Йон Колфер - Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер

class="p">— Не звертайте на нього уваги, — сказав четвер­тий чоловік, надіваючи свій годинник. — У нього дуже чутливі ноги. Вічні проблеми.

Чоловіки, друзі дитинства, сміючись, потягували пиво. Усі різко замовкли, коли частина даху несподі­вано спалахнула і розсипалася.

Охоронець закашлявся з повним ротом пива.

— Хто палив? Я ж сказав...

Навіть якби один з його приятелів відповів, то охоронець усе одно не почув би, оскільки приму­дрився вилетіти через отвір у даху.

— Але мої ноги дійсно обпалює, — сказав чоловік в окулярах. Він неначе сподівався змусити нові про­блеми зникнути, дотримуючись старої геми розмови.

Інші проігнорували його, зайняті тим, що чолові­ки зазвичай роблять у небезпечній ситуації, — вони надягали свої штани.

Не було часу, щоб входити через двері або пред­ставлятися, тому Холлі вихопила свій «Нейтрино» і вирізала двометровий отвір у даху. Вона виявила чотирьох блідих, напіводягнених Людей Бруду, тремтячих від переляку.

«Я не здивована, що вони тремтять, — подумала вона, — адже все тільки починається!»

Поки вона летіла, то намагалася вирішити про­блему: як за декілька хвилин витягнути людей із зони ураження.

Раніше в неї була б іще одна проблема — сама будівля. Згідно з Книгою, представникам Народу заборонялося входити в людські будівлі без запро­шення. Цим чарам було понад десять тисяч років, але вони досі діяли, викликаючи нудоту і втрату магічних сил у будь-кого, хто піде наперекір їм. За­кон був анахронізмом і дуже заважав ЛЕП прово­дити операції, тому після ряду громадських дебатів і референдуму чари були зняті чаклуном-демоном Номер Один. Маленькому демонові знадобилося лише п’ять хвилин, щоб розплутати чари, які спан­теличували магів Народу впродовж багатьох сто­літь.

Повернемося до поточної проблеми. Чотири здо­рованя. Великий неминучий вибух.

Вибрати, кого витягнути першим, труднощів не становило. Він закривав собою доступ до інших і був одягнений тільки в рушник і кепку охоронця, що на­гадувала горіх на голові ведмедя.

Холлі скорчила гримасу.

— Я повинна прибрати його з моїх очей якнай­швидше, інакше я ніколи не забуду цю картину. У цієї Людини Бруду м’язів більше, ніж у троля.

Тролі! Ну звичайно.

Поки Холлі була у чистилищі, до стандартного комплекту озброєння додалося дещо винайдене і за­патентоване, звичайно ж, Фоулі. Одним із цих до­датків був новий набір дротиків для її «Нейтрино». Кентавр назвав їх «антигравітаційні дротики», але поліцейські прозвали їх «плаваючими штучками».

Принцип дії дротиків ґрунтувався на ідеї місяч­ного паска Фоулі, який зменшував земне тяжіння в п’ять разів. Місячний пасок призначався в основ­ному для транспортування важкого устаткування. Але патрульні поліцейські швидко пристосували його для власних потреб. Щоб полегшити транспор­тування ув’язнених, злочинців прив’язували до крю­ків, і зменшували їхню вагу.

Фоулі винайшов дротик, що дає такий самий ефект, як і його місячний пасок. Дротик використо­вував тіло утікача як провідник для енергії, що роби­ла його тіло майже невагомим. Навіть троль здавав­ся не таким страшним, коли він, як повітряна кулька, погойдувався від легкого вітерця.

Холлі відчепила дротики від паска і встановила їх у «Нейтрино».

«Дротики, — подумала вона. — Назад у кам’яний вік».

Величезний охоронець здавався їй квадратним, його губи роздратовано скривилися.

«Для цієї Людини Бруду лазерний приціл навряд чи знадобиться, — подумала вона. — Зовсім не знадо­биться».

