Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

-Ааа, що буде тепер з теперішнім замовленням яким я займаюсь?

-Ви ж самі сказали, що там залишилось тільки зйомка.

-Я навіть не знаю… - розгубилася від почутого, що взагалі відбувається?

-Я думав про вас кращої думки. Чи ви так легко здаєтеся завжди?- В його голосі щось є. Ще б зрозуміти його натяк. Він що мене на слабо бере?

-Павло Олексійовичу, а знаєте? Я згідна! - Не витримала я.

-От і добре! Побачимо на що ви здатні.- Піднявшись сказав. - Всі можете повертатися до роботи. Крім вас, Катерино Вікторівно.

Навіщо я погодилася на це? Сама свій проект буду керувати? Я не вірю від почутого, це ж моя мрія! Я давно хотіла мати свій проект, але ніяк не могла наважитись сказати про це Оксані Василіївні. Чомусь я думаю, що я впораюсь, я зроблю все, що в моїх силах.

Він стояв біля столу з папкою в руках. Гортаючи сторінки на мить зупинився, підняв голову, подивився в мою сторону.

-Про, що ж ти так думаєш зараз?- Так запитав, я аж зніяковіла.

-Яке замовлення ви мені доручили? Що мені буде потрібно зробити?

-Ти завжди відповідаєш питанням на питання?- Посмішка на його обличчі мене здивувала. І такий спокійний, вже не злиться ні на кого.

-Так, деколи буває. І про що ж буде реклама замовника?- Я теж спокійно і зацікавлено запитала. Завжди люблю нові проекти в роботі, вони як новий подих в роботі.

-Ти наполеглива, рішуча та креативна. Мені це в тобі подобається. Думаю впораєшся з цим і на тебе чекає сюрприз, якщо ні ти будеш безробітна .

-Ви мене звільните з роботи?

-Побачимо, побачимо… Так от, прошу ознайомся з замовленням,- кладе мені папку перед мною.

-Добре, зараз. А якщо в двох словах можете розповісти?

-Олександр хоче відкрити свою школу кулінарії йому потрібно допомогти з рекламою. Відкриття закладу через місяць, а реклама має бути чим скоріше. У вас є приблизно два тижні. - дивиться прямо в мої очі, а я навіть не знаю, що сказати,

-Звичайно…- лише кивнула згодою.

-Катю, все добре?- Поправляє мені волосся за вухо. -Якщо буде потрібно вам допомога, звертайтесь.

-Я… Я впораюсь. -піднялася зі стільця і попрямувала до виходу.

-Зачекай, ти ось так просто підеш? Нічого не хочеш мені сказати?

-Що наприклад?- розвернувшись запитала я.

-Хочу, щоб ти мені подякувала так як тоді в клубі.- підходить до мене ближче.

-Цікаво, це як так?

-Твоїм…- рукою проводить по щоці,- солодким поцілунком,- пальцем проводить по моїй губі…

-Павло Олексійовичу…- ледь тихо я промовила, соромлячись підняти очі. Відчуваю як щоки червоніють, серце вилітає з грудей.

-Так і хочеться зараз тебе поцілувати в твої ніжні вуста.- тягне злегка моє підборіддя вверх, щоб я підняла голову до нього,- Але цього робити не буду. Можеш бути вільна та повертатися до роботи.

Відкрив перед мною двері і перший вийшов. Я так і залишилась на місці в кабінеті зі своїми думками. Що це таке  за дивне відчуття? Чому моє серце так схвильовано б’ється? Мені хочеться злитися на нього і навпаки слухатися. Хочеться прибити за його вчинки, але коли він так близько поруч мої думки лиш про спокусу. А коли цілує - я про все на світі забуваю…. Невже я теж хочу  його ще раз поцілувати? 
 

Зібравшись з думкам, вирішила вийти з кабінету  піти на своє робоче місце. В коридорі потрапила на свою подругу. Яка йшла розгублена тримаючи в руках кружку з кавою, побачивши мене в неї загорілися очі. Напевно Свєта вже встигла її розповісти.

-Скажи мені, що це правда? Так чи ні?

-Ти про що? 
-Я про те, що тобі дали робити окремий проект? 

-Уявляєш, Юлька, це правда. Мені ще досі не віриться! - посмішка на моєму обличчі так і неможливо втримати. -Будеш в моїй команді?

-Ооо, ти ще питаєш? Звичайно! - обнімає мене, відкладаючи свою каву в бік. 
-Я рада це чути.

-Катю, це потрібно відсвяткувати! Я знаю один цікавий заклад на …  - не встигла вона договорити як я її перебила.

-Це чудово, але спочатку робота.

-Ти як завжди, вмієш обломати мене, - почали вдвох сміятися, - Але потім, Катю, ти від мене не втечеш ми підемо в той клуб.

-Добре, а зараз нам дійсно потрібно взятися за роботу бо потрібно багато встигнути зробити, а в нас мало часу.

-Катруся, не переживай ми все зможемо з тобою вдвох можливе і неможливе! - сказала мені Юлька, а мені б хотілося в це повірити...