Вільям Шекспір - Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір

і народила:

Красуня з розумом тужить не буде:

Що розум вимислить - краса здобуде.

 

Дездемона

Оце хвала! А що сказать про ту,

Що з розумом, та чорна і негарна?

 

Яго

Хай чорна, ніби ніч, а розум має -

Знайдеться білий, чорну покохає.

 

Дездемона

Щоразу гірше!

 

Емілія

А що, коли вродлива і дурна?

 

Яго

Дурною буть краса ніяк не може,-

Бо й дурість завагітніть їй поможе.

 

Дездемона

Це все старі, заяложені парадокси, щоб смішити дурнів по шинках. Яку мізерну хвалу маєш ти ще для такої, котра і негарна і дурна?

 

Яго

Хоч і дурна вона, і поганенька -

Дуріє ж, як розумна і гарненька.

 

Дездемона

О темне неуцтво! Найгіршій ти складаєш найкращу хвалу. А яку хвалу склав би ти жінці, справді гідній хвали, тій, що її чесноти повинна була б визнати навіть злоба?

 

Яго

Та, що вродлива й зовсім непихата,

Та ще й мовчить, хоч має що сказати;

Хоч гроші є, та їх не розкидає,

Що все б могла й нічого не бажає;

І хоч помститись може за образу,

Та гнів гамує й забува відразу;

І та, що зовсім не така невинна,

Щоб з оселедцем сплутать лососину;

Що вміє думать, з мислями ховатись

І на поклонників не оглядатись,-

Якби така знайшлася хорошунка...

 

Дездемона

То й що б вона робила?

 

Яго

Плодила б дурнів та вела рахунки!

 

Дездемона

О, який кульгавий і безсилий висновок! Не вчись у нього, Еміліє, хоч він і твій чоловік. Як ви гадаєте, Кассіо? Правда ж, він безсоромний і розбещений базіка?

 

Кассіо

Він рубає прямо, синьйоро. Він вам більше сподобається як солдат, ніж як учений.

 

Яго

(вбік)

Він бере її за руку; так, гаразд! Шепочіться! Отаким тоненьким павутинням заплутаю я таку велику муху, як Кассіо. Так, так, усміхайся до неї! Я закую тебе в кайдани твого ж власного залицяння. Авжеж, ви маєте рацію! Це справді так... Якщо такі штучки позбавлять вас вашого заступництва,- краще б вам не цілувати так часто кінчиків ваших трьох пальців! А!.. Ви знов удаєте з себе галантного кавалера... Дуже добре! Чудово! Цілуйтесь! Добірна галантність! А й справді, так, так! Що це? Знову пальці до губів? Бодай вони зробилися для вас клістирними трубками!

 

Сурми.

 

(Вголос)

То мавр! Я впізнаю його сигнал.

 

Кассіо

Так, він.

 

Дездемона

Скоріше йдім йому назустріч.

 

Кассіо

Та ось він сам!

 

Входить Отелло з почтом.

 

Отелло

Мій воїне прекрасний!

 

Дездемона

Мій Отелло!

 

Отелло

Здивований і радий я безмежно,

Що ви раніш за мене прибули,

Душі моєї радість! О, коли б

По кожній бурі наставав для нас

Такий блаженний спокій,- хай вітри

Ревуть отак, щоб розбудити й смерть;

Хай кораблі здіймаються на хвилях,

Таких заввишки, як гора Олімп,

І враз нехай донизу сторч летять,

В морські безодні, глибше, ніж лежить

Від неба шлях до пекла! О, коли б

Я зараз міг умерти! Я ж боюсь,

Що щастя більшого мені в майбутнім

Ніколи вже не подарує доля!

 

Дездемона

Нехай же небо зробить так, щоб втіха

Й кохання наше з кожним днем зростали!

 

Отелло

Амінь, святі небесні сили! Я

Від щастя говорити більш не можу...

Слова застрягли в грудях, бо надмірна

Ця радість.

(Цілує її)

Хай же і оце, й оце

Найбільшим розладом між нами буде!

 

Яго

(вбік)

Настроєні тепер ви влад. Та я

Спущу кілочки - й музика оця

Звучатиме інакше, присягаюсь!

 

Отелло

Ходім до замку. Є новини, друзі!

Війні кінець, бо турки потонули!

Як тут живуть мої знайомі давні?

О найсолодша, тут, на Кіпрі, вас

Із радістю зустрінуть, бо мене

Тутешні всі любили. О кохана,

Від щастя й радості я став базіка!

Прошу тебе, мій добрий Яго, ти

До гавані піди й мої всі скрині

На берег вивантаж. І капітана

До мене приведи у цитадель,-

Хороша то людина, й заслужив

Він на мою повагу. Дездемоно,

Ходім... Вітаю вас на Кіпрі ще раз!

 

Виходять усі, крім Яго та Родріго.

 

Яго

(до солдата)

Зустрінеш мене трохи згодом у гавані.

(До Родріго)

Підійди ближче. Якщо ти відважний,- кажуть же, ніби й ниці люди, закохавшися, стають благородними, навіть тоді, коли благородство не властиве їхній натурі,- слухай мене. Заступник цієї ночі командує вартою в замку. Але перш за все я мушу тобі сказати ось що: Дездемона безперечно закохалася в нього.

 

Родріго

В нього? Ні, це неможливо!

 

Яго

Поклади пальця ось так, на губи, і візьми до серця те, що я тобі казатиму. Згадай, як палко покохала вона спершу мавра, але тільки за те, що він вихвалявся та розповідав їй свої побрехеньки; невже вона завжди любитиме його за базікання? Не допускай і думки такої в своє розсудливе серце. Її очі потребують поживи; а що за насолода для неї - раз у раз дивитися на диявола? Коли кров охолоне від любощів, тоді, щоб знову її запалити й удовольнити нові бажання, потрібне принадне обличчя, рівність у літах, манерах і красі - все те, чого бракує маврові. Отже, прагнучи цього, її делікатна вдача переконається, зрештою, що її одурено; спочатку вона пересититься мавром аж по самісіньке горло, потім відчує до нього огиду і, нарешті, зненавидить його; сама природа навчить її цього й підштовхне зробити новий вибір. Тепер, синьйоре, припустивши це,- а це,