Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

Луна "Тисячі ночей" Луна "Тисячі ночей"

 На ранок Олексій, після короткої але ніжної бесіди з дружиною поснідав нашвидкуруч й узявся за пошуки в дідовій дискотеці одного зі своїх колись найулюбленіших фільмів ― "Золотої подорожі Сіндбада"[1]. В дитинстві він передивлявся його багато разів. Особливо йому подобалося темного зимового вечора вмоститися на софі бік о бік з дідом, тоді ще не старим енергійним чоловіком, поставити поряд плетену цукерницю, що завжди була наповнена хрумким печивом з насінням, і передивлятись це кіно. А над усе, він очікував моменти чаклунства підступного Кури, коли той краплинами своєї крові оживляв дракончика-гомункула. Тут емоційним апогеєм було ще щільніше присунутися бочком до дідуся і затаївши подих з плеченьком біля розкритого рота чекати, коли з екрану пролунає черговий наказ Кури своєму відданому крилатому слузі. Хоча це "тисятинічна" казка, а ставало по-справжньому страшно бо і магу-лиходію були не переливки – з кожним разом він старівся на очах. Авжеж, такий майстерний монтаж спецефектів у новітній техніці стоп-моушн здійснив Рей Гаррігаузен! А ще раніше, до появи фільму,  дід читав йому казки з "Тисячі й однієї ночі" з старовинної антикварної книги, на корінці якої було витиснуто: "Антуан Галлан 1704—1717". Це видання кожного разу не залишалось без нагляду. От тільки де воно зараз. Можливо дідусь його перепродав чи як? Однак мети перегляду фільму це не обходило. І йому кортіло передивитися усі епізоди з гомункуленком й налаштуватися на план створення мікрів.

DVD-диск двохтисячного року було знайдено неушкодженим. Та й ще у купі з ними інших сотні дві. Дістав Чіп-Дейла й вмостився по зручніше на ту саму софу. Відчуття були вже інші: ні дідусевого тобі тепла, ні м’якого велюру ― дід покинув цей світ чотири роки тому, а меблі давно обтягнули воловою шкірою, ні, звісно, печива … . Поклав "артефакт" поруч з ЧеДом. В мить в довколишньому просторі з’явилася заставка британської "TriStar Home Video" й кімната наповнилася музикою і титрами кіностудії Columbia Pictures. Олексій відкинувся до спинки. Одразу вирішив передивитися всю картину. Якось само наплинуло. Стало затишно. Вочевидь ці дні такі -  спомин минулого. Не дивно. Довго не наважувався зайти й дати ладу дому, тепер переберемося з дружиною сюди. А той котедж згодиться під розширення справи. Часи настануть бурливі. Боже, як я на це чекаю!

Передивився. І цікаво й смішно одночасно. Ймовірно також почувалися кіношники кінця двадцятого століття переглядаючи кінострічку "Вихід робітників з фабрики Люм’єр[2]". А ще ― передивитися сімейну відео-хроніку про свої перші самостійні кроки. Раптом його осінило: усе ж підґрунтя пригоди ― це заволодіння всіма частинами чарівного амулета. Амулет! І у мене батьківський амулет. Так і є ― символічно до смішного

 

[1] Перші згадки про Сіндбада відомі у складі «Тисячі й однієї ночі» в її пізніх варіантах XIV століття. Як окремий цикл казок вони з'являються в XVII—XVIII століттях. Перше європейське видання «Тисячі й однієї ночі» у викладі Антуана Галлана 1704—1717 років уже містило цикл про Сіндбада.

[2] Перша демонстрація кінокартини братами Люм’єр.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