Томас Харріс - Сходження Ганнібала

Мілко, Кольнас і Гренц обшукували верхні поверхи.

Ґрутас махнув Дортліху, щоб той ішов за ним, і рушив до входу в підземелля.

Ґратчасті двері у винницю були розчахнуті навстіж, замок виламано.

Вони мали одного ліхтарика на двох. Жовтий промінь зблискував на скляних скалках. Долівку вкривали порожні пляшки з-під дорогих витриманих вин, вони були без шийок, повідбиваних пожадливими пияками. Перекинутий мародерами-конкурентами дегустаційний стіл валявся під задньою стіною.

— Курва, — вилаявся Дортліх, — ані ковтка не залишилося.

— Допоможи мені, — позвав Ґрутас. Трощачи підошвами скло, разом вони відсунули стіл від стіни. Їм трапився недогарок свічки, і вони його запалили.

— Тепер потягни шандал, — наказав Ґрутас довшому за нього Дортліху. — Просто потягни прямо вниз.

Стелаж посунувся від стіни. Дортліх ухопився за пістолет, коли полиці ворухнулися. Ґрутас зайшов до секретної кімнати. За ним Дортліх.

— Боже праведний! — вигукнув Дортліх.

— Дістань машину, — наказав Ґрутас.

10

Литва, 1946

Тринадцятирічний Ганнібал Лектер самотньо стовбичив на валуні під берегом рову і кидав крихти хліба у чорну воду. Живопліт, яким було обсаджено город, добряче розрісся. Тепер це був «Колективний город народного сирітського будинку», де вирощували переважно ріпу. Рів і все з ним пов’язане багато значили для Ганнібала. Рів був незмінним, у його воді відбивалися хмари, вони, як завжди, пропливали повз зубчасті вежі замку Лектер.

Поверх сирітської уніформи на Ганнібалові зараз була штрафна сорочка з написом «БЕЗ ІГОР». Заборона грати в сирітський футбол на полі за воротами замку не засмучувала його. Гра припинилася, коли битюг Цезар потягнув через поле навантажену дровами бричку з їздовим-росіянином на передку. Цезар радів Ганнібалові, коли той мав можливість зайти до стайні, але ріпа його не цікавила.

Ганнібал дивився на птахів, що пливли ровом, пара чорних лебедів пережила війну. У них було двійко лебедят, ще пухнастих, одне їхало на спині в матері, а друге пливло позаду. Троє старших хлопчаків на березі понад ровом висунулися з живоплоту й дивилися на Ганнібала й лебедів.

Лебідь-тато вибрався на берег проганяти Ганнібала.

Білявий хлопець на ім’я Федор прошепотів приятелям:

— Подивимося, як цей чорний чорт задасть німому — він виб’є з нього пилюку, як ото тоді з вас, коли ви хотіли поцупити яйця. Побачимо, чи вміє німий плакати.

Ганнібал розчепірив вербові гілки, й лебідь повернувся до води.

Розчарований Федор дістав рогатку з вирізаною з автомобільної камери рожевою гумкою й поліз пальцями в кишеню сорочки по камінця. Камінь поцілив у берег рову, заляпавши Ганнібалу ноги грязюкою. Той безвиразно подивився вгору на Федора і похитав головою. Наступний камінь чвиркнувся у воду поряд із плаваючим лебедятком, Ганнібал підняв свої гілки, зашипів, відганяючи лебедів подалі звідси.

Від замку почувся удар дзвона.

Федор і його приятелі обернулися на звук, сміючись зі своєї забави, за ними й Ганнібал виступив із живоплоту з довгим жмутом водяної трави, затиснутим у руці, жмут закінчувався великим кавалком мулу. Брудна куля влучила Федору в лице, Ганнібал погнав на голову вищого за себе хлопця крутим берегом вниз, зіштовхнув, очманілого, прямо у чорну воду, притопив, і знову й знову бив його держаком його ж рогатки в потилицю, на обличчі в Ганнібала при цім залишався відсутній вираз, тільки його очі були живі, світилися червоним у кутиках. Ганнібал натужився, щоб перекинути Федора, дістати його обличчя. Федорові товариші теж зісковзнули вниз, але уникали бійки у воді, натомість вони кричали, гукаючи вихователя. Старший вихователь Петров поперед інших спустився берегом, вимазавши в багно свої начищені чоботи і довгі поли розстебнутої шинелі.

