Юлія Майр - Північний вовк, Юлія Майр

 Хільда підійшла ближче, здригаючись від рипіння снігу. Чомусь раптом кожен шерех став здаватися їй надзвичайно голосним, як і шалений стукіт серця, що ставав все гучнішим з кожним її кроком.

 Вона незчулась, як опинилась в теплих обіймах, вдихаючи знайомий запах, що вже не лякав її. Нарешті дівчина зрозуміла: за запахом крові ховалась свобода.

- Я піду з тобою, - тихо мовила вона, перш ніж розчинилась у лагідному доторку його губ.

 Час зупинився, завмер на одну прекрасну мить. 

***

 Ейольв радів, коли ярл влаштував полювання. Це був останній шанс повернути любов Ерни і здобути прихильність її батька.

 Хлопець одразу відбився від гурту. Йому завжди щастило на полюванні, мав він гострий зір, спритним був, та ще й ніби нутром відчував, куди треба йти. Полювання було частиною його єства.

 Засліплений азартом, він не обернувся, почувши кроки за спиною. Яка зрештою різниця, хто до нього приєднався? Хай собі дивиться, аби не заважав.

 Ейольв ухилився в останню мить, коли Інгвар налетів на нього немов хижий птах. Мисливський ніж полоснув повітря зовсім близько.

 Хлопець не встиг навіть зрозуміти, що відбувається, як довелося ухилятися від нового удару.

- Інгваре!

 Його крик потонув під лютим поглядом палаючих очей. Ейольв з жахом усвідомив, що його супротивник не зупиниться.

 Він не встиг ухилитися, щоку обпекло, думки сплуталися від страху. Ейольв умів битися, проте холодні лещата страху скували його.

 Знову мало не пропустив удар, цього разу Інгвар цілився в серце. Відчай доходив до межі, і ось Ейольв відчув щось дивне, ніби крізь кожну частинку тіла пройшло сильне тремтіння. Болю не було, але він відчував, як змінюються кістки, як різко загострюється зір, нюх, слух – калейдоскоп відчуттів, що зводить з розуму.

 Інгвар відступив лише на мить. Одна мить, сповнена жаху й зневіри для них обох. Ейольв усвідомив свої здібності. Ще трохи і він зміг би напасти або втекти. Але Інгвар виявився швидшим.

 Один вирішальний удар і вовк переможений. Крізь пелену болю і відчаю він бачив, як витягується бліде ошелешене обличчя, як лиховісно блищать ненависні пронизливі очі. Інгвар, здавалося, не міг повірити в те, що сталося. Однак він швидко схаменувся і помчав щодуху, ніби помираючий вовк міг його наздогнати.

 Ейольв відчував, як йдуть сили. Серце його розривалося від пекучої образи і страху. Здавалося, це кінець, несправедливий жорстокий фінал.

 І все-таки він прокинувся, рана повільно гоїлася, нагадуючи про себе ниючим болем. Але куди складніше було вилікувати душу, поранену несправедливістю і зрадою.

 Він навіть не сумнівався в тому, що Ерна вийде заміж за Інгвара. Дуже скоро Ейольв зловив себе на думці, що її ім'я більше не відгукується в його серці любов'ю. Це всього лише дратівливий звук, нагадування про його слабкість і помилки. Його серце замерзло, лишилось стікати кров’ю закопане в снігах північного лісу.

 Але тепер усе було інакше. У досвітній тиші він прислухався до теплого подиху коханої і знав, що нарешті переміг. Залишалося лише завершити останню справу.

***

 Ярл знову скликав воїнів на полювання, але цього разу серед них не було мисливця з далеких країв. Мало хто розумів, чому їх правитель так розлютився, чому вони повинні шукати чужинця. А ті, хто знав, мовчали і молилися, щоб почуте виявилося брехнею.

 Щойно сонце зійшло, мисливці увійшли до лісу, поки решта воїнів обшукувала селище. Вони сподівалися застати вовка зненацька, але він уже йшов за ними навзірці, вивчаючи, готуючись напасти раптово.

 Інгвар узяв найкращих бійців, але навіть з ними не міг вгамувати власний страх. Він змусив себе крокувати попереду, ніби вказував шлях, хоча насправді просто чекав, вдивляючись у далечінь й благаючи Одіна про перемогу. Та чи благословить всемогутній того, хто колись скоїв підле вбивство? Може, повернення вовка це його кара?

 Ліс застиг у німому очікуванні, навіть вітер десь згинув. Вовк зупинився, ретельно обмірковуючи свої дії. Він бачив стріли та мечі, а ще міцну залізну сітку. Ярл Інгвар добре підготувався, та на боці звіра була швидкість і нелюдська міць.

 "Пора!", - подумки сказав вовк й рушив уперед попри тремтіння в усьому тілі.

 Він промайнув, як сірий вихор. Мисливці не встигли навіть збагнути, як трьох уже збили з ніг. Звір не вбив їх, але поранив.

 "Як благородно", - посміхнувся ярл, підносячи випробований у незліченних битвах лук. Серце билось мов шалене, як і колись, багато років тому. Він натягнув тятиву, й відпустив стрілу, що летіла в самісєньке око звіра.

 Вовк миттю ухилився, збивши в стрибку ще двох воїнів. Жалібно тріснув чийсь лук під міцними лапами, вкритими кров’ю.

  Одна стріла таки зачепила його. Хоч рана була неглибока, в пам'яті вовка воскрес жахливий спогад його минулої поразки. Страх скував серце крижаними лещатами. Він не встигне, не вивернеться, знову програє. М’язи на мить заціпеніли, коли на нього полетіли нові стріли.

 Та попри все він зміг втекти, щоб дочекатися слушної нагоди для наступного нападу.

  Час завмер, лиш ставала довшою смужка слідів на снігу. Воїни ступали обережно, прислухаючись до кожного шереху, а вовк обережно визирав із хащів, боючись стріл.

 Однак цього разу вони вирішили закинути сітку. Вовк виринув за їхніми спинами, встиг поранити іще двох. Мисливці зволікали, заскочені зненацька, але встигли закинути сітку на вовка.

 Тяжке залізо лягло на спину звіра, збивши його з ніг. Лапи вгрузли в снігу, а серце втекло в п’яти. З пронизливим свистом промайнула стріла, озвавшись глухим болем у ребрі. Вовк оскаженів від страху й безпорадності, він борсався й хвитав сітку гострими іклами, аж поки не вирвався з неї.