Федькович Юрій - Поетичні твори, Федькович Юрій

class="p1" style="">Який же ти ми любий!»

 

___________

 

 

У полі, гей, у полі

Літають три соколи,

А я собі думаю,

Чому я не літаю?

 

Коби я міг летіти!

Ци знаєш? - там, де квіти,

Ци знаєш? - там, де бори

Ружеві понад море,-

 

Там воля, там світлиця;

Там ясна, як зорниця,

Як зірка серед ночі,

Там мила, чорні очі.

 

А я би-м сів на ганку,

Сидів би-м без устанку,

Сидів би-м штири літа,

Сидів би-м, кілько світа.

 

___________

 

 

У полі, гей, у полі

Літають си соколи,

Літають пара в пару…

Подайте ми шездару.

 

Подайте, най щебечу,

Миленького прикличу,

Миленького з Підгір’я

До моєго подвір’я.

 

«Прийди, прийди, коханку,

Далеко ще до ранку,

Далеко ще до зорі,-

Прийди, прийди, я в борі».

 

«До бору? Ні, ніколи,

Бо скорпіон мня вколе;

Бо скорпіон мня вкусить,

А милий вмерти мусить».

 

___________

 

 

«Ой, як же я загину,-

Де, мила, мня сховаєш?..»

«Сховаю тя в калину,

Бо ти мене кохаєш.

 

Калина - білі квіти,

В калині вітер віє,

Там буду я сидіти,

Зо мною соловіє;

 

Вно буде си співати

На усілякі нути,

Я буду пригравати -

Далеко буде чути.

 

Далеко? Ні, близенько,-

До тебе у могилу:

Не чуєш ти, серденько,

Не чуєш твою милу?»

 

На могилі мого брата

 

 

А

 

Весна ся вернула, всі пташки щебечуть,

Всі квіти зацвіли докола,

То ж піду на цвинтар - не піду, полечу

До мого брата-сокола;

І озьму шездару, і пісеньку зложу

О красних дівчатах, о маю,

І братчику мому на цвинтарнім ложу

На струнах шовкових заграю.

«Добрий вечір, брате! Що дієш, небоже,

Як тутки тобі ся май діє?

Нічо не говориш? Сумуєш? Чого же? -

Що сонце в могилі не гріє?

То сонце! Не думай, вшак я тя кохаю,

Мені тебе можна любити;

Я прийду до тебе щороку, щомаю

Та й буду з тобою тужити».

 

 

Б

 

Весною пташки щебечуть,

Квіти зацвіли докола;

Піду на цвинтар, полечу

До мого брата-сокола.

 

І пісеньку єму зложу

О дівчатах і о маю,

На цвинтарнім єму ложу

В струни шовкові заграю.

 

«Добрий вечір, мій небоже!

Як тобі ся тутка діє?

Ти сумуєш? І чого же? -

Що тебе сонце не гріє?

 

Не сумуй! Я тя кохаю,

Мені вільно тя любити;

Прийду щовесни, щомаю -

Буду з тобою тужити».

 

Як я, братя, раз сконаю

 

Думка

 

 

Як я, братя, раз сконаю,

Занесіть мня, де я знаю,

Та й просіть там трошки глини,

Як для мене, сиротини.

 

Ви мня, братя, закопали

Та й додому повертали.

Аж приходить моя мила:

Дивить, дивить - то могила.

 

А она си подумає:

«Хто ту, бідний, спочіває?

Ані плити, ані рути,-

Тутки мусить жовняр бути».

 

І помалу, помаленьку

Піде слеза по личеньку;

Уломила яворини,

Як для мене, сиротини.

 

Явір виріс - зеленіє,

Сонце світить, сонце гріє.

Люди ходя зілє рвати,

Миленької не видати.

 

Аж прилетить соловіє;

Місяць світить, місяць мріє,

А оно си закувало,-

Так она лиш, так бувало.

 

У могилі добре бути:

Нич не видко, нич не чути,

Ні пташини, ні дівчати…

От як жовняр-сиротяти.

 

Конець

 

 

Молодість минула,

Як ружевий цвіт.

Де утіха була,

Там і смутку ніт,

Бо там серце стиле,

Ніби чорна кров;

З серцем всьо, що миле,

З серцем вся любов.

 

А де красна дума

Золотила дни,

Там не чути й глума.

Ліру криють сни.

Два гроби, дві лози -

Над гробами знак:

Осьде думи, сльози,

Онде - їх співак.

 

БАЛАДИ І ОПОВІДАННЯ

 

 

Як то співак проклинає

 

З німецького, Л. Уланда 19

 

 

Стояв давно десь замок величний на весь край,

Далеко його було видко - аж поза море в гай;

Довкола замку цвіли городи по двору,

В городах грали води вдолину то вгору.

 

Сидів у тім палаці король ци цар відий;

Сидів він на столиці похмурний та блідий,

Бо що робив - то страх був, вражда - що розказав,

Недоля - що подумав, а кров - що написав.

 

Два славні співаченьки прийшли раз у той край,

Оден, як сокіл, сивий, а другий - саме май.

Старенький з арфов їхав на коню воронім,

А молод співаченько йшов пішки попри нім.

 

Старенький так му каже: «Ну ж, синку, пам’ятай,-

Найкращі наші пісні тепер си нагадай,

Добудь усеї сили, утіхи та й жалю,

Бо маємо співати лихому королю».

 

Вже стали у світлиці старий із молодим…

Король сів на столиці, цариця сіла з ним;

Король - страшний, прибраний, гей поломінь в печі,

Цариця - люба, мила, гей зоронька вночі.

 

Тот сивий співаченько на струнах як заграв,

То срібний єго голос все вище ся змагав,

З ним пісня