П. П. Андрушко - Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

«Юрінком Інтер», 2000. — С.68–79; Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. — К.: «А.С.К.», 2001. — С.96–98. ">[29].

З позиції теорії цінностей об'єкт злочину визначає і П.С. Берзін, на думку якого це найважливіші та найзначніші для окремої особи, групи осіб, суспільства чи держави в цілому цінності, охорона яких безпосередньо забезпечується кримінальним законодавством, проти яких спрямоване певне злочинне діяння та яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. До категорії цінностей П.С. Берзін відносить: а) людину як потерпілого від злочину; б) нематеріалізовані блага, що належать людині як потерпілій (людям як потерпілим), суспільству або державі; в) предмети злочину, що також належать людині як потерпілій (людям як потерпілим), суспільству або державі[30].

В.Т. Дзюба реальними соціальними цінностями вважає об'єкти кримінально-правової охорони, об'єкти посягань і об’єкти злочинів. На його думку, серед них основне місце має бути відведене потерпілому як суб'єкту кримінально-правових відносин. При цьому В.Т. Дзюба пропонує сформулювати у науці кримінального права концептуальні підходи щодо визначення юридичного факту (злочину) єдиною підставою кримінальної відповідальності, а тим самим взамін суспільних відносин, які не є кримінально-правовою матерією, ввести в користування категорію «кримінально-правові відносини»[31].

Щодо визнання єдиною підставою кримінальної відповідальності юридичного факту (злочину), яким, на думку В.Т. Дзюби, є наявність реального і доведеного факту, який має природу юридичного факту з ознаками, передбаченими нормами Загальної та Особливої частини КК, і лише який може породжувати кримінально-правові відносини, яким притаманні, як і всім правовідносинам, функції та завдання, які складаються із відповідних елементів, мають учасників (суб'єктів) та можуть поділятися на види, то це питання, а саме питання про підставу (підстави) кримінальної відповідальності, було, є і буде залишатись дискусійним. Разом з тим не можна погодитись із позицією В.Т. Дзюби щодо визнання потерпілого суб'єктом кримінально-правових відносин. Загальноприйнятим є положення, що суб'єктами кримінально-правових відносин є, з одного боку, особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, а з іншого — держава в особі органів досудового слідства і суду. На мій погляд, позиція В.Т. Дзюби щодо визначення місця потерпілого в системі інститутів кримінального права та кримінального закону дещо непослідовна, суперечлива, як і дещо неконкретизованою є його позиція щодо поняття об'єкта злочину[32].

З позиції теорії цінностей визначає об'єкт злочину і Т.І. Присяжнюк, сутність якого, на її думку, становлять блага, права і інтереси, а структуру — потерпілі, їхні інтереси та права, соціальні зв'язки, предмети (матеріалізовані блага) та нематеріалізовані блага, які належать потерпілим. Т.І. Присяжнюк вважає, що основною суспільною цінністю, яка розглядається у рамках об'єкта злочинного посягання, є людина, тобто потерпілий (як потенційний до вчинення злочину і як фактичний — після такого вчинення)[33].

Останніми роками все більше прихильників з'являється у теорії об'єкта як правового блага. Зокрема А.В. Наумов, зазначаючи, що теорія об’єкта злочину як суспільних відносин, що охороняються законом, не може бути визнана універсальною, вважає за можливе повернення до теорії об'єкта злочину як правового блага, створеної в кінці XIX століття в рамках класичної і соціологічної шкіл кримінального права[34].

А.В. Наумов робить висновок, що об'єктом злочину слід визнати ті блага (інтереси), на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом. При цьому він зазначає, що віднесення певних благ (інтересів) до категорії охоронюваних кримінальним правом зовсім не перетворює будь-яке посягання на ці блага (інтереси) у кримінально каране, такими стають лише найбільш небезпечні посягання на ці об'єкти, передбачені лише кримінальним законом[35]. Крім того, А.В. Наумов фактично ототожнює поняття «об'єкт злочину» і «об'єкт кримінально-правової охорони».

А.В. Пашковська, погодившись із позицією А.В. Наумова щодо теорії об'єкт злочину — суспільні відносини, об'єкт злочину визначає як охоронювані кримінальним законом соціально значимі цінності, інтереси, блага, на які посягає особа, яка вчиняє злочин, і яким в результаті вчинення злочинного діяння спричиняється чи може бути спричинена суттєва шкода[36].

На думку С.Б. Гавриша, «правове благо» як об'єкт злочину містить речі, тобто матеріальні предмети, продукти духовної творчості (результати певної діяльності), особисті нематеріальні блага, дії (утримування від дії) і результати дії суб'єктів правовідносин. Приєднавшись до думки Біндінга, який розуміє під «правовим благом» «усе те, що в очах законодавця має цінність як умова здорового існування суспільства», С.Б. Гавриш вважає, що правове благо у злочинах, що мають предмет посягання, збігається цілком з останнім, що предмет злочину в більшості випадків і є правовим благом як певною цінністю, а збіг при цьому об'єкта і предмета як єдиної цінності дає змогу не виділяти предмет як самостійну кримінально-правову категорію