Емерсон Т. Брукінґ - Війна лайків

у Каліфорнійському університеті під’єднали до комп’ютера в Стенфорді. Біти інформації на одній машині розбили на пакети, а потім переслали на іншу машину за допомогою 350 миль орендованого телефонного дроту. Там пакети відтворили в повідомлення. Під схвильованими поглядами науковців на екрані повільно виникло одне слово: LO.

Це зовсім не було початком якогось змістовного вислову, на кшталт Lo and behold («Отакої»), – повідомлення передбачало слово LOGIN. Але система дала збій раніше, ніж передавання було завершене. Тож перше повідомлення в історії Інтернету було помилкове.

гонитва комунікацій

Попри цей збій, досягнення команди ARPANET справді було історичним. Йшлося не тільки про два з’єднані комп’ютери. Команда ARPANET закінчила гонитву, що тривала п’ять тисяч років і повсякчас переформатовувала на своєму шляху війну та політику.

Використовувати комунікаційні технології почали ще в давній Месопотамії 3100 року до н. е., коли слова вперше з’явилися на глиняних табличках. Невдовзі інформацію почали отримувати й передавати як через найдовговічніші відображення в мармурі та металі, так і через менш стійкі рядки на папірусі та папері.

Але не всю інформацію вдавалося безперешкодно передавати. Будь-яку копію потрібно було ретельно виготовити вручну, нерідко траплялися помилки. Наприклад, переписувач міг виготовляти лише максимум дві Біблії на рік. Це обмеження перетворювало інформацію в будь-якій формі на найдефіцитніший товар.

Так тривало впродовж майже чотирьох тисяч років, аж до винайдення друкарського верстата. Хоча набірний шрифт уперше винайшли в Китаї, традиційний мандаринський алфавіт із його 80 тисячами символів виявився надто складним для масового використання. Ось чому в Європі друкарські верстати виникли приблизно в 1438 році завдяки експериментам із набірним шрифтом колишнього коваля Йоганна Ґутенберґа. До 1450 року першодрукар налагодив масове виробництво Біблії по всій Німеччині та Франції. Як і варто було очікувати, тогочасна влада спробувала контролювати цю нову технологію. Монахи та переписувачі, які витратили десятиліття, відточуючи свої техніки копіювання від руки, закликали правителів заборонити друкарство, стверджуючи, що масове виробництво задушить «духовність» процесу копіювання. Проте кампанія зазнала поразки, особливо коли протестувальники вирішили надрукувати власний памфлет на одному з нових винаходів Ґутенберґа. Не минуло й століття, як друкарський верстат став не лише доступним, але й незамінним. Рідкісний колись товар – книжки (близько 200 млн примірників) – тепер ширився Європою.

З часом нова технологія друку трансформувала не лише комунікації, але й війну, політику та світ. У 1517 році вона торкнулася й геополітики, коли німецький монах на ім’я Мартін Лютер написав листа, у якому оприлюднив 95 проблем католицької церкви. Доти аргументи Лютера ігнорували, але завдяки друкарському верстату нові ідеї зміг прочитати не лише єпископ, якому адресувався лист. До того часу, як про скандального монаха почув папа Римський та надумав його відлучити, Лютер уже відтворив свої 95 скарг у 30 різних памфлетах і продав 300 тисяч копій. Наслідком стала протестантська Реформація, що розпалила два століття війн та переформатувала мапу Європи.

Друкарська технологія також створила нові сили в суспільстві й поставила старі у скрутне становище. У 1605 році німецький друкар на ім’я Йоганн Каролус знайшов спосіб використати свій верстат, щоб видавати щотижневу підбірку «рекомендованих новин». Видаючи першу газету, Каролус створив нову професію. «Преса» продавала споживачам інформацію, створюючи досі незвідану популярну ринкову модель. Однак у пошуку вигоди від новин правду іноді відсували на задній план. Наприклад, одна з перших американських газет New-England Courant у 1722 році опублікувала низку особливо дотепних листів «пані Сайленс Дуґуд». Насправді їх написав 16-річний стажер на ім’я Бенджамін Франклін, що став, окрім усього іншого, батьком-засновником фейкових новин в Америці.

Утім поширення інформації, правдивої чи ні, обмежувалося можливостями тогочасного транспорту. У Давній Греції воїн Фідіппід, як відомо, пробіг 40 км від Марафона до Афін, щоб принести звістку про перемогу греків над перською армією. (42-кілометрова дистанція сучасного «марафону» походить від Олімпійських ігор 1908 року, коли британська королівська родина наполягла на подовженні маршруту до глядацьких трибун.) То була гонитва заради поширення новин, що виявилася буквально вбивчою. Коли Фідіппід нарешті добіг без зупинок до сходів афінського Акрополя, то тільки й устиг крикнути стривоженим правителям міста: «Радійте! Ми перемогли!» А потім, як напише поет Роберт Браунінґ 2400 років по тому, бігун упав і помер: «радість у крові розірвала йому серце».

На світанку історії важливі й неважливі повідомлення можна було передавати лише з рук у руки або на словах (за винятком нечастого використання поштових голубів). Це сильно обмежувало швидкість комунікації. Римська поштова служба (cursus publicus – «громадський шлях»), заснована на початку першого тисячоліття нашої ери, поставила рекорд – близько 80 км на день, і його фактично не намагалися перевершити аж до винайдення залізниці. Новини про події світового значення – смерть імператора чи початок війни – могли подорожувати лише зі швидкістю кінського галопу чи вітрильного судна. Навіть наприкінці 1815 року тисячі британських солдатів полягли в битві за Новий Орлеан лише тому, що звістка про мирний договір, який закінчив війну 1812-го, – підписаний двома тижнями раніше, – ще не перетнула Атлантику.

Світ кардинально змінився у 1844 році, коли Семюел Морзе успішно випробував свій телеграф (назва походить від грецьких слів «далеко» і «пишу»). За допомогою нової науки про електроенергію телеграф покінчив з тиранією відстані. Він також продемонстрував важливу роль уряду в будь-якій комунікаційній технології, здатну тепер виходити за межі політичних кордонів. Морзе витратив роки, закликаючи Конгрес США виділити 30 тисяч доларів, щоб прокласти 38 миль дроту між Вашингтоном та Балтимором для першого публічного випробування телеграфу. Критики припускали, що гроші доцільніше витратити на випробування гіпнотизму як засобу комунікації на далеку відстань. На щастя, з перевагою всього у шість голосів переміг телеграф.

Це поклало початок революції телекомунікацій. До 1850 року в самих лише Сполучених Штатах проклали 12 тисяч миль телеграфного дроту і відкрили 20 телеграфних компаній. До 1880 року по всьому світу працювало вже 650 тисяч миль дроту (30 тисяч миль під океаном), масштаб сягнув відстані від Сан-Франциско до Бомбея. Це був світ, який брат Морзе напророчив у листі ще за часів розвитку телеграфу: «Поверхню Землі обплутають дротом, і кожен провід буде як нерв. Земля стане величезною твариною з десятьма мільйонами рук, а в кожній руці – по ручці, щоб записувати все, чого тільки душа не надиктує!»

Морзе вітали як «миротворця свого часу», винахідника «найважливішого інструмента влади на землі, який тільки виявили віки людської історії». Розмірковуючи про перспективи більш взаємопов’язаного світу, спостерігачі припускали, що він буде спокійнішим. Президент Джеймс Б’юкенен відчув це найбільше, коли прокладав перший