Волтер Айзексон - Стів Джобс

це додасть їм мужності». На той час коли Джобс перейшов до тієї школи, гурт учнів був відправлений до в’язниці за групове зґвалтування, а автобус сусідньої школи був ущент розбитий після того, як їхня команда перемогла команду з Crittenden у поєдинку з вільної боротьби.

З Джобса часто знущалися, і посередині навчального року в сьомому класі він поставив батькам ультиматум.

— Я наполягав, щоби вони перевели мене до іншої школи, — згадував він.

З фінансової точки зору це було складною вимогою. Його батьки ледве зводили кінці з кінцями, але на цьому етапі майже не було сумнівів, що вони, зрештою погодяться виконати його бажання.

— Коли вони відмовилися, я сказав, що просто перестану ходити до школи, якщо мені доведеться повертатися в Crittenden. Тож вони пошукали, де були кращі школи й відкладали кожну копієчку, щоби купити будинок за двадцять одну тисячу доларів у кращому районі.

Вони переїхали всього на три милі на південь, до Лос-Альтоса, у місце, де колись був абрикосовий сад, а зараз розташувалися типові будиночки, які часто називали «формочками для печива". Їхній будинок, що стояв на Кріст-драйв 2066, був одноповерховим і містив у собі три спальні. До нього було приєднане вкрай важливе приміщення — гараж, який виходив на вулицю і зачинявся дверима, що опускалися згори додолу. Там Пол Джобс міг займатися своїми машинами, а його син — своєю електронікою.

Ще одним важливим атрибутом нового будинку було те, що він розташовувався відразу за лінією в окрузі, який тоді називався Купертіно-Саннівейльським шкільним округом і був одним із найбезпечніших і найкращих у долині.

— Коли я переїхав сюди, то ці роги вулиць усе ще були садами, — Джобс показував рукою на місця, про які говорив, коли ми проходжалися перед домом, у якому він колись жив. — Чоловік, який жив отам, навчив мене, як бути хорошим садівником, вирощувати органічні плоди та вдобрювати землю компостом. Він усе вирощував досконало. І я ніколи в житті не їв смачнішої їжі, ніж у нього. Саме тоді я почав цінувати органічні овочі та фрукти.

Навіть попри те, що батьки Джобса не були палкими віруючими, вони хотіли, щоби хлопчик отримав релігійне виховання, тож майже кожну неділю водили його до лютеранської церкви. Цьому настав кінець, коли Стіву виповнилося тринадцять років. У липні 1968 року часопис Life вийшов під вражаючою обкладинкою, де були зображені двійко дітей, що страждали від голоду в Біафрі. Джобс узяв обкладинку на недільну школу й підійшов із нею до пастора церкви.

— Якщо я підніму палець, то чи знатиме Бог, котрий саме я підніматиму, ще до того, як я це зроблю?

Пастор відповів:

— Так, Бог знає усе.

Тоді Джобс витягнув обкладинку часопису Life і запитав:

— Гаразд, а чи знає Бог що-небудь про це, а також про те, що станеться з тими дітьми?

— Стіве, я знаю, тобі цього не зрозуміти, але так, Бог знає про це.

Хлопець оголосив, що не хоче мати нічого спільного з прославленням такого Бога, — і з того часу більше ніколи не ходив до церкви. Проте провів декілька років, вивчаючи принципи дзен-буддизму та намагаючись практикувати їх. Уже згодом, роздумуючи над релігійними почуттями, він сказав, що релігія найкраща тоді, коли підкреслює духовні практики, а не загальноприйняту догму.

— Християнство втрачає свою перчинку, коли занадто базується на вірі замість того, щоби просто жити, як Ісус, чи бачити світ, як Ісус його бачив, — сказав він мені. — Я вважаю, що різні релігії — це різні двері до того ж будинку. Інколи мені здається, що той будинок існує, а інколи здається, що ні. Це велика таїна.

Пол Джобс якраз працював тоді в Spectra-Physics — компанії неподалік Санта-Клари, яка випускала лазери для електроніки та медичного обладнання. Будучи механіком, він розробляв прототипи продуктів, які винаходили інженери. Його син захоплювався татовим бажанням довести все до досконалості.

— Для лазерів необхідне точне вирівнювання, — розповідав Джобс. — Насправді складні лазери — для бортових чи медичних застосувань — мали дуже точні деталі. Татові казали щось таке: «Ось що ми хочемо, і ми хочемо, щоби це було виготовлено з єдиного шматка металу, щоби коефіцієнт розширення був однаковий». І йому треба було придумати, як це втілити.

Більшість частин мали виготовлятися з нуля, що означало, що Полові потрібно було створити спеціальні інструменти й штампи. Його син захоплювався тим, що робив тато, але сам рідко ходив до механічного цеху.

— Було би класно, якби він навчив мене, як використовувати прес і токарний верстат. Але, на жаль, я ніколи не ходив туди, щоби навчитися цього, оскільки мене більше цікавила електроніка.

Одного літа Пол узяв Стіва до Вісконсина — відвідати родинну молочну ферму. Сільське життя не захопило Стіва, але один образ йому дуже запам’ятався. Він побачив, як народжується телятко, й був надзвичайно здивований тим, як маленька тваринка вже за декілька хвилин, поборсавшись, почала ходити.

— Це не було щось таке, чого б воно навчилося, це було запрограмоване в ньому, — ділився спогадами він. — Людське немовля не може зробити цього. Мені цей факт видався дивовижним, навіть попри те, що ніхто не розділяв моєї думки.

Щоб описати це, він використав комп’ютерну термінологію:

— Виглядало так, наче щось у тілі й розумі тваринки було спроектоване таким чином, що починало співпрацювати відразу, без проходження відповідного навчання.

У дев’ятому класі Джобс поїхав учитися до школи Гоумстед, корпуси якої були розкидані на чималій території. Самі двоповерхові приміщення були побудовані зі шлакоблоків і пофарбовані в рожевий колір. У школі навчалося близько двох тисяч учнів.

— Проект школи намалював відомий архітектор, який зазвичай проектував в’язниці, — розповідав Джобс. — Вони хотіли зробити її непорушною.

Йому подобалися довгі пітні прогулянки, тож щодня він проходив п’ятнадцять кварталів до школи сам.

Стів уже мав друзів свого віку, але він познайомився з декількома старшокласниками, які були занурені в контркультуру пізніх 1960-х. Був якийсь період, коли світи гіпі та ґіків починали якоюсь мірою перетинатися.

— Мої друзі були насправді дуже розумними пацанами. Мене цікавила математика, природничі науки й електроніка. Їх теж це цікавило — як і ЛСД, і вся інша атрибутика тієї контркультури.

Всі його витівки на той час, як правило, мали побіжний стосунок до електроніки. В якийсь момент він обладнав свій дім колонками. Але оскільки колонки можна використовувати як мікрофони, він сконструював «диспетчерську» в своїй стінній шафі, де міг прослуховувати те, що відбувалося в інших кімнатах. Одного вечора, коли хлопець натягнув навушники й слухав, що відбувається в батьківській спальні, тато упіймав його на