.
- Я не знав. Він це все підлаштував. Лізі, дозволь мені пояснити. - Що, блядь, він може мені пояснити? Він мене просто програв. Я не розумію, що цей чоловік несе. 
- Ти поставив мене як ставку. Едвард, ти це розумієш чи ні? - Він дивиться в підлогу, потім знову підіймає очі на мене. 
- Лізі, він маніпулював. Ти просто не розумієш. Він зробив це все спеціально. Я не хотів. Я тебе кохаю, Лізі. - Він знову намагається вчепитися мені за руку. Але цього разу встаю зі стільця та відходжу крок до охорони. 
- Іди на хрін, Едварде. Ти людина, яка не варта хвилини мого часу. - Повертаюся, щоб йти, але він хапає мене за руку. Охоронці реагують моментально, скручуючи Едварда обличчям в підлогу. 
-Ти що, йобнутий? Я неясно виразилася. - чоловік щось бубонить з підлоги, але я не хочу його слухати. З'являються Вікі, і ми виходимо та сідаємо в авто. Для мене досить сьогодні концертів від колишнього.
- Що хотів від тебе цей мудак? - голос Вікі звучить якось тихо, стривожено.
- Розказував, як сильно мене любить і що насправді це все була маніпуляція і підстава. І він зовсім не хотів мене програвати в покер. - від цієї думки стає навіть смішно. Дійсно, я б, можливо, посміялась над цією ситуацією, якби вона не була настільки страшною. Він вирішив, що я якась річ, яку можна поставити як ставку. Дійсно, дуже вдала ставка, Едварде, молодець, 10 балів. 
Знову закипають лють і я пропоную:
- Вікі, поїхали в тир, постріляємо, бо інакше я скоро лопну від цієї злості. - Хоча лопаюся не тільки від цієї злості. Злість змішується із збудженням, яке вже 4 дні не покидає мене. Сьогодні, до речі, 5 днів. Тому мені потрібно вивести кудись емоції. А тир завжди був найкращим рішенням для цього.
А через те, що моя подруга підтримує мене завжди ми їдемо в тир. Охоронці не кажуть нічого, але дуже пильно спостерігають за кожним нашим кроком. 
Ми приїжджаємо, одягаємо форму, беремо зброю та йдемо на площадку. Час проходить майже непомітно. Я, як завжди, попадаю декілька разів в десятку, і мені від цього стає легше. Азарт від стрільби перебиває злість. І ми виходимо із тира, займаючи місце в кав'ярні, яка знаходиться на території цього комплексу. 
- Ну то що, подруга, як відчуття? - Вікі попиває шампанське, а я роблю ковток "Секс на пляжі".      - Я тобі скажу краще, це завжди мені допомагало. - Ми обоє посміхаємося, починаючи обговорювати якісь деталі з нашого минулого, згадуючи те, якими ми були в дитинстві та, в принципі, як пройшло наше дитинство.
- Дівчата, не проти, якщо я вас пригощу. - до нас підходить якийсь чоловік, виглядає він років на 35, блондин, гарно одягнутий, доволі з приємним обличчям, але охоронці на нього реагують якось насторожено. Ну, вони на всіх реагують насторожено, тому я на це не звертаю увагу. 
- Дякую, але ми самі зможемо за себе заплатити. - не хочу, щоб ще одному чоловіку через мене пробили голову. І хоча тому козлу, який намагався мене зґвалтувати, це зробили недаремно, але зараз це точно була б дуже дурна смерть. 
- Я не сумніваюся, що ви можете за себе заплатити, але дозвольте зробити вам комплімент за таку неймовірну красу. 
Вікі розпливаються в посмішці та майже муркоче:
- Звісно, я не відмовлюсь від ще одного келиха шампанського, а Лізі не проти випити ще один "Секс на пляжі".
Ой, подругу, даремно ти це робиш. Вона поки що не розуміє, які можуть бути наслідки від цього. Чоловік приймає її слова як запрошення і сідає за столик. Помічаю, як один з охоронців витягує телефон та щось на ньому пише.
Буквально через хвилину після цього приходить повідомлення. І мені не потрібно навіть дивитись телефон, я точно знаю від кого воно. 
Девід 
"Якщо цей хмирь зараз від вас не зникне, він зникне з цього світу."
Досить коротко та ясно. Іншого навіть не очікувала. Я посміхаюся і розумію, що Девід зараз не жартує, але чомусь хочеться знову погратися з ним. І не знаю, наскільки це розумний вчинок, але я не можу себе стримати.
Лізі
" А якщо він мені подобається більше, ніж ти, і я хочу його трахнути?" 
Пишу це повідомлення, і коли відправляю, розумію, що "ой, бля, наслідки будуть такі, про які я навіть не здогадуюся." Не встигаю навіть додумати, як мене будуть карати за такі зухвалі слова,  приходить нове повідомлення. 
Девід 
"Якщо він хоч пальцем до тебе торкнеться, я змушу з'їсти його власний член в тебе на очах."         Чогось від цих слів стає моторошно. Перевожу погляд на чоловіка і розумію, що краще йому піти. Кладу телефон, мило посміхаюся до Вікі. 
- Подруго, нам вже час. Дякую за компанію, але змушені вас покинути. - Подруга, явно незадоволена, моїм рішенням, і не планує вставати. 
- Лізі, не будь занудою, давай ще трішки посидимо і порозмовляємо. - чоловік посміхається. 
- Так,  Лізі, залиштеся з нами, мені дуже приємна ваша компанія.
Бачу, що охоронець знову щось дивиться на телефоні, а потім уважно на нас. 
- Вибачте, але ні. Мені час іти. Вікі, якщо хочеш, можеш залишитись. - звісно, не хочеться залишати подругу, але і підставляти цього чоловіка тільки через те, що він вирішив нас пригостити, я також не хочу. 
- Єлизавета, будь ласка, не ображайте мене. Я хочу просто поспілкуватися. Нічого іншого. Невже ви відмовите мені в декілька хвилинах приємної розмови? - Чоловік посміхається наскільки доброзичливо, що мені аж незручно іти звідси. Але я не можу по-іншому. Я бачила, що буває з тим, хто підходить до мене занадто близько. Якби це був не Девід, а інший чоловік, з яким я була змушена жити, можливо все б склалося інакше, але не зараз. Я не боюся його вчинків на рахунок себе, але я знаю, на що він здатний на рахунок інших.
- Вибачте, але ні, я все-таки мушу піти. - підвожуся, щоб відійти, і чоловік хапає мене за руку. Не боляче, але на цей рух відразу реагують охоронці, виростаючи позаду мене. 
- Пані Сореро, якісь проблеми? - від прізвища, яке звучить у звертанні до мене, в чоловіка збільшуються очі і блідне обличчя. Він відразу забирає руку, встає і відходить на крок назад. 
- Ви якась родичка пана Сореро? - Він навіть не може говорити спокійно, чую, наскільки тремтить його голос. І не встигаю відповісти, як за мене це робить один з охоронців.
- Так, пані Єлизавета, дружина пана Сореро.