Роберто Сав'яно - Ґоморра

у чім: ставати учасником перегонів чи не ставати. Хтось робить пропозицію, пропонуючи свої терміни та ціну. Однак якщо його умови будуть прийняті, то він не стане одним-єдиним переможцем. Його пропозиція буде чимось типу фори, ривка на старті, до якого можуть спробувати приєднатися й інші. Коли посередники приймають пропозицію, то решта підрядчиків вирішує, бажають вони долучитися чи ні. Той, хто погоджується, отримує тканину для роботи. Цю тканину присилають безпосередньо до неапольського порту, де підрядчики забирають її. Але тільки одному з них заплатять: тому, хто встигне першим, представивши товар найвищої якості. Решта гравців вільні залишити тканину у себе, але їм не дістається ані гроша. Ательє мод заробляють так багато грошей, що на втрату матеріалу навіть не зважають. Якщо підрядчик користується вигодами системи безплатного отримання тканини, але при цьому раз у раз виявляється неспроможним виконати умови, то його виключають з аукціонів. У такий спосіб посередники забезпечують швидкість. Якщо хтось не в змозі впоратися і відпадає, то його місце займає хтось інший. І немає кінця ритмам високої моди.

На радість жінці, що сиділа за столиком, піднялася іще одна рука. То був добре вдягнений елегантний підрядчик. «Двадцять євро за двадцять п’ять днів».

Насамкінець пропозицію прийняли. Дев’ять з двадцяти підрядчиків теж підписалися. Але не Цзян. Він би не зміг забезпечити високу якість за такий короткий термін при таких низьких цінах. Коли аукціон скінчився, жінка склала список підрядчиків з телефонами та адресами їхніх фабрик. Переможець запросив усіх до себе на обід. Його фабрика була на першому поверсі, він з дружиною мешкав на другому, а син — на третьому. «Я подав заявку на дозвіл додати іще один поверх. Бо мій другий син збирається оженитися», — гордо заявив він. Ми піднімалися сходами, а підприємець, не замовкаючи, розповідав нам про свою родину, котра, як і його будинок, знаходилася в стадії розбудови:

— Не здумайте ставити чоловіка начальником над робітницями, бо це тільки призведе до проблем. Маю двох синів, які обидва одружилися з робітницями. Ставте підарів начальниками. Нехай підари керують розпорядком роботи та контролюють її якість — як і в давнину…

Робітники — жінки й чоловіки — прийшли випити за новий контракт. Їм пред’явили жорсткий графік: перша робоча зміна — з шостої ранку до дев’ятої вечора з годинною перервою на обід; друга зміна — з дев’ятої вечора до шостої ранку. Жінки, з косметикою та сергами, мали на собі фартухи для захисту від клею, пилу та машинної оливи. Наче Супермен, що знімає свою сорочку, під якою — блакитне вбрання, вони познімали свої фартухи і приготувалися до обіду. Чоловіки були недбало вдягнені в засмальцьовані футболки та робочі шорти. Коли відлунали тости, один з гостей відвів власника фабрики вбік, разом із тими, хто погодився на аукціонну ціну. Вони не ховалися, а просто віддавали данину древній традиції: грошові справи за столом не обговорюються. Цзян дуже детально пояснив мені, що цей гість — викапаний банківський службовець — обговорював розмір процентної ставки. Але він був не з банку, бо відомі італійські фірми платять лише по закінченні роботи. Вірніше, після її приймання. Все — зарплати, виробничі затрати і навіть доставка — за все це мають платити виробники, а клани позичають гроші фабрикам, розташованим на їхній території. Клан Лауро — в Арцано, клан Верде — в Сант-Антімо, клан Чернамо — в Кріспано і так далі. Каморра пропонує низькі ставки — від двох до чотирьох відсотків. Цим фабрикам, що виробляють товари для світу італійської моди, для ринку ринків, було б зовсім неважко забезпечити собі банківські кредити. Але вони — це підприємства-привиди, фантоми. А банки не ведуть справ з привидами. Фінансові ресурси Каморри є також єдиним шляхом для підприємців отримати кредит під заставу нерухомості. І таким чином у місті, де понад сорок відсотків населення живе з важких нелегальних заробітків, шість із десяти родин усе одно примудряються придбати собі житло. Навіть ті підрядчики, які не справляються з умовами контракту, примудряються знайти покупця. Вироблену одіж вони збувають кланам, а ті виставляють її на ринку фальшивих товарів. Усі найновіші віяння моди, увесь шик найелегантніших показів мод беруть початок саме тут. Лас-Веґас та Казарано, Тріказе, Тавіано, Меліссано в Капо ді Леука, що в нижньому Саленто, є основними центрами моди на чорному ринку. Все виходить звідси, з цієї діри. Всі товари мають туманне походження: такий закон капіталізму. Але коли бачиш цю діру перед собою, то це викликає дивне відчуття. Якась важка тривога. Наче правда, що давить тобі на груди.

Один з робітників підрядчиків, яким дістався контракт, мав надзвичайно високу кваліфікацію; звали його Паскуале. Висока, довгов’яза і худорлява постать, трохи згорблена. Його кістяк зігнувся за шиєю і нависнув над плечима як гак. Стилісти віддавала свої розробки безпосередньо йому, і ці дизайни призначалися лише для його рук, і більше нічиїх.

Його платня не змінювалася, завжди була стабільною, зате змінювалися його завдання; якимось чином він створював атмосферу задоволення. Він мені відразу ж сподобався, як тільки я уздрів його великий ніс. Попри свій досить молодий вік, Паскуале мав обличчя старика. Обличчя, яким він буквально занурювався у тканини, обмацуючи шви кінчиками пальців. Паскуале був одним з дуже нечисленних робітників, що мали змогу купувати тканини напряму. Деякі знамениті будинки мод довіряли йому замовляти матеріали безпосередньо з Китаю і самому перевіряти їх якість. Саме тому вони з Цзянем і знали один одного. Познайомилися вони в порту. Одного разу ми там усі разом обідали. Скінчивши їсти і попрощавшись з Паскуале, ми з Цзяном сіли в авто і вирушили до Везувію. Зазвичай вулкани зображають у темних тонах, але Везувій — зелений. Здалеку він схожий на купу моху. Але перед тим, як звернути з траси на дорогу до містечок побіля Везувію, ми заїхали у двір одного будинку. Там нас чекав Паскуале. Чому — я й гадки не мав. Паскуале вибрався зі свого авто і заліз прямісінько до багажника Цзянового автомобіля.

— Що трапилося? Чому він туди запхався?

— Не хвилюйся. Зараз ми поїдемо до Терціньйо, на фабрику.

За кермом нашого авто з’явився хтось схожий на Мінотавра. До цього цей чоловік сидів у автівці Паскуале і, здавалося, добре знав, що треба робити. Він увімкнув задню швидкість, здав назад із двору і перед тим, як виїхати на вулицю, витягнув пістоль. Напівавтоматичний. Загнавши патрон у патронник, він затиснув пістоль між ногами. У мене аж подих від страху перехопило, але Мінотавр, побачивши мене