Olha Alder - Під льодом, Olha Alder

— Чорт! Та що з вами таке, пане?! — Процідила вона, намагаючись прибрати липку кашу зі щоки.

— Вибачте, вибачте... — забурмотів Магнус, простягаючи руки з бажанням допомогти, але дівчина тільки відступила.

— Я піду до гардеробної й переодягнуся! — Прикрикнула вона на нього. — Із дому не виходьте! — Вона повернулася на каблуках, відстукуючи п’ятами швидко і роздратовано, залишаючи Магнуса знову наодинці із самим собою.

Будинок, який здавався порожнім, певно, таким не був. Їжа не з’являлася за велінням скатерки-самобранки і тарілки теж хтось прибирав. Отже, тут обов’язково буде охорона.

Магнус рушив у бік вікна й виглянув назовні. Велике панорамне вікно відкривало вид на недоглянутий сад. Листя, вкриті інеєм, досі лежали замість килима на промерзлому гравії.

Охорону звідси не було видно.

Магнус хотів кинутися до дверей, але вирішив, що на вулиці холодно для втечі в такому вигляді.

Довго гуляти по маєтку в нього не вистачило сил. Будинок виявився величезним: із безліччю проходів і переходів, двома бібліотеками, зимовим садом і навіть покинутим крилом, у яке Магнус не наважився зайти.

На обід подали порожній бульйон і пересушену грінку хліба. У цьому будинку ставлення до багатьох речей було споживчим: до вулиць маєтку, до того самого запиленого крила і до самого Магнуса відповідно.

Інгрід, так звали дівчину-бету, провела його до гардеробної, підготовленої для Магнуса. Там висіло кілька нудних блідо-блакитних сорочок, однакові сіро-оливкові шовкові костюми-піжами, пару ділових костюмів і два чорних пальта такої ж моделі, що професор розрізав на ньому в туалеті.

— Це… турботливо, — намагаючись приховати сарказм у голосі, прокоментував він.

Інгрід фиркнула:

— Це не перша спроба.

— Що не перша спроба?

— Три бети вже померли від препарату. «Драугр» ставить експерименти. Вони розробляють цю вакцину нелегально, щоб продавати на чорному ринку. Але продати щось вкрай неякісне ще небезпечніше. Великий бос взяв на себе відповідальність у тестуванні. Пане, — вона повернулася і подивилася на Магнуса, — ви перший вижили. Вітаю. Я знаю, що процедура ще не завершена, але поки ви живі, я вас привітаю, — беземоційно сказала вона.

Магнуса знудило. Він згадав, що в його животі розвивається нова статева система. Йому стало погано від цієї думки, і він прикрив рот рукою. Найгірше, що відмазки професора виявилися просто відмазками. Йому був потрібен не спадкоємець, а піддослідний. Це ще гірше. Він просто тварина в клітці культивування.

Він вибіг із гардеробної й оперся руками об коліна, низько нахилившись, намагаючись продихати жах, що нахлинув.

Всередині нього штучні органи. Навіть якщо зараз їх немає, вони з’являться, якщо його не вб’ють стрибки зростання цих органів.

Магнус притулився до стіни.

Інгрід вийшла з гардеробної, тримаючи в руках вуличний одяг:

— Пане, хочете втекти?

Магнус поспішав, ідучи у світ за очі через чорний хід. Звідси виїхало три трупи, а Магнус ішов ногами. Своїми ногами. Нічого, він зробить лапароскопію — це буде маленький розріз, так… і тоді йому видалять все. Всю отруту, що змінює його тіло. Магнус вирішив, він вирішив жити.

Черевики були завеликі, ледве трималися на щиколотках, міцно зав’язані шнурками. Але трималися вони, тримався й Магнус.

— Берт! — Інгрід дала Магнусу сім-карту. 153 пропущених від Берта. — Берт, я тут… Я живий, Берт...

Друг безладно ридав у трубку кілька хвилин, поки потік сліз не закінчився. Він шукав його вдома, на кладовищі, навіть приходив до професора, поки Магнус лежав без свідомості. Берт упирався в стінку, але знову шукав Магнуса. Він не здавався.

— Я сказав, що відпущу тебе тільки коли побачу твоє тіло, — схлипнув він. — Але ти живий! Неси! Неси своє тіло скоріше до мене, щоб я міцно обійняв тебе!

Магнус поспішав на місце зустрічі.

За кладовищем був ліс, у центрі якого розташувалося озеро. Професор мудро купив новий будиночок біля кладовища. Ось так швидко і легко вони позбувалися трупів.

Великий бос не даремно займав свою позицію в «Драугрі».

Магнус прибіг до озера першим. Починало світати. Деякий час він стрибав, розтираючи замерзлі руки, грів їх у тонких кишенях поліестерового пальта.

Ларс не звернув уваги на те, що порізане пальто робилося з вовни вікуньї, і просто замовив схожу модель.

Магнус хмикнув і криво посміхнувся. І ось через цього негідника він хотів покінчити життя самогубством? Хіба це не гріх?

Жорстка хватка стиснула його горло. Усмішка зійшла з обличчя Магнуса. Лише злегка почервонілі щоки на морозі відразу ж втратили всі барви. Він посірів, зблід і згас.

— На цьому все, — його схопили за загривок як дрібну тварину. Його тягли на лід, попри те, що він упирався, пручався, але чужа рука тільки сильніше стискала його хребет. Так сильно, що один невдалий рух, і його шия була б зламана, а життя висмоктане з тіла.

Магнуса жбурнули на лід. Він лежав на животі, розп’ятий. Тонка крига, нещодавно замерзла, стала тріщати під вагою його тіла.

Професор ступив уперед. Магнус чув, як сильно тріщить крижина під вагою альфи. Його затрясло від холоду. Він хапався пальцями за холодний замерзлий шар води й повільно повз назад.

Упевнені кроки альфи були чомусь швидкими, хоча крижина небезпечно тріщала.

Коли Ларс підійшов ближче, Магнус став бачити тільки гострі носи його зимових туфель. Професор Нордхейм тупнув ногою, і крижина перед носом Магнуса провалилася.

Зляканий, він спробував відсунутися назад, але Нордхейм нахилився, схопив його за волосся і підтягнув до ополонки.

Слизька поверхня була ворогом.

Магнус не втримався.

Його тіло легко увійшло у воду, не залишивши за собою і сліду.

Він плив під льодом, стукаючись, намагаючись чинити опір, підібратися назад до ополонки. Але гостроносі зимові туфлі тільки переслідували його, очікуючи, коли кисень у його легенях остаточно закінчиться.