Маріо Варгас Льоса - Поклик племені, Маріо Варгас Льоса

був дуже чулим до жахів бідності та вірив у рівність можливостей, хоча ніколи не вживав цього виразу. Саме тому він заявляв, що для того, аби запобігти невігластву і глупству робітників, до яких може призвести механічність їхньої праці, конче потрібною є освіта, кошти на яку — для тих, хто не може оплатити її сам, — мусить надавати держава чи громадянське суспільство. В освіті він також обстоював конкуренцію і виступав за державну освіту поряд з приватною.

Адама Сміта здивувало би, що в майбутньому вороги лібералізму і приватного підприємництва закидатимуть його ідеям відсутність чулості і солідарності; він був певен, що його дослідження грає на руку незаможним і допоможе викорінити бідність. «Жодне суспільство, поза сумнівом, не може процвітати й бути щасливим, якщо значна частина його членів бідна й нещасна»[14], — стверджував він. Його думка про тогочасних багатіїв здебільшого була суворою: «У кожній прибутковій справі утиски бідних є свідченням монополії багатіїв, які, цілком і повністю прибравши комерцію до своїх рук, можуть отримувати величезні прибутки»[15]. Монополія спотворює попит і пропозицію, наділяючи фабриканта чи комерсанта владою змінювати ціни, щоб задовольнити своє прагнення наживи; коли позбуваються конкуренції, якість товару погіршується і торгівля з послуги перетворюється на визиск покупця. Найбільшу вигоду від теорії Адама Сміта отримують споживачі, суспільство в цілому — на додачу до виробників, меншості, яка, звісно, має право здобувати вигоду з послуг, які вона надає, подекуди проявляючи величезний талант і відвагу, але для цього конче необхідними є чесна конкуренція, без фаворитизму, і, ясна річ, повага до приватної власності.

На думку Адама Сміта, «найсвятішим і найнедоторканнішим правом власності є право на власну працю, бо праця — первісне джерело будь-якої власності взагалі. Увесь набуток бідняка полягає в силі та вправності його рук, і заважати йому користуватися цією силою та вправністю так, як він вважає зручним для себе, якщо тільки він не завдає шкоди своєму ближньому, означає прямо зазіхати на цю найсвященнішу власність. Це є явним посяганням на законну свободу як самого робітника, так і тих, хто хотів би його найняти...»

Книжка починається з пояснення того, що «поділ праці» значно підвищив продуктивність у виробництві товарів. Сміт наводить знаменитий приклад булавки та вісімнадцяти окремих операцій, з яких складається її виробництво; машини, поштовх яким дав поділ праці, значно полегшили роботу працівників, які, як стверджує автор, були їхніми винахідниками.

Цивілізація народжується з потреби людини звертатися до інших людей, щоб задовольнити свої потреби. Поділ праці обмежений розміром ринку. Є очевидним, що в маленькому селі рільник повинен також бути й за теслю, муляра, коваля. Міста стали кроком уперед і дали змогу одним робити одне, а іншим — інше.

У «Багатстві народів» пояснено походження і функцію грошей у тих примітивних суспільствах, які поступово перетворилися на торговельні спілки. У певний момент історичної еволюції мінова торгівля поступилася товарам, які слугуватимуть посередником для купівлі і продажу; цю функцію виконувала худоба, морські мушлі, сушена тріска, шкури і вичинена шкіра і, нарешті, метали. Гроші стануть універсальним інструментом торгівлі. Спочатку в монетах була така кількість металу, яку було заявлено. Згодом «правителі та уряди іноді вирішували задля вигоди зменшити кількість чистого металу, який міститься в їхній монеті...»[16]; так їм було легше ошукувати своїх кредиторів.

Ціна товарів, на думку Адама Сміта, вимірюється роботою, яку вкладено в їх виробництво[17]. В ціні товарів треба розрізняти «дійсну ціну» і «номінальну ціну». Останню фіксує ринок — відповідно до надлишку чи нестачі металів, з яких виробляються товари. Тези Сміта, хоча він називає їх «науковими», наповнені чулістю. Він стверджує, що добре оплачувані працівники виробляють більше і що їхній добробут є гарантією суспільного миру. Водночас він описує масштаби бідності в таких країнах, як Китай та Індія, де жінки вбивають своїх дітей, бо не мають чим їх годувати, і у високогір’ї Шотландії, де з двадцяти немовлят, народжених матерями, виживають заледве двоє.

За детальними описами економічних питань йдуть історичні виклади та соціологічний аналіз, які подекуди є настільки докладними, що обтяжують читача. Та час від часу з’являються новаторські ідеї. Наприклад, в десятому розділі перераховано п’ять обставин, які пояснюють невеликі доходи, що їх дають одні професії, і високі, які отримують в інших: 1) привабливість чи непривабливість роботи; 2) легко чи важко її виконувати, більшим чи меншим коштом можна її навчитися; 3) постійність або непостійність роботи; 4) більша чи менша довіра, яку має заслужити робітник; 5) імовірність чи неможливість успіху в цій професії.

Нерівність, спричинювана трудовою політикою в Європі, викликає дуже сувору критику всіх обмежень свободи найму на роботу: наприклад, «цехових статутів», які тоді вимагали аж до семи років практики з майстром, перед тим як учень отримував право на роботу. Будь-яке урізування свободи — наприклад, закони про осідок, які перешкоджають робітнику шукати працю поза його парафією — породжує несправедливість і перешкоджає створенню робочих місць. Адам Сміт наполягає, що всі привілеї, якими користуються професійні цехи, треба скасувати: «Представники одного виду торгівлі або ремесла рідко збираються разом навіть для розваг і веселощів без того, щоб їхнє спілкування не скінчилося змовою проти простих людей або якоюсь угодою щодо підвищення цін»[18].

Економічний аналіз перемежається економічними викладами, наприклад, про еволюцію ціни на пшеницю в XIII, XIV, XV і XVI століттях у Шотландії та Англії супроти Голландії й Генуї, чи вплив, який на світову торгівлю металами мало відкриття родовищ золота і срібла в Перу.

Без поділу праці і накопичення капіталу не було би розвитку продуктивних сил. Капітал складається з основної та оборотної частини; першу становлять машини, землі і будівлі, де працює підприємство, а другу — гроші, що витрачаються на заробітну плату, податки та інвестиції. Сукупність капіталів являє собою багатство країни. Стабільність є ключовою умовою для розвитку, бо коли її нема, люди вилучають свої капітали з обігу, ховаючи їх.

Далі Сміт пояснює виробничий процес, появу банків, те, як кредити дають змогу окремим особам (підприємцям чи ремісникам) засновувати свою справу. Це приводить до появи і зростання певного суспільного класу. Банки допомагають комерсанту перетворити оборотний капітал на основний, вручаючи йому векселі, що дають змогу йому витрачати і переводити гроші, які він потім повертає з відсотком, який на той час становив 8%. Він розповідає, як підприємці обходять заборону виходити за верхню межу векселів, аби збільшити кредит, який вони отримують. І розповідає історію одного шотландського банку, який збанкрутував, надавши векселі великій кількості безвідповідальних комерсантів, які попросту були шахраями.

Він знову і знову критикує державне втручання, марнотратство і