Том Егеллан - Таємниця катакомб

Розпачливий мамин крик пронизав ніч. Робота припинилася. Пожежники познімали шоломи. Навколо запала тиша. Чутно було хіба виття сирен, що наближалися, та істеричне ридання Робертової мами.

Розділ XI

Прикраса

Рим

I

Підземелля дудніло. Важке каміння падало довкола. Здійнялася густа завіса пилу й піску.

Хутко!!! Хутчіше!

Анґеліна тягнула Роберта за собою.

Іще хутчіше, Роберте!

Велетенські брили відривалися від склепіння й гупали додолу. Анґеліна й Роберт бігли, тримаючись за руки. Щодуху. З усіх боків гуркотіло й валилося. Анґеліна затягнула Роберта у вузький прохід, який вів до стародавнього кам’яного льоху. Анґеліна ступала першою. Щоб потрапити до льоху, Робертові довелося відсунути набік якісь дерев’яні ящики й плетені з лика кошики. Він встиг останньої секунди. Короткий коридор за ним обвалився.

— Де ми? — запитав Роберт.

Анґеліна не відповіла.

— Анґеліно?!

Він роззирнувся навколо.

Дівчинка зникла. Роберт нічого не розумів. Куди вона поділася? Може, невидима в піщаному тумані, зуміла вибратися з льоху поперед нього?

Спотикаючись, Роберт рушив далі. Догори старими камінними сходами. Східці були вкриті товстим шаром пилу. Ніяких слідів у пилюці. Дивно.

— Анґеліно?

Мабуть, вже вийшла нагору. Але чому не відповідає. Чому не зачекала на нього?

З кам’яного льоху Роберт потрапив до стародавньої пральні. Тремтячими руками відчинив двері. Ледве волочачи ноги, вивалився на заднє подвір’я. Затяжний підйом сходами позбавив його останніх сил. Роберт прихилився до стіни, щоб віддихатися.

Роззирнувся навколо. Ніде ні душі.

— Анґеліно, де ти?

Дівчинка врятувала йому життя, а сама кудись запропастилася.

Роберт нетвердою ходою рушив з подвір’я. Вийшов на вулицю і почвалав у бік синіх миготливих світел. У голові паморочилося і гуло. Душив кашель. Легені, здавалося, були забиті пилюкою.

Спершу все стихло. Потім юрбою пробіг шепіт.

— Примара! — раптом почувся чийсь голос.

Хтось заплескав у долоні.

Для Роберта це були далекі, нереальні звуки. У вухах дзвеніло.

Тієї ж миті він побачив свою маму. Умберто обіймав її за плечі.

— Поглянь! — вигукнув Умберто.

Мама витерла сльози з очей, дивилася поперед себе невидющим поглядом.

Так минуло кілька секунд.

— РОБЕРТЕ! — несамовито закричала мама, вирвалася з обіймів Умберто й кинулася до сина.

— Мамо! — схлипнув Роберт.

— Роберте! Синочку! — плакала мама.

II

Двоє медиків у світловідбивальних жилетах поверх уніформи допомогли Робертові сісти в авто швидкої допомоги. Швидка рушила з місця. Аж тоді він завважив щось важке, що звисало з шиї і вдарило в груди, коли він лягав на ноші.

Роберт підняв річ до очей.

Прикраса?

— Very nice, — сказав один з лікарів й усміхнувся йому.

Водій швидкої увімкнув сирену.

Звідки взялася ця прикраса?

Роберт придивився уважніше.

Незбагненно!

Кулон, який висів у нього на шиї, був такий самий, як той, що його знайшла мама в скриньці з кургану неподалік Бурґюннської стародавньої церкви.

