Ірина Романовська - Не мій мільйонер, Ірина Романовська

- Ань, ну ти чого?

- Рука болить, - бубни я зі свого укриття.

- Тоді тим паче підйом. Снідаємо та їдемо до лікаря. Аж раптом там, що серйозне.

Подруга в мене наполеглива. Якщо треба, вона всю душу витрясе, але доб'ється бажаного. Зараз так само. Вона намагається стягнути з мене ковдру, щоб я скоріше вставала з ліжка. Така маленька дівчина начебто, але сильна. Я б і двома руками з нею навряд впоралася. А з однією тим паче.

- Все, все. Здаюсь. Ти перемогла. Встаю. Дай мені хвилин п'ятнадцять на збори, і я спущусь у низ.

Прохолодна вода з-під крана приємно бадьорить шкіру обличчя, очі в мить розплющуються і більше не поспішають спати. Розглядаю своє зображення у великому дзеркалі, що висить на стіні над умивальником. Опухлі щоки через нічний чай, червоні очі від недосипання - красуня просто. Ще й рука перебинтована.

Знімаю з себе майку та шорти, ступаю в душову кабінку.

Теплий потік води розслаблює і мої думки про біль у руці змінюються іншими картинками. Як наші з Ігорем обличчя були близько одне до одного. Його пухкі губи були за кілька сантиметрів від моїх. А як він учора мене поцілував? У щічку, звісно. Але таке дике тремтіння охопило моє тіло в той момент.

Знає, як підходити до дівчат, нахаба.

Від думок про Ігоря мені стає жарко і дискомфорт поміж ніг посилюється. Тіло ниє від невдоволення. Рука підсвідомо тягнеться донизу. Пальці опускаються до ниючої ділянки і я ніжно починаю натискати, пестити себе.

Як це приємно.

Здається, ніби це не я, а сам Ігор чіпає мене там. Його сильні руки обіймають, гладять мене. Його пальці на моєму тілі, а не мої.

Дихання частішає, очі закриваються від розв'язки, що насувається. На піку насолоди з горла виривається протяжний стогін, який зливається зі спазмом всього тіла.

І одразу така тиша в голові. Спокій. Навіть біль у руці пройшла. Тільки прискорений стукіт мого серця підтверджує те, що сталося.

Ось тобі й освіжилася.
 

️***

Наш сніданок з Настею проходить за душевною бесідою в затишному кафе, розташованому неподалік нашого готелю. Ми сидимо за столиком біля панорамного вікна. Погода сьогодні чудова. Яскраве зимове сонце крізь скло зігріває нас своїми променями. Аромати яєчні, тосту з червоною рибою та вершковим сиром, свіжої випічки та гарячої кави змушують нас забути на якийсь час про всі дівчачі розмови.

З динаміків у кафе ллється мелодійний голос вітчизняної співачки, яка співає про рідний край.

- Я зараз повернусь. – подруга помчала до вбиральні.

Посміхаюся, проводжу її поглядом і повертаю голову до вікна. Саме час насолодитися розкішним видом на місто-курорт. З мого місця видно засніжені дахи приватних будинків, що розстилаються змійкою по правій частині схилу. Трохи далі розташовані лижні траси, якими як мурахи рухаються всі охочі. Поруч підйомник, напевно, той, яким вчора підіймалися ми з Настею.

Захоплююсь спостереженнями настільки, що коли за столик сідає людина, я не повертаю голови. Думаю, то моя Настя повернулася.

І яке ж було моє здивування, коли погляд, що пропалює мою щоку, був не від подруги, а від Ігоря.

Так, так того самого Ігоря, від думок про якого я пару годин тому пестила себе в душі.

- Привіт, мала! – усміхнено вимовляє він.

Сьогодні він виглядає незвично та ще привабливіше. Без шолома та екіпірування. На ньому чорний светр та чорні джинси, тепла парка зеленого кольору. У нього світле волосся. Блакитноокий блондин. А гладко виголене підборіддя зробило його губи ще більш виразними.

Мої щоки миттєво починають червоніти. Мені здається, що він читає мої думки та знає все, про що я думаю і що робила. Не одразу розумію, що мовчу у відповідь.

- Вітаю. – сиплю я.

Його погляд стає серйознішим:

– Як рука?

- Боліла всю ніч.

- Чому ти досі не в лікаря? Це не жарти, Ань. Повір мені. Можливо там розрив зв'язок, а це вже мазями не виправити.

- Дякую за піклування. Я збиралася до нього. Ось тільки поснідаємо з Настею і вирушимо до лікарні.

- Давай я тебе відвезу? Так скоріше буде. – Пропонує Ігор.

- О, привіт, красеню! - В цей же момент за столик повертається радісна Настя, тим самим позбавляючи мене потреби вирішувати, що робити з пропозицією Ігоря.

- Як ти опинився за столом? - Перекладаю тему я.

- Прийшов перекусити, а отут ти. Дай думаю, привітаюся. - З посмішкою вимовляє Ігор і підморгує мені.

- Тоді смачного. А нам час. Правда, Настя?

- Анюта, пробач мені.

Я взнаю цей обережний та тихий тон подруги.

- Знаю, що я обіцяла з'їздити з тобою до лікаря. Але щойно дзвонив Матвій, – жалібно тараторить подружка.

Я закочую очі. Зрозуміло. На обрії новий об'єкт закоханої Насті та жіноча дружба відходить на другий план.

- Йди вже. - Перебиваю я її, і відразу ж з усмішкою додаю: - Влаштовуй своє особисте життя. Сама дістануся до лікаря. Йди вже! Поки я не передумала.

Цілую Настю на прощання та виштовхую з-за столу.

Кличу офіціанта, щоб сплатити рахунок і піти слідом за Настею. Але Ігор не дає цього зробити.

- Почекай мене п'ять хвилин біля виходу. І я тебе відвезу. Будь ласка, Ань. – він по-джентльменськи допомагає мені вдягнути куртку.

Я покірно стою та чекаю, як і просив Ігор. Зі мною відбувається щось незрозуміле. Я та, хто ніколи нікому не дозволяла за себе платити, зараз стою і дивлюся, як це робить за мене Протасов.

- Прошу, міс! Ходімо до карети. – Ігор галантно відчиняє переді мною двері та вказує на поруч із входом припаркований чорний позашляховик.

Не можу стримати сміху. Ось як йому вдається бути таким дбайливим, милим, нахабним та сексуальним одночасно? Дивовижно.

Сідаючи в машину, насамперед за звичкою струшую сніг із чобіт, лише потім ставлю їх на килимок. Пристібаюся ременем безпеки.

- Ти перша, хто так робить. – зауважує мої рухи Ігор.