Туве Маріка Янссон - Маленькі тролі і велика повінь

Одного разу фінська письменниця та ілюстратор Туве Янсон вигадала світ дивовижних істоток — і назавжди стала улюбленою казкаркою дітей усього світу. Ось перед вами перша повість про дивовижних маленьких істот, що населяють Долину Мумі-тролів. Разом із ними читачі переживуть незвичайні пригоди, у яких завжди перемагають дружба, відвага і любов.

Туве ЯНСОН

КРАЇНА МУМІ-ТРОЛІВ

Ілюстрації Туве Янсон

Дорогі друзі!

Щиро радію за Вас — адже Ви тримаєте у руках книжку, яка вміє робити читача по-справжньому щасливим, і зовсім маленького, і вже цілком статечного, як я. Дорослим рідко вдається зазирнути у дивовижний світ казок. Чого не скажеш про улюбленицю дітей усього світу, чудову фінську письменницю Туве Янсон, яка зуміла знайти на карті казкового світу маленьку, осяяну сонцем, омиту морем Країну, де у заквітчаній Долині, що розкинулася біля підніжжя Самотніх Гір, мешкають маленькі й пухкенькі, кумедні й симпатичні, щирі й добродушні істотки — мумі-тролі, а разом із ними багато інших цікавих створінь. Туве Янсон не лише підгледіла за життям мешканців Долини, а й написала про них аж дев’ять (!) прецікавих повістей.

Почавши читати, Ви й не стямитеся, як назавжди подружитеся з чесним і відважним Мумі-тролем, його чудовою Мамою і Татом, милою Хропсею, закоханим у мандри Нюхмумриком, хвалькуватим, але добросердим Чмихом, розважливим Хропусем та іншими мешканцями квітучої Долини Мумі-тролів. Щозими вони вкладаються спати у зручні м’які ліжечка й поринають у кольорові сни, щоб навесні, коли оживе й зазеленіє Долина, прокинутися для веселих ігор, далеких і небезпечних мандрівок, незвичайних пригод!

Ви зможете дізнатися про маленьких друзів усе від самісінького початку — про те, як вони оселилися у Долині, як знайшли одне одного і потоваришували — і пережити разом з ними великі випробування і велику радість вірної дружби.

І це ще не все! У наступній книзі Ви дізнаєтеся про нових друзів і нові пригоди мешканців Долини Мумі-тролів. Що далі — то цікавіше!

Будиночок мумі-тролів, наче казкова рукавичка, відкритий для гостей. Їх стає щоразу більше. Я переконаний, що й Вам там так само будуть раді, якщо Ви завітаєте в осяяну сонцем Долину, у чудову і незвичайну Країну Мумі-тролів!

Щиро Ваш — Старий Лев

МАЛЕНЬКІ ТРОЛІ І ВЕЛИКА ПОВІНЬ

Повість

Було десь пізнє пообіддя, коли Мумі-троль зі своєю Мамою увійшов до найгустішої гущавини дрімучого пралісу. Поміж деревами панувала така тиша і темрява, ніби уже запали сутінки. То тут, то там росли велетенські квіти, що випромінювали сяйво і здавалися миготливими світильниками, а далі в хащах поміж тінями роїлися маленькі зеленкуваті цяточки.

— Світлячки, — промовила Мама Мумі-троля.

Однак часу приглядатися до світлячків у них не було. Вони, власне, вибралися на пошуки затишного й теплого місця для будиночка, в якому можна було б оселитися ще до настання зими. Мумі-тролі дуже теплолюбні, а тому будиночок слід побудувати щонайпізніше у жовтні.

Отож вони брели далі у тиші і темряві, все глибше й глибше заходячи у ліс. Мумі-тролеві стало трохи лячно, і він пошепки запитав Маму, чи, на її думку, водяться тут грізні звірі.

— Ледве чи, — відповіла Мама, — та все ж ліпше поквапитися. Хоча ми такі маленькі, що вороги, сподіваюся, нас і не помітять.

Раптом Мумі-троль міцно ухопив Маму за руку.

— Поглянь! — скрикнув він.

