Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

поліпшити. Ми майструємо значно успішніше, ніж інші тварини, бо маємо великі швидкі мізки з багатьма звивинами, здатні щось обмірковувати, безмежно гнучкі голосові зв'язки, здатні висловлювати думки, та протиставні кінцівки, що дають змогу щось обробляти.

Втім, попри все щойно сказане, люди — так само, як інші тварини, — неоднакові. Дехто дістає від довкілля більше енергії, ніж інші; деякі відтворюються швидше за інших; деякі цікавіші, творчіші, розумніші чи практичніші за інших. Але третій наслідок нашої тваринности полягає в тім, що, на відміну від окремих особистостей, великі групи людей майже однакові. Якщо ви витягнете з натовпу двох випадкових людей, вони можуть відрізнятися в усьому, що лише можна собі уявити, але якщо ви усередните два натовпи, вони будуть досить точними дзеркальними відбитками один одного. А якщо порівнювати групи в мільони людей, як я роблю в цій книжці, вони з дуже великою ймовірністю міститимуть однакові співвідношення енергійних, плідних, допитливих, творчих, розумних, балакучих та практичних людей.

Ці три доволі загальникові спостереження пояснюють багато що в перебігу історії. Завдяки нашому майструванню, суспільний розвиток протягом тисячоліть загалом зростав, а темп зростання дедалі більшав. Добрі ідеї породжували нові добрі ідеї, а маючи добрі ідеї, ми маємо тенденцію їх не забувати. Але, як ми побачимо далі, біологія не дає повного пояснення історії суспільного розвитку. Часом були тривалі періоди застою без жодного зростання, часом відбувався навіть регрес. Знати, що ми розумні шимпанзе, замало.

Тут у нагоді стає другий інструмент — соціологія[13]. Соціологія одночасно пояснює, що саме спричиняє суспільні зміни й до чого саме ці суспільні зміни приводять. Розумні шимпанзе можуть потикатися навколо себе, але цього замало, щоб їхні ідеї поширилися та змінили суспільство. Тут може знадобитися щось на кшталт каталізатора. Великий фантаст Роберт Гайнлайн колись припустив, що «поступ відбувається завдяки ледащим чоловікам, що шукають способів полегшити собі життя».[14] Далі в цій книжці ми побачимо, що Гайнлайнова теорема справедлива лише частково, бо ледащі жінки не менш важливі, ніж ледащі чоловіки, лінощі є не єдиною спонукою до винахідництва, а «поступ» часто є доволі заяложеним словом на позначення того, що відбувається. Але по суті, як на мене, Гайнлайнів погляд у одному реченні дає досить добрий виклад причин суспільного розвитку, що їх ми збираємося розглядати. Насправді, далі у книжці я збираюся запропонувати менш лаконічну версію цієї теореми, тобто мою власну теорему Мориса: Зміни спричиняють ледащі, жадібні, лякливі люди, що шукають легших, прибутковіших та безпечніших способів робити різні речі. Здебільшого вони не розуміють, що роблять. Історія вчить нас, що зміни починаються тоді, коли є тиск.

Ледащі, жадібні, лякливі люди за своїми уподобаннями шукають балансу між тим, аби жити в комфорті, якомога менше працювати та почуватися в безпеці. Але це ще не кінець, бо успіх народу в саморепродукуванні та здобуванні енергії неодмінно чинить тиск на наявні ресурси (на інтелектуальні та суспільні так само, як на матеріяльні). Зростання суспільного розвитку продукує ті самі сили, що ускладнюють дальший суспільний розвиток. Я називаю це парадоксом розвитку. Успіх створює нові проблеми, розв'язання їх створює ще новіші проблеми. Як кажуть, життя — то юдоль сліз.

Парадокс розвитку діє безперервно, щоразу змушуючи людей робити важкий вибір. Часом люди не витримують його викликів, тоді відбувається стагнація чи спад суспільного розвитку. В інші часи лінощі, страх та жадоба об'єднуються й примушують деяких людей ризикувати та вводити новації, що змінюють правила гри. Якщо принаймні дехто з них має успіх і якщо потім більшість людей приймають успішні новації, суспільство може подолати брак ресурсів і суспільний розвиток далі зростатиме.

Людям доводиться розв'язувати такі проблеми щодня, і саме тому від кінця останнього льодовикового періоду суспільний розвиток загалом рухається по висхідній. Проте, як ми побачимо далі, в деяких точках парадокс розвитку створює тверді стелі, що їх можна подолати лише завдяки справді революційним змінам. Суспільний розвиток впирається в ці стелі, тоді починається відчайдушна гонитва. Ми побачимо низку випадків, коли суспільства неспроможні розв'язати проблеми, що постають перед ними, тоді їх починає уражати жахливий набір лих: голод, епідемії, неконтрольована міграція та розпад держав, що перетворює стагнацію на спад. Коли до голоду, епідемій, неконтрольованої міграції та розпаду держав долучаються інші руйнівні сили, як-от кліматичні зміни (усіх разом я називатиму п'ятьма апокаліптичними вершниками), тоді спад може спричинити катастрофічний занепад та темні часи, що можуть протривати кілька сторіч.

Біологія та соціологія пояснюють здебільшого специфіку обрисів історії — чому суспільний розвиток загалом зростає, чому він зростає то швидше, то повільніше, чому він часом спадає. Але біологічні та соціологічні закони однакові, вони діють скрізь, в усі часи та в усіх місцях. За означенням вони дещо пояснюють стосовно цілого людства, а не щодо того, чому в одному місці поступ відбувається зовсім інакше, ніж в іншому. В цій книжці я доводитиму, що, аби це пояснити, ми потребуємо третього інструменту — географії[15].

Розташування

 

уморист Едмунд Бентлі 1905 року писав: «Мистецтво біографії — це не те саме, що географія. Біографія — це про хлопців, а географія — про карти».[16] Протягом багатьох років хлопці — у британському розумінні чоловіків вищих класів — домінували в оповідях істориків такою мірою, що історію важко було відрізнити від біографії. Зміни настали у двадцятому сторіччі, коли історики визнали шанованими хлопцями також жінок, чоловіків нижчих класів та дітей, додавши до хору їхні голоси, але в цій книжці я піду ще далі. Коли ми визнаємо, що хлопці (великими групами і в новому, ширшому розумінні слова) великою мірою всі однакові, я доводитиму, що все решта — це карти.

Багато істориків реагують на цю заяву, як бик на червону шмату. Не один з них казав мені, що одна річ — заперечувати ідею, що кілька великих чоловіків визначили неоднакове розгортання історії на Сході та Заході, і зовсім інша — казати, що культура, вартості та вірування неважливі, й шукати причину панування Заходу лише в грубих матеріяльних силах. Проте саме це я більшою чи меншою мірою пропоную робити.

Я спробую показати, що протягом останніх п'ятнадцяти тисяч років Схід та Захід пройшли через однакові етапи суспільного розвитку в однаковій послідовності, бо їхнє населення складається з людських істот однакового типу, що творять однакову історію. Я спробую також показати, що вони робили це не в той самий час і з різними швидкостями. Я обґрунтовуватиму висновок, що біологія та соціологія пояснюють