І він не знадобився. Крихітний дротик уколов чо­ловіка в плече, і він на мить затремтів, поки антигравітаційне поле не оточило його.

— Ох, — сказав він. — Це трохи...

Тут капітан приземлилася біля нього, схопила його за бліду ногу і шпурнула в небо. Він полетів швидше за повітряну кульку, залишаючи по собі здивоване «ох-х».

Інші чоловіки поспішно закінчували натягувати штани. Двоє в поспіху сильно махали руками, тро­щачи все навколо. Тарілки з помідорно-сирними бу­тербродами відлетіли вбік; пивні пляшки впали і по­котилися по кахлях.

— Мої бутерброди, — вигукнув один чоловік, б’ю­чись зі своїми фіолетовими джинсами.

«Немає часу для паніки», — думала Холлі, тихо і непомітно ковзаючи між ними. Вона різко нахили­лася, ухиляючись від рук, і швидко випустила ще три дротики.

Дивний спокій опустився на сауну, коли троє вра­жених чоловіків плавно підлітали до діри в даху.

— Мої ноги! — несамовито кричала людина в окулярах.

— Та замовкни ти про свої ноги! — закричала лю­дина з бутербродами, сильно вдаривши його кула­ком. Це Фоулі порушив мовчання ельфійки.

— Д’арвіт, Холлі. У тебе залишилося декілька се­кунд. Секунди! Виходь негайно! Навіть твій костюм не зможе захистити від вибуху такої сили.

Обличчя ельфійки почервоніло і спітніло, незва­жаючи на клімат-контроль у шоломі.

«Секунди йдуть. Скільки часу я слухала його? Не­має часу для ніжностей».

Вона лягла на спину, прокручуючи налаштування на своєму «Нейтрино», щоб обрати режим динаміч­ної хвилі, і вистрілила широким променем прямо перед собою.

Хвиля повітря направила чоловіків угору, поді­бно до стрімкої річки, що несе бульбашки, примушу­ючи людей відскакувати від стін і один від одного, доти, доки вони, врешті-решт, не вилетіли в діру в даху, який ще іскрив.

Останній чоловік, що вилетів, подивився вниз, розсіяно ставлячи питання, чому це він ще не кри­чить у паніці. Хіба політ не причина для істерики?

«Це, ймовірно, настане пізніше, — вирішив він, — Якщо це пізніше настане для мене».

Йому здалося, що крізь пару в сауні він побачив маленьку людиноподібну фігуру, що лежить на під­лозі. Крихітна фігурка з крилами, яка підстрибнула і попрямувала слідом за чоловіками.

«Усе правильно, — подумав чоловік. — Як у “Во­лодарі кілець”. Фантастичні істоти. Усе правильно».

Потім острів вибухнув, і людина припинила пік­луватися про фантазії, і почала хвилюватися про свої штани, які щойно зайнялися.

Коли всі четверо чоловіків опинилися в повітрі, Холлі вирішила, що час давати драла з цього остро­ва. Вона стрибнула вгору з положення навпочіпки, в повітрі увімкнула крила і стрілою полетіла до вра­нішнього неба.

— Просто чудово, — сказав Фоулі. — Ти знаєш, що вони називають цей рух «зліт Холлі», га?

Холлі дістала зброю, щоб за допомогою серії ко­ротких пострілів відтягнути невагомих чоловіків по­далі від острова.

— Я рятую їхні життя, Фоулі. Поговоримо пізніше.

— Шкода, подруго. Я хвилююся. Я багато говорю, коли хвилююся. Кабалліна думає, що це — спосіб са­мозахисту. У будь-якому разі, це — зліт Холлі. Ти так само злетіла під час тієї перестрілки на даху в Дармштадті. Майор Кельп побачив це на відео. Те­пер вони використовують знятий матеріал в Акаде­мії. Ти не повіриш, скільки кадетів зламали собі кіс­точки, пробуючи повторити його.

Холлі вже зібралася попросити свого друга за­ткнутися, коли Шеллі запалив метан, спустошуючи свої старі запаси і посилаючи тонни уламків