Сергій Миколайович Поганий - Ялта. Ціна миру

Третє лютого 1945 року. До вілл поблизу чорноморського курорту Ялта прибули два найпотужніші лідери демократичного світу — Рузвельт і Черчилль. Вони називали себе аргонавтами, які дісталися чорноморського узбережжя, щоб відібрати золоте руно у дракона, що ніколи не спав. Золотим руном мало стати завершення війни, а драконом був господар маєтку, Йосип Сталін. Ця доленосна зустріч визначила стратегію перемоги над Німеччиною та Японією. Проте роками довкола наслідків ялтинської конференції точаться запеклі суперечки: чи не поклало це початок холодній війні? Чи відповідало американським інтересам наполягання приєднати СРСР до війни з Японією? Хто продав Східну Європу? Чи дійсно західні лідери могли змінити в Ялті хід історії? Спираючись на нещодавно розсекречені радянські документи, неопубліковані щоденники, листи й протоколи зустрічей, Сергій Плохій не просто дає відповіді на ці запитання, а й ставить нові, не менш гострі та провокативні.

Сергій Плохій

ЯЛТА

ЦІНА МИРУ

Завданням, друзі мої, є мир. І не тільки завершити цю війну — покласти край усім війнам.

Франклін Делано Рузвельт

Слово до українського читача

Одним із перших читачів цієї книги був Збіґнєв Бжезінський. На запрошення американського видавця він погодився написати кілька слів заохочення для обкладинки. «По-справжньому повчальна книжка, — писав Бжезінський, — не тільки про роль, яку відіграли Сталін, Рузвельт та Черчилль, але також про геополітику завтрашнього дня. Коли читаєте цю книжку, просто замініть Сталіна на Путіна, а Польщу на Україну». Це був 2009 рік. Володимир Путін на той час закінчив свій другий президентський термін, передав головний пост у державі Дмитру Мєдвєдєву, а той подавав надії на поліпшення російсько-американських відносин. Бжезінського переконали прибрати ім’я Путіна з обкладинки історичної книжки не про нього. Він погодився, але у свій оригінальний спосіб. Його цитата з’явилася на обкладинці в наступній редакції:

«Замініть ім’я Сталіна на ім’я, яке римується з його, а Польщу на Україну».

Багато хто вважав це передбачення Бжезінського скоріше відданістю відомого політолога та державного діяча минулому, ніж майбутньому. Але Бжезінський укотре мав рацію, дивлячись у майбутнє. За кілька років після виходу американського видання українські політики та дипломати виявились у положенні своїх польських колег часів Другої світової війни. Частина їхньої території опинилася захопленою тепер уже не Сталіним, а Путіним, а їхні сподівання на розв’язання ситуації під час перших тижнів анексії Криму та двох раундів перемовин у Мінську покладалися значною мірою на західних політиків та дипломатів. Кожна паралель має свої межі, і наслідки втручання західних держав у російсько-український конфлікт виявилися більш позитивними, ніж у конфлікт радянсько-польський. Та в цьому, принаймні частково, «винна» історія: після негативного розголосу вирішення «польського питання» у Ялті для західних політиків стала неприпустимою практика вирішення долі інших, так званих малих та середніх держав і народів без участі їхніх представників.

Для багатьох читачів цієї книги в Україні зараз найбільше питання, мабуть, не про те, чи паралелі з Ялтою можуть пояснити нам сьогоднішній день, але чи можуть вони допомогти зазирнути у майбутнє.

Я думаю, що так. У світі, який постав після закінчення Холодної війни, ми знову бачимо ріст великодержавності, неспровоковану агресію та анексію територій, а також важливу роль західних лідерів у розв’язанні подібних конфліктів. Ця книжка дає можливість потрапити за лаштунки перемовин керівників так званих «великих держав» між собою, збагнути логіку їхніх думок та дій і представити більш реалістичний погляд на те, як робилася, а почасти і робиться велика політика, а також на що варто і не варто розраховувати світу, який вона формує.

Сергій Плохій

Кембридж, Массачусетс

8 січня 2019 р.

