Маріо Варгас Льоса - Поклик племені, Маріо Варгас Льоса

книжки, брошури та дані, ми бачимо, яким важким завданням було написання «Багатства народів» і скільки років це тривало.

Весною 1773 року Сміт вирішив покинути Керколді і перебратися до Лондона, де він житиме наступні три роки. Там він дописав свою книжку. Але перед тим вирішив написати заповіт. Виконавцем духівниці він призначив Девіда Г’юма, якому треба було відіслати рукопис «Багатства народів», якщо він помре, не дописавши його. А ще він розпорядився, аби всі його папери було знищено, за винятком невиданої «Історії астрономії»: його друг мав вирішити, чи варто її видавати. Вважається, що написати заповіт його спонукали проблеми зі здоров’ям, але насправді впродовж сімнадцяти років, які йому ще лишилося прожити, він не мав фізичних недуг, які б сильно псували йому життя. І ніколи не було переконливого пояснення, чому він вирішив спалити свої рукописи.

На відміну від цілком усамітненого перебування в Керколді, в Лондоні Сміт провадив насичене світське життя. Він зустрічався і дискутував з друзями у двох клубах з величезним суспільним та інтелектуальним престижем, членом яких він був: Лондонському королівському товаристві і Клубі, а також у приватних домах високопоставлених і заможних людей, де він знайомився і спілкувався з такими впливовими політиками та інтелектуалами, як Едмунд Берк, Едвард Ґіббон і Семюел Джонсон. Здебільшого співрозмовники, які зазвичай з гумором сприймали його неодмінну розсіяність, вважали його симпатичним. Винятком був Семюел Джонсон, в дискусії з яким Сміт, схоже, втративши свою звичну добродушність, так роздратувався, що згадав його матір. Тож не дивно, що знаменитий лексикограф і літературний критик відгукуватиметься про нього доволі різко: що він був «понурий, як пес», слинявий і «перехиливши кілька келихів вина, робився дуже неприємним типом»[8]. Адам Сміт з не меншими сарказмом і зневагою відгукуватиметься про великого англійського філософа, мандрівника та критика[9].

«Багатство народів»

Ця книжка вийшла друком 9 березня 1776 року, і перше видання накладом 500 примірників розійшлося за пів року; від своїх видавців Сміт одержав 300 фунтів. Майже в той самий час у Великій Британії з’явився ще один шедевр західної культури: «Історія занепаду та загибелі Римської імперії» Едварда Ґіббона. Друге видання «Багатства народів» було опубліковане кількома роками пізніше з деякими змінами; у третьому, що вийшло 1784 року, було багато виправлень і доповнень. За життя Адама Сміта були видані ще четверте (1786) і п’яте (1789) у новій редакції з уточненнями, а також переклади книжки французькою (їх було три), німецькою, датською та італійською мовами[10]. В Іспанії іспанською мовою цю працю переклав Карлос Мартінес де Ірухо, опублікували у 1791 році, але про книжку донесли в Священний трибунал (Іспанську інквізицію) і наступного року її було заборонено. Через три роки, 1794-го, у Вальядоліді вийшов друком короткий компендіум цього твору без зазначення імені Адама Сміта на обкладинці[11].

Найбільш знаменним і тривким у цій книжці, яка відзначається різноманіттям представлених у ній тем і є пам’яткою культури свого часу, свідченням того, що в останню третину XVIII сторіччя означало знання у царині політики, економіки, філософії та історії, стало відкриття вільного ринку як двигуна прогресу. Ніким не вигаданого механізму, до якого людство дійшло завдяки торгівлі. Цей безперервний обмін привів до розподілу праці та появи ринку, системи розподілу ресурсів, до якої усі члени суспільства — продавці, покупці і виробники, — не прагнучи і навіть не знаючи цього, докладаються, просуваючи вперед загальне процвітання. Надзвичайним було відкриття, що працюючи заради того, аби матеріалізувати свої власні егоїстичні мрії і прагнення, звичайна людина робить внесок у добробут всіх. Ця «невидима рука», яка підштовхує і направляє трудівників і творців матеріальних благ взаємодіяти зі суспільством, була революційною знахідкою, а також найкращим захистом свободи в економічній сфері. Вільний ринок передбачає існування приватної власності, рівність громадян перед законом, відмову від привілеїв і розподіл праці. До Адама Сміта ніхто так точно і ясно не пояснив цієї самодостатньої системи, яка змушує народи прогресувати і для якої свобода є основоположною, ніхто так наочно не пояснив, що економічна свобода підтримує і сприяє усім решта.

Коли читаєш цю океанну книжку, яка розтікається на теми і підтеми до безконечності, складається враження, що навіть сам Адам Сміт не усвідомлював важливості своїх знахідок. Багатьох читачів «Багатства народів» бентежило відкриття, що ні альтруїзм, ні милосердя, а радше егоїзм є двигуном прогресу: «Не через доброзичливість м’ясника, пивовара чи булочника очікуємо ми дістати обід, а через задоволення ними їхніх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди»[12].

Джон Мейнард Кейнс, старанний, хоча дещо норовистий послідовник Адама Сміта, глузував: за твердженням останнього, капіталізм заснований на «дивовижній вірі в те, що найгірші мотиви найгірших людей так чи сяк працюють на одержання найкращих результатів у найкращому з можливих світів». Утім, як і всі великі суспільні та політичні мислителі, які прийшли йому на зміну (серед них є Маркс), Кейнс врешті знехотя погодиться з відкриттям, яке Адам Сміт підсумував так: «Зазвичай громадянин не намагається сприяти суспільному благу і не знає, який внесок він у нього робить. Воліючи підтримувати свою справу замість чужої, він лише шукає власної безпеки, і керуючи цією справою так, аби отримати найбільшу вигоду, він шукає лише власного прибутку, і в цьому, як і в інших випадках, його направляє невидима рука, яка сприяє меті, яка не входить у його плани»[13].

Система, яку описує Адам Сміт, є не створеною, а спонтанною: вона виникла з практичних потреб, які почалися з обміну в примітивних народів, услід якому прийшли складніші форми торгівлі, з’явилася приватна власність, закони і суди, тобто держава, і передусім — розподіл праці, який привів у дію спусковий гачок продуктивності. Для цього спонтанного порядку, як згодом назве його Гаєк, свобода — свободи — є цементом: свобода торгівлі, свобода діяти на ринку як виробник і споживач на рівних умовах перед законом, укладати угоди, експортувати та імпортувати, об’єднуватися і створювати компанії тощо. Великими ворогами вільного ринку є привілеї, монополія, субсидії, контроль, заборони. Спонтанність і природність системи зменшується в міру того, як прогресує суспільство і створюються законні структури, які контролюють ринок. Однак якщо вони захищатимуть — принаймні у широких межах — свободу, система буде ефективною і даватиме позитивні результати.

Це правда, що ринок є суворим, бо невмолимо винагороджує успіх і карає провал. Але Адам Сміт не був раціоналістичною і негуманною людиною, як нападаються на його лібералізм його вороги. Навпаки, він