ГОСПОДНІ ПСИ

~~~

Головний астроном обсерваторії Мауна-Кеа Сюзі Лі принесла собі вже десяту за ніч філіжанку кави. Гарячий і дуже міцний напій гірчив, однак не давав заснути.

З голої гірської вершини на висоті 4000 м над рівнем моря, на Гаваях, посеред Тихого океану, Сюзі з командою астрономів стояла на сторожі Всесвіту, спостерігаючи за ним через найпотужніші в світі телескопи. Звідси вони, хвилина за хвилиною, пильнували за рухом комети. Сюзі дивилася на нічне небо через окуляр телескопа. Від миті відкриття нової комети вона майже не спала по-справжньому. Цілодобово працювала зі своєю командою. Час від часу лягала поспати на похідному ліжку в кутку обсерваторії.

— Ти вже обчислила курс і орбіту комети? — запитав її колега.

— Саме над цим працюю, — притлумлюючи позіхання, відповіла Сюзі.

— Які її розміри?

— Ще не знаю достеменно, але вона велетенська…

Працюючи, Сюзі користувалася одночасно комп’ютером і записником. Пальці літали клавіатурою, потім хапалися за кулькову ручку, записуючи довгі ряди чисел.

Про цю комету ніхто раніше не чув. Сюзі й інші астрономи аж нетямилися від захоплення та цікавості. Може, вона народилася у безмежжі пояса Койпера за орбітою Нептуна? А може, летить з глибин Всесвіту, хмари Оорта, яка вважається колискою комет? Сюзі уявлення не мала. Сподівалася, що обчислення дадуть відповіді на ці запитання. Знала одне: комета складається здебільшого з криги, а ще з каміння й металів. Коли вона наближається до Сонця, у неї з’являється «хвіст» з льоду й пари. Фантастичне видовище!

«Ми зачаровуємося кометами споконвіків», — подумала Сюзі, відпиваючи ковток кави. Вона глянула на свої нотатки. У старовину комети наганяли страх на людей. Сюзі усміхнулася. Вони були такі забобонні… Кожного разу, бачачи комету, вірили, що на Землі станеться якесь жахіття.

Сюзі передивилася свої останні обчислення орбіти й курсу комети. Насупила чоло. Серце забилося швидше.

— Цього не може бути, — стиха пробурмотіла сама до себе, стривожена.

Монастир Весково аль Монте

Італія

— Господи, прости мені, бо я согрішив.

Лючіо вклякнув. Високо вгорі, над вівтарем, висіло стародавнє розп'яття. Дерев'яний Ісус Христос сумно дивився на нього. Лючіо склав долоні до молитви й притулився чолом до вівтарної балюстради. Крізь вітражі на вікнах досередини сіялися скісні сонячні промені, забарвлені в усі кольори райдуги. Мініатюрні веселки. З іншого кутка монастиря линув хоровий спів. У каплиці пахло ладаном — солодко й гостро водночас.

А довгі монастирські коридори жили своїм життям: одні ченці в просторих чорних хламидах простували до своїх щоденних клопотів. Інші молилися. Кожна хвилина доби, не витрачена на сон, заповнювалася діяльністю на славу Бога. Дехто збирався гуртом для читання Біблії, дехто працював у монастирському садку. Неробство вважалося гріхом.

Чимало століть чернечий орден, до якого належав Лючіо, шукав священний амулет. Перші згадки про нього з'явилися в одному давньому єврейському пророцтві, а згодом — у римській легенді.

Дві тисячі років тому — десь відразу після розп'яття Христа — амулет розділили на дві частини. Тож ченці шукали, по суті, дві прикраси. Два трикутники. Один амулет у IX столітті украли в ченців вікінги. Другий зник у Римі 1800 років тому.

За давнім пророцтвом, зірка має спалахнути на небі й принести звістку, що Господь сотворив Землю, аби потім її знищити. Якщо амулет дістанеться отрокові з Ультіма Туле — холодної півночі, — світ врятується від загибелі. Для ченців усе було ясно мов день: амулет попереджав про кінець світу! Погибель світу, на думку ченців, це коли Господь покине людей. Для них не було нічого важливішого за Судний день. Бо тоді мало б статися друге пришестя Ісуса Христа, наша грішна земля загинула б, а натомість