Вступ

Час і місце зустрічі були серед тих таємниць війни, які охороняли найретельніше. Увечері 3 лютого 1945 р., під покровом темряви, кортеж «паккардів» доправив двох найпотужніших лідерів демократичного світу, Франкліна Делано Рузвельта та Вінстона Леонарда Спенсера Черчилля, до місця призначення — кількох вілл поблизу чорноморського курорту Ялта, що раніше належали російському цареві та видним аристократам. Західні лідери називали себе аргонавтами, посилаючись на античних воїнів, які дісталися чорноморського узбережжя, щоб відібрати золоте руно у дракона, який ніколи не спав. Трофеєм було завершення війни, яка поглинула світ; а драконом вважався господар маєтку, Йосип Сталін, у минулому грузинський поет, який подавав великі надії, а згодом жорстокий диктатор.

Разом троє чоловіків провели найбільш таємничу мирну конференцію сучасної епохи. Вони керували мільйонними арміями і чинили на власний розсуд правосуддя переможців, вирішуючи долю націй і відправляючи мільйони біженців на схід та захід, оскільки вважали, що це сприятиме тривалому миру. Вони створили інституції, які мали боронити цей мир та інтереси переможців. Змагання геополітичних прагнень, зіткнення егоїстичних думок і ціннісних систем, а також боротьба за владу між найвпливовішими перемовниками кожної з держав — усе це розгорталося впродовж восьми днів у Ялті в лютому 1945 р. Вони покинули Ялту задоволеними, однак стривоженими.

Позаду залишилися тридцять років, позначених руйнуваннями двох світових війн, які коштували десятки мільйонів людських життів. А перед ними лежала невизначеність післявоєнного світу.

Троє лідерів замислювалися, наскільки кожен зі співрозмовників вартий довіри та готовий до компромісу. Чи зможуть випускники найкращих приватних шкіл Британії та Америки дійти згоди з сином грузинського взуттяря, який кинув навчання у православній семінарії? Чи впораються двоє демократично обраних лідерів із хрещеним батьком ГУЛАГу? Конференція ставила перед учасниками нескінченні моральні дилеми. До цієї емоційної гойдалки були залучені не тільки лідери Великого альянсу, але й їхні численні підлеглі, які боролися за інтереси своїх країн та за прихильність господарів.

Уже за кілька років після закінчення конференції зазнали краху величні сподівання її організаторів, а їхні рішення засудили і друзі, і вороги. Хто мав відповідати? Це стало ключовим питанням із початком холодної війни наприкінці 1940-х рр., коли обидві сторони звинувачували одна одну в недотриманні обіцянок. Учасники, які вижили, зайняли захисні позиції або воліли не згадувати про власну участь. Відчуття розчарування і жалю домінувало по обидва боки поділу холодної війни. Ялта стала символом утрачених можливостей, хай і сприймали їх по-різному. На Заході її почали вважати віхою на шляху до «втраченого миру», якщо цитувати заголовок 1950-х рр. у журналі Time.

Ухвалені в Ялті рішення розділили республіканців і демократів. Президента Рузвельта і його радників звинувачували не лише в тому, що вони продали Сталіну Східну Європу та Китай, але й у потуранні комунізму на батьківщині. Надзвичайного висвітлення набув процес над звинуваченим у шпигунстві на користь СРСР членом американської делегації в Ялті Алджером Гіссом, який додатково розпалив суперечки. В інтерв’ю для біографічної книги, яке він дав після виходу на пенсію, генерал Джордж Маршалл відмовився посутньо коментувати свою роль у Ялті, оскільки був переконаний, що все сказане використають проти нього. У панівному дискурсі епохи маккартизму слово «Ялта» перетворилося на синонім зради свободи та замирювання світового комунізму.

Навіть тепер публічні дискусії продовжують обертатися навколо питань 1950-х рр. на кшталт: «Хто продав Східну Європу?» та «Чи відповідало американським інтересам наполягання на тому, щоб СРСР приєднався до війни з Японією?» Навіть якщо публічні інтелектуали вже не вказують на помилки Рузвельта та його радників, ставлення до ялтинських угод залишається негативним, особливо в контексті залучення колишньої Східної Європи до НАТО та західних структур. Це, зокрема, підтвердила заява президента Джорджа Буша-молодшого у травні 2005 р., де він порівнював ялтинські угоди з пактом Молотова-Ріббентропа 1939 р. Чи дійсно західні лідери могли змінити хід історії в Ялті? Це одне з питань, що порушуються у цій книзі.

Наукові публікації щодо Ялтинської конференції поки що не врахували двох