Olha Alder - Під льодом, Olha Alder

— Я чоловік. — Роздратовано відповів Магнус. — І ви думаєте, що у статусі вашого партнера, я не запишу нашу розмову на диктофон і не здам вас під суд? У нас двадцять років різниці! Я — чоловік. І я точно не хочу народжувати вам спадкоємців. — Він уперто стиснув губи і похитав головою. — А… Забув. Ще. Я — ваш студент. Як це виглядає? Як розбещення? Думаю, так.

Професор поправив окуляри на переніссі і прикусив губу, стримуючи сміх:

— Я навіть не знав, що в тобі стільки вогню. На парах ти виглядав досить… амебно. Проте ти все ж таки не доріс, щоб бути моїм партнером. — Він встав і наблизився до столу. Його нависла тінь нависла над Магнусом, змушуючи його серце битися в страху, як вільна птах у клітці. — Ти лише хлопчисько-боржник. У тебе немає виходу, крім як вийти за мене. Все інше лише питання часу. Дуже сподіваюся, що через три на похороні я з'явлюся як твій наречений. Не хочеться виглядати блідно на тлі наших… невизначених стосунків.

Магнус стиснув папір у руках і розірвав на шматочки. Деякі з них, покружлявши, впали на стіл.

Професор засунув руку у внутрішню кишеню свого пальто і дістав ще одну тонку папку.

— Оригінали, звісно, я тобі не приніс. Можеш рвати папір і псувати речі — скільки душі завгодно. Але борг, — він нахилився прямо над ним, шепочучи у волосся на маківці, ворушачи його волосся своїм гарячим диханням, — тобі доведеться повернути. Подумай, — він відсторонився і поклав руку на вазу з китайського фарфору, — як не скоро ти бажаєш приєднатися до свого батька.

Він стримано, ввічливо посміхнувся і вийшов, знову закривши за собою двері.

Магнуса знудило. Він кинувся до найближчої вбиральні і довго сидів над унітазом, відчуваючи спазми у стравоході, намагаючись дихати. Злі сльози душили його.

Він згадував батька, того доброго та турботливого, який навчав кататися його на велосипеді.

— Щоб легко їхати вперед, той, кому ти довіряєш, повинен відпустити тебе. — Таку мудрість говорив його батько.

Але хто б міг подумати, що відпустити іноді означає зрадити.

Навряд чи внести власного улюбленого, оберігаємого сина, було для нього простим рішенням. Але він поставив гроші, бізнес, угоду вище. Кожен, коли робить таку ставку, сподівається викупити людину, але мало у яких гравців це виходило.

Помилка померлого ставала тягарем на плечах живого.