Від страху хвіст у Мумі-троля піднявся сторч. З темряви з-поза стовбура дерева на них витріщалися два ока. Мама спершу також злякалася, еге ж, навіть вона, але потім заспокоїла синочка:

— То, напевно, якесь дуже маленьке звірятко. Почекай-но хвильку, я ось присвічу. У темряві все має страшніший вигляд, ніж насправді, розумієш?

Вона зірвала одну з великих квіток-ліхтариків й посвітила нею у темряву. І тоді вони справді побачили крихітне звірятко, привітне і ледь наполохане, що принишкло у пітьмі.

— Ось бачиш, — мовила Мама.

— Хто ви? — поцікавилося Крихітне Звірятко.

— Я — Мумі-троль, — відказав Мумі-троль, який уже знову набрався хоробрості. — А це — моя Мама. Сподіваюсь, ми тебе не потурбували? (Видно було, що Мама навчила його ґречності).

— Анітрохи, — запевнило Крихітне Звірятко. — Я собі сидів і сумував без товариства. Ви дуже поспішаєте?

— Так, — сказала Мама Мумі-троля. — Ми, власне кажучи, шукаємо гарного сонячного місця для будиночка. Може, хочеш піти з нами?

— Ви ще й питаєте! — зраділо Крихітне Звірятко і пострибало до них. — Я заблукав і вже не сподівався побачити сонце!

Далі вони рушили утрьох, прихопивши зі собою велетенського тюльпана — освітлювати дорогу.

Темрява навколо гусла усе більше й більше, квіти під деревами пригасали, аж врешті згасла остання.

Перед ними зблиснуло темне водяне плесо, повітря стало важке й студене.

— Як моторошно, — озвалося Крихітне Звірятко.

— Там далі болото. Я туди не піду.

— Чому ж? — запитала Мама Мумі-троля.

— Там мешкає Великий Змій, — ледь чутно прошепотіло Крихітне Звірятко, роззираючись навкруги.

— Дурниці! — вигукнув Мумі-троль, бажаючи показати, який він хоробрий. — Ми такі маленькі, що нас ніхто й не помітить. Як же ми побачимо сяйво сонця, якщо боятимемося болота? Ходімо!

— Хіба недалеко, — погодилося Крихітне Звірятко. — Але обережно! Кожен сам відповідає за свою безпеку!

І вони тихесенько рушили, перелазячи з купини на купину. Чорна трясовина булькотіла й шамкотіла навколо них, та, доки світився тюльпан, вони почувалися впевнено.

Одного разу Мумі-троль послизнувся і ледь не впав, Мама в останню мить встигла підхопити його.

— Далі доведеться добиратися човном, — вирішила вона. — Ти промочив ніжки і неодмінно застудишся.

Мама добула зі своєї торбинки сухі шкарпетки для синочка, а потім посадила Мумі-троля і Крихітне Звірятко на великий круглий листок водяної лілії.

Усі троє опустили хвости у воду, наче весла, і постернували просто на середину болота. Попід ними миготіли темні тіні якихось створінь, котрі то пірнали, то виринали з-поміж коріння дерев, плюскотіли і поринали углиб, а звідусіль підкрадалася імла.

— Я хочу додому! — раптом озвалося Крихітне Звірятко.

— Не бійся, Крихітне Звірятко, — заспокоював його тремтячим голосом Мумі-троль. — Ми заспіваємо щось веселе, і тоді…

Тієї самої миті їхній тюльпан погас. Навколо запала цілковита темрява.

З пітьми почулося шипіння, листок водяної лілії загойдався.

— Скоріше, скоріше! — закричала Мама Мумі-троля. — То Великий Змій суне!

Усі ще глибше занурили свої хвости і веслували що було снаги, аж вода вирувала. Тепер вони побачили Змія, який плив за ними услід, страшного на вигляд, з лютими жовтими очима.

Вони гребли щодуху, проте Змій неухильно наздоганяв їх і вже роззявив свою пащеку з довгим тремким язиком. Від страху, що зараз опиниться у пащі страховиська, Мумі-троль затулив долонями очі й залементував:

— Мамо!

Але ніхто його не