Софі Періно - Дочка Медічі

— Кузене, робіть як знаєте, але зараз прошу мене не турбувати.

— Як бажаєте,— знизування плечима знову нагадує мені нашу зустріч.— Тільки потім не звинувачуйте мене в неввічливості.

Він відвертається. Судячи з того, як мені судомить живіт, саме я поводилася неввічливо. Ненавиджу мого кузена. Він пробуджує мої найгірші якості.

Поки триває вечеря, задіяні у виставах люди потроху зникають. На острівці музики займають свої місця. Я спостерігаю за ними, спантеличена, що всі навколо мене можуть спокійно їсти та розмовляти. Тим часом у вежі запалюють вогні. В одному з вікон мені вдається розгледіти спину чоловіка в червоному капелюсі з рогами чорта. Я настільки захоплена, дивлячись, як актори готуються до виходу на сцену, що навіть не торкаюсь останньої страви.

Поруч зі мною Генріх промовляє:

— Ходімо! Інакше розберуть найкращі місця.

Озирнувшись, я з подивом помічаю, що всі швидко прямують до краю лагуни. Ми приєднуємося до них. Діставшись берега, стикаємося з Шарлоттою, яка біжить нам назустріч. Схопивши мене за руку, вона каже:

— Під тими деревами є невеличкий пагорб. Звідти ми все побачимо!

Ми щодуху мчимо туди, а слідом за нами — Генріх і Сен-Люк.

Шарлотта має рацію. З маленького гаю відкривається чудова панорама. Але ми не першими це виявили. Едуард де Карандас, привабливий молодий пікардієць, сидить на вкритій мохом землі. Поки всі ми намагаємось якнайзручніше вмоститися на березі, з’являється мадемуазель де Суссі. Без вагань вона сідає поряд із паном де Карандасом, указує на його коліна й запитує:

— Чи вільне це місце?

Чоловік сміється.

— Я зберіг його для вас, мадемуазель. Бажаєте присісти?

— Може, згодом. Поки що просто покладу голову.

Вона лягає на землю, спираючись головою на його коліна. Інші жінки прибувають маленькими групами, тримаючи одна одну під руку. Як завжди, я особливо відзначаю герцогиню де Невер. Упродовж останніх тижнів вона стала об’єктом мого захоплення: завжди вбрана у найгарніші сукні, завжди висловлюється найдотепніше. Я вважаю її чарівною.

Грають сурми, лунає музика. Біля вікон юрбляться жінки, яких переслідують чорти з мечами та хтиві негідники. Жінки зображують переляк: ховаючись від нападників, закривають обличчя руками й демонстративно тремтять усім тілом. Мадемуазель де Р’є визирає з найвищого вікна й, затуливши рота долонею, кличе на допомогу. Така поза передбачає, що її неможливо почути, але один із карликів мого брата підбігає з плакатом, де написано, що саме кричить мадемуазель.

З’являються вбрані в обладунки троянських воїнів рятівники на чолі з маршалами Франції. Шановний констебль Монморансі спотикається. Мій брат сміється — я прошу його замовкнути.

— Не можу втриматися,— відповідає він.— Смішно дивитися, як сімдесятирічний чоловік штурмує замок, навіть якщо він зроблений із шовку.

Хореографія дозволяє констеблю подолати карлика, після чого, захистивши свою честь, він повертається в тил до лицарів.

Лунають дзвони. Чорти в латах вистрибують з вежі, деякі з них тягнуть полонених. Загін очолює принц де Конде. Він вправно володіє мечем і, попри те, що його присутність серед демонів свідчить, що, зрештою, він зазнає поразки, я все одно в захваті від його несамовитості.

Один за одним чорти падають, гротескно звиваючись під мечами троянських воїнів. Коли їх майже не лишається, шовкова вежа займається полум’ям, і в той час, як феєрверки осяюють небо, останній в’язень біжить обійняти рятівників.

Поряд зі мною Генріх гучно веселиться. Інші приєднуються до нього, і усі разом аплодують.

— Ходімо, Марго, Сен-Люк, час перейти до десерту,— мій брат хутко прямує вперед, не зважаючи, що його друг не йде слідом.

Я не маю жодного наміру бігти, наче дитина. Беру Шарлотту під руку. Тим часом пан де Карандас допомагає мадемуазель де Суссі підвестися.

— Принц де Конде чудово володіє мечем,— захоплено каже він.

— Так, але його меч не довший за той, що ви тримаєте у піхвах. Я добре відчула його там, де лежала,— відповідає Флері.

Ті, хто стоять неподалік, від душі сміються так само, як і пікардієць. Він уклоняється і надзвичайно галантно цілує руку мадемуазель. Мадемуазель де Суссі розквітає від задоволення, й обоє пліч-о-пліч ідуть геть.

— Флері дуже вродлива,— з легкою заздрістю у голосі каже Шарлотта.— Це золоте волосся... Така чарівна. Якщо вона не знайде заможного шанувальника під час наших найближчих подорожей, я буду здивована. Когось більш впливового, ніж пан де Карандас.

— Але ж він має гарне обличчя,— зауважую я. Під впливом фрейлін матері я почала звертати увагу на такі речі.

— Гарне обличчя — непоганий привід для флірту, але зі шлюбом це аж ніяк не пов’язано,— мовить герцогиня де Невер, встаючи між нами та обіймаючи нас за плечі.— Запам’ятайте, дівчата: шлюб — це справа політики, грошей та родини. Приваблива зовнішність — для коханців,— відпустивши нас, вона зникає в сутінках.

Поки ми дивимося їй услід, до нас наближається Сен-Люк.

— Пані,— каже він, нахиливши голову.

Ми з Шарлоттою озираємось навкруги й усвідомлюємо, що він звертається до нас. Невже цього вечора з нами теж фліртуватимуть? Як мило! Якщо мадемуазель де Суссі може практикуватися з не надто шляхетним пікардійцем, чому б і мені не спробувати себе в цьому мистецтві із Сен-Люком? Він походить зі старовинної та шанованої норманської родини.

— Пане,— мої вії тріпочуть точнісінько як у мадемуазель де Суссі.— Ви складете нам компанію?

— Залюбки,— його голос тремтить, і я помічаю, що юнак трохи зашарівся, коли, уклонившись, він пропонує руку кожній з нас.

Шарлотта стискає мої пальці, а потім відпускає.