Вечір у центральній залі замку Лектер, давно позбавленій своєї розкішної ошатності і натомість прикрашеній великим портретом Йосипа Сталіна. Сотня хлопчаків в уніформі, упоравшись із вечерею, стоять біля довгих столів і співають «Інтернаціонал». Трохи п’яненький директор диригує виделкою.

Недавно призначений старший вихователь Петров і його заступник у заправлених у чоботи галіфе ходять між столів, назираючи, чи кожен співає. Ганнібал не співав. Половина лиця в нього посиніла, одне око запухло. Біля іншого столу стояв Федор із подряпаним обличчям і пов’язкою на шиї. На додачу в нього був поламаний палець.

Вихователі зупинилися перед Ганнібалом. Ганнібал затиснув у руці виделку.

— Надто ти благородний, щоб співати разом із нами, малий хазяйчику? — промовив старший вихователь Петров, перекриваючи спів. — Ти тут більше не хазяїн, ти звичайний сирота, і, їй-бо, ти таки співатимеш!

Старший вихователь ляснув текою Ганнібала по щоці. Вираз обличчя в того не змінився. І співати він не почав. Цівка крові з’явилася в кутику його рота.

— Він німий, — пояснив заступник старшого вихователя. — Нема сенсу його бити.

Пісня закінчилася, і голос старшого вихователя пронизав раптову тишу:

— Як для німого, він дуже гарно кричить ночами. — І вдарив із другої руки.

Ганнібал блокував удар кулака виделкою, її шпичаки встряли старшому вихователю у зап’ясток. Той погнався за Ганнібалом, а хлопець бігав навкруг столу.

— Стійте! Не бийте його. Мені не потрібно на ньому слідів.

Хай директор був п’яним, але керував тут він.

— Ганнібале Лектер, марш до мого кабінету!

У кабінеті директора стояв завалений паперами розхитаний письмовий стіл і два армійські ліжка. Саме тут Ганнібала найбільше вразила зміна замкових запахів. Замість парфумів та лимонної політури для меблів, тепер тут тхнуло холодною сечею з каміна. Зяяли голизною вікна, і єдине, що залишилося з прикрас — дерев’яне різьблення стінної панелі.

— Ганнібале, це була кімната твоєї матері? У ній відчувається щось жіноче, — спитав директор грайливо. Він умів бути добрим або жорстоким, коли зривався. Очі в нього були червоні, він чекав на відповідь.

Ганнібал кивнув.

— Тобі, напевне, важко жити в цьому будинку?

Мовчання.

Директор взяв зі столу телеграму.

— Ну, ти недовго тут залишатимешся. Скоро приїде твій дядько, він забере тебе до Франції.

11

Вогонь у кухонному коминку був єдиним джерелом світла. З темряви Ганнібал дивився, як спить, пускаючи слину, на стільці біля вогню помічник кухаря, поряд із ним порожня склянка. Ганнібалові потрібен був ліхтар, що стояв на полиці за кухарчуком. Відблиски вогню грали на скляному ковпаку лампи.

Чоловік дихав глибоко, ритмічно похропував із катаральним гарчанням. Ганнібал стулив на кам’яну долівку і потрапив в атмосферу горілки з цибулею, що огортала куховара, до нього він наблизився зі спини.

Дротяний держак ліхтаря може рипнути. Краще взяти його одночасно за низ і за верх, притримуючи скло лампи, щоб не деренчало. Підняти з полиці прямо вгору. Аж ось ліхтар у його руках.

Торох! Вибухнула дровиняка у вогнищі, запарувала, зашипіла, сипонула іскри й