Туве Янссон - Комета прилітає

“Мумі-троль і комета” та “Комета прилітає” – дитяча казка шведомовної письменниці з Фінляндії Туве Янссон, вперше опублікована в 1946 році. У 1968 році Янссон переробила казку, внесла деякі доповнення та зміни, і змінила назву

Комета прилітає Туве Янссон Повість Тoгo ж ранку, коли Тато Мумі-троля завершив спорудження містка через річку, крихітне звірятко Чмих зробило відкриття. Чмих знайшов цілком нову незнану стежину. Вона в’юнко вповзала до лісу у його найтемнішу гущавину. Чмих стояв і довго дивився їй услід. "Треба розповісти про це Мумі-тролеві, – подумав він. – Разом розвідаємо новий шлях, бо на власний страх і ризик я цього робити не буду". Він склав дві гілочки навхрест, щоб залишити мітку, і щодуху погнав додому. Долина, в якій вони мешкали, була дуже гарною. Її населяли щасливі маленькі істоти та великі зелені дерева. Левадами протікала Річка, робила закрут навколо блакитного будиночка Мумі-тролів і бігла собі далі, в інші долини, де також мешкали маленькі істоти, дивуючись, звідкіля це вона береться. "Дивна річ – дороги та річки, – міркував собі Чмих, – дивишся їм услід – і відразу страшенно кортить опинитися деінде, піти за ними, аби побачити, де вони закінчуються…" Мумі-троль саме прилаштовував гойданку, коли Чмих повернувся додому. – Привіт! – гукнув Чмих. – Я знайшов цілком незнану стежину. Вона видається небезпечною. – Наскільки небезпечною? – поцікавився Мумі-троль. – Я б сказав, жахливо небезпечною, – поважно відказав Чмих. – Що ж, беремо зі собою канапки, – вирішив Мумі-троль. – І морс. Він підійшов до вікна кухні: – Послухай, мамо. Ми сьогодні не обідатимемо вдома. – Он як! Чудово. Вона спакувала перекуску до кошика, що стояв біля кухонного столу. Потім зачерпнула з однієї бляшанки жменьку карамельок, а з іншої досягла два яблука, ще доклала в кошик чотири маленькі учорашні ковбаски та пляшку домашнього морсу, який завжди стояв наготові на полиці над плитою. – Супер! – зрадів Мумі-троль. – Бувай, мамо. Не знаю, коли повернемося. – Бувайте! – відповіла мама. Мумі-троль та Чмих проминули сад, попростували угору левадами, де закінчувалася Долина і починалося узлісся темного пралісу, в якому вони ще ніколи не бували. Там поставили кошика на землю й озирнулися на Долину. Хатинка Мумі-тролів видавалася звідси цяточкою, а річка – вузькою зеленою стрічкою. Гойданки зовсім не було видно. – Так далеко від мами ти ще ніколи не відходив, – зауважив Чмих. – Лише я тут бував, до того ж, зовсім сам. Зараз побачиш мій новий шлях, я його віднайшов! Він понишпорив довкола, понюшкував повітря, почмихав носом, задерши догори мордочку, визначив точку сонцестояння, пороззирався на всі боки, аж врешті скрикнув: – Ось! Знайшов! То як? Що скажеш? Бачиш, яка небезпечна дорога! Ти йди попереду! Мумі-троль дуже сторожко увійшов до зеленої гущавини. Навколо німувала тиша. – Дивися на всі боки, чи не чигає десь небезпека, – прошепотів Чмих. – Я не можу одночасно роззиратися на всі боки, – запротестував Мумі-троль. – Ти пильнуй ззаду – мені важко буде ще й тил прикривати. – О, ні-ні, тільки не ззаду, – злякано зажебонів Чмих. – Ворог позаду набагато страшніший, ніж той, що виходить назустріч. Це вже ти бери на свою відповідальність! – То йди ти попереду! – Я й попереду йти не хочу! – упирався Чмих. – Може, підемо пліч-о-пліч? Отак, ступаючи удвох, заходили вони все далі й далі у хащі. Ліс ставав чимраз зеленішим і темнішим, стежка в’юнилася то вгору, то вниз, ставала все вужчою, аж доки зовсім зникла – лише мох та папороть. – Стежка мусить кудись вести, – мовив Мумі-троль. – Щось тут не так. Вона не може отак просто собі урватися. Він ступив кілька кроків у мох. – А якщо ми ніколи не знайдемо дороги додому? – Помовч! – цитьнув на нього Мумі-троль. – Чуєш? Десь здалеку з-за дерев до них долинав слабкий шелест. Мумі-троль ступив ще кілька кроків, задер носа і принюхався. Вітер приніс вологу і приємні пахощі. – Це море! – вигукнув Мумі-троль і щодуху побіг через ліс, бо понад усе на світі любив купатися. – Зачекай! – заволав Чмих. – Не покидай мене самого! Та Мумі-троль спинився лише тоді, коли перед ним постало море. Він сів на пісок і захоплено задивився, як на берег одна по одній накочуються хвилі з білими баранцями на гребенях. Невдовзі з лісу вибіг Чмих і гепнувся на пісок поряд. – Ти втік від мене! Покинув мене напризволяще! – Я страшенно зрадів! – виправдовувався Мумі-троль. – Я знав, що у нас є Долина, річка і гори, але навіть не здогадувався про море. Глянь, які хвилі! – Холодні і непривітні! – буркнув Чмих. – Стрибнеш у воду й намокнеш, гойдатимешся – знудить. – Тобі не подобається пірнати? – здивувався Мумі-троль. – Умієш пірнати з розплющеними очима? – Умію, але не хочу, – вперся на своєму Чмих. Мумі-троль підвівся з піску і рушив до води. – Не забувай, що сам несеш за себе відповідальність! – гукнув йому навздогін Чмих. – Не знати, хто тобі в глибіні трапиться! Мумі-троль не вагаючись пірнув у велику пронизану сонячними променями хвилю. Спершу перед його очима миготіли лише зелені бульбашки світла, а потім він побачив ліс водоростей, що вигойдувалися на піщаному дні. Пісок був ніби гарно причесаний, прикрашений мушлями, рожевими всередині і білими зовні. Далі, перед чорною дірою, дно якої губилося у безодні, вода ставала темнішою. Мумі-троль повернув назад, плигнув на гребінь хвилі, і вона винесла його на прибережну рінь. Над морем сидів Чмих і волав про допомогу. – Я вже думав, що ти потонув! – закричав Чмих. – Або що тебе зжерла акула! Що б я робив без тебе? – Не мели дурниць! – урвав його Мумі-троль. – Море – моя стихія. Доки я плавав у морських глибинах, в мене з’явилася чудова думка, але це – таємниця. – Яка завелика? – запалився Чмих. – "Хай земля западеться піді мною" – така? Мумі-троль кивнув головою. – Хай земля западеться піді мною, – забубонів Чмих. – Нехай грифи рознесуть по світу мої білі кості, ніколи не бачити мені морозива, якщо зраджу таємницю таємниць! То що? – Я стану шукачем перлів! – урочисто проголосив Мумі-троль. – І ховатиму свої перли у скрині. Усі білі камінці – перлини. Ті, що дуже білі і дуже круглі. – Я також хочу бути шукачем перлів! – підхопив ідею Чмих. – Збиратиму на березі. Он скільки їх тут, білих і круглих. – Ти не розумієш, – терпляче пояснював Мумі-троль. – Камінці лише тоді стають перлами, коли вони під водою. Бувай тим часом! – і він знову пірнув у хвилю. – То ким же я тоді стану?! – гукнув Чмих услід. – Шукачем скрині для добувача перлів, чим зле? – відповів Мумі-троль, зникаючи у морі. Чмих поволі побрів уздовж берега. – Він завжди обирає собі цікавіше, – насуплено бурмотів Чмих. – А все тому, що я такий маленький. Час