Ксана Рейлі - Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі

Я сказала назву готелю і таксі повільно їхало туди, бо були просто шалені затори. Я опустила голову на долоні й намагалась прокрутити в голові останню добу. Клуб, алкоголь, той поцілунок...потім я прокинулась у квартирі того Дженка. Але що ж було між нами? Він ось так просто привів мене до себе додому? Від тих всіх роздумів у мене страшенно розболілась голова, яка і не переставала після вчорашнього. Ми доїхали до готелю і я помітила біля входу велику купу людей. Мені навіть не потрібно було думати, хто це, бо я і так розуміла, що це вже ті хитрющі журналісти чекають мене. Я швидко вибігла з таксі й намагалась пробитися крізь них. Вони задавали мені безліч якихось запитань, але я просто не слухала і намагалась втекти. Як тільки зайшла всередину, охорона готелю вже не впустила їх. Важко видихнувши, я пішла до свого номеру, де мене вже чекали дівчата.

— Роксолано, — Аня підірвалась з ліжка і кинулась мене обіймати, — де ти була? Що відбувається?

— Я і сама ще не до кінця в цьому розібралась, — я похитала головою.

— Закрутила роман з турецьким красунчиком і навіть не сказала? — ображено сказала Олена.

— Так, послухайте...— я підняла обидві руки й намагалась заспокоїтись, — це все величезна помилка. Вчора в клубі я зіпсувала йому сорочку, потім мені стало зле і він допоміг мені. І там же на вулиці нас зловили журналісти. Все відбулося просто миттєво і...і я далі не пам‘ятаю. Я ж просила вас не пити!

— Зате ось які в тебе пригоди, — Олена хитро посміхнулась, — хоча не тільки в тебе.

— Невже? — я ледь втримала посмішку.

— Я вчора в клубі теж познайомилась з одним. Він був просто неймовірний. Правда, говорив тільки англійською і я не дуже все розуміла, але хіба мова може бути перепоною для почуттів? — дівчина лягла на ліжко на спину і замріяно дивилась у стелю.

— Вона провела з ним вчора весь вечір, — сестра кинула осудливий погляд на подругу, — навіть не допомагала мені шукати тебе.

— Ви мене шукали!? — я аж остовпіла, — а ну так...мене ж напевно довго не було.

— Ну, чесно, ми не відразу помітили, що тебе нема, — Аня винувато опустила очі, — але коли тебе вже довго не було, я почала переживати. Питала у всіх. А потім охоронець сказав, що ти кудись поїхала з якимось чоловіком, від чого я неабияк здивувалась, знаючи тебе. А вранці оці всі новини.

— Що ж це таке, — я гепнула на крісло, — вічно якісь пригоди. Я більше з вами в клуб ніколи не піду. Ні за які гроші!

— А твій колишній, ти бачила...— почала Олена.

— Бачила. Козел такий. Я навіть не хочу про це говорити, будь ласка. Зараз я хочу тільки прийняти душ і поспати. Тому прошу...— я підвелась і відкрила двері, — дати мені таку можливість.

Дівчата переглянулись і мовчки вийшли з мого номеру. Я зачинила за ними двері на ключ, попередньо повісивши на ручку табличку «Не турбувати». Не знаю, скільки я проспала, але прокинулась вже тоді, коли з набережних клубів лунала гучна музика. Я взяла телефон і просто була вражена своїми соціальними мережами. Купа нових підписників, запрошень в друзі й вподобань. Невже моя особа тепер відома всім. Гортаючи стрічку новин, я тішилась, що ніде немає нічого про мене, поки не з‘явився один допис.

«Ми кохали одне одного. Це було неймовірне і щире почуття. Я мріяв зробити їй пропозицію, ми мали одружитись на березі моря. Я й гадки не мав, що вона може так вчинити зі мною. Сказала, що поїде у відрядження, а потім я дізнався таке... Звісно ж, що нашим стосункам відразу прийшов кінець, я навіть розбиратись не буду, не хочу опускатись так низько. Це мусить бути на її совісті...»— поділився з нашим виданням Андрій Коваль, екс-хлопець нової коханої відомого турецького актора Дженка Аслана. Як стало відомо, обраницею зірки стала Роксолана Вітовська, молода перекладачка з України. За даними авторитетного турецького видання, агент актора — Ільяс Караджа та продюсер — Мехмет Колчак не мали ніякої інформації про нове кохання свого підопічного.
Можливо, Дженк хотів це приховати, аби черговий бізнесмен не вкрав його кохання? Але як назвати ці стосунки: курортний чи службовий роман? Наші журналісти будуть і надалі дізнаватись усі подробиці цієї гарячої новини».

Від обурення я аж кинула телефон на підлогу. Та як це взагалі можливо!? Коли цей ідіот встиг дати інтерв‘ю стільком журналістам? Ще й так зухвало відкрив мою особистість для всіх, мені ж тепер спокою не дадуть. Я вирішила трохи заспокоїтись і піти в номер до дівчат, але там мене зустріли ще гірші новини. У них в руках було декілька газет і журналів, де яскраво були надруковані вчорашні фото, ще й прекрасно видно обличчя, що здавалося, ніби ми з Дженком просто позували. А в одній статті був уривок з моїх слів, які я вранці з дуру сказала журналістом, та ще й все прикрасили так, ніби у нас має бути весілля.

— Я взагалі не розумію, як інформація могла так швидко розповсюдитись, — Аня вдесяте переглядала всі ті фото.

— Та це просто жах. І знаєте, хто найбільше підливає масла у вогонь? Андрій! Він в Україні розкидається інтерв‘ю наліво і направо, поливаючи мене брудом. Скотина така.

— То подзвони йому. Скажи, що тобі не подобається те, що він говорить.

— Ну ні. Я йому перша дзвонити не збираюся. Хай би що він там не плів, але я маю йому показати, що мене це не зачіпає.

— Але ж ти сама сказала, що він говорить речі не у твою користь, — сестра невдоволено подивилась на мене.

— Нічого. Зі всього можна взяти щось корисне. Навіть з оцих його дурних слів. 

Ми ще трохи посиділи в їхньому номері, а потім ми пішли вечеряти. Звісно ж, в ресторані всі погляди були прикуті до мене. Навіть тих людей, які, здається, теж тут туристи. Потім дуже неочікувано до мене подзвонили. Не надто приємна людина.

— Алло, — невдоволено сказала я.

— Ну і що, як в тебе справи? — на іншому боці телефону звучав задоволений голос Андрія.

— Що ти хочеш? — бурчала я.

— Ти думала, що можеш ось так вигнати мене і залишитись непокараною?


Я аж засміялась, — то ти що мені мстиш?

— Ну чому ж...ти так собі прекрасно відпочиваєш в Туреччині, де я мав бути з тобою, якби ти вислухала мене. А я тут навіть не маю куди подітись. Тому вирішив трохи й для себе знайти вигоду у твоїх пригодах.

— Вислухала? Тобто я мала повірити у твої тупі виправдання, коли застукала тебе ось так просто на зраді.

— Ну то значить ти ніколи й не кохала мене.

— Що!? Та іди ти до біса! — я так голосно крикнула, що на мене знову всі звернули увагу.

— Ти про це ще пошкодуєш, — грубо сказав Андрій і вимкнув дзвінок. Я зловила на собі шокований погляд Ані та Олени, а потім краєм ока помітила якісь телекамери, тому вхопила дівчат і ми ледь не побігли до мене в номер.

— Роксік, ну ти чого. Ми б теж хотіли засвітитись на екранах.

— Олено, будь ласка! — я була шалено зла.

— Хто це дзвонив, Андрій? — сестра пильно дивилась на мене.

— Так. Ідіот. Сказав, що я його не кохала, бо не захотіла вислухати. Дійсно, я мала слухати виправдання, поки він злізав з тої блондинки.

— І що ти будеш робити далі?

— Та чого ви так переймаєтеся? Станемо величезними зірками. Може нас ще й запросять у якийсь серіал. Буде «Роксолана 2», — тішилась Олена.

— Досить, я дуже прошу. 

Дівчата побачили, що я не в настрої, тому просто пішли. Я ж навіть не дивлячись у телефон, відразу лягла спати. Наступного дня, вставши досить рано, я вирішила прогулятись, щоб трохи освіжити думки. Вдягнувши окуляри та великий капелюх, який трохи закривав обличчя, я, ніби ніндзя, вийшла з готелю. Вулиці були достатньо безлюдними, тому капелюх я все ж зняла. Свіже повітря, яке доносилось з моря, приємно холодило шкіру і від цього я навіть забувала про свої проблеми. Опинилась на якійсь дуже гарній площі, де було вже трохи більше людей. Я захотіла купити собі морозиво і натрапила на якогось ледь не фокусника. Він показував такі викрутаси, що свій ріжок я отримала лише десь через пів години. Воно було неймовірно смачне і за тим, що так ним ласувала, я і не помітила, як опинилась на набережній.

Вода просто зачаровувала своїм блакитним кольором, десь далеко плавали яхти й кораблі, це місце так заворожувало, що хотілось зупинитися тут надовго. Але я залишила телефон в готелі, а дівчата можуть прокинутись і знову подумати, що я потрапила у якісь пригоди, тому вирішила повертатись. Коли вже побачила останні поверхи готелю між будинками, я полегшено зітхнула і вже ледь не бігла, щоб потрапити у нього. Але просто біля входу зупинилась якась дорога іномарка з усіма тонованими вікнами, звідти вийшов якийсь амбал у чорному костюмі та окулярах, просто схопив мене і силою посадив у машину.

— Відпустіть! Не чіпайте мене! Хто ви такі!? — верещала я, але всім було байдуже